Залман Шазар: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
NOSFERATU (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 26:
| кінець_терміну3=
|особистий підпис =
}}
 
'''Залман Шазар''' (повне ім'я Шнеур Залман Шазар, ім'я при народженні Шнеур Залман Рубашов  — прізвище Шазар є його акронімом) (*[[24 листопада]] [[1889]]  — ✡[[5 жовтня]] [[1974]])  — вчений, письменник та публіцист, [[Сіонізм|сіоніст]], третій президент [[Ізраїль|Ізраїлю]].
 
== Життєпис ==
Народився в [[Мір]]і у родині [[хабад]]ників. Його дід проповідував ідеї хабаду в Мірі, а самого Шазар назвали на честь засновника руху. Батьки Залмана були гарячими прихильниками [[сіонізм]]у. В 1892 році родина переїхала в [[Столбці]] де Шазар навчався в [[хедер]]і.
 
Під впливом творів В. Борохова став прихильником партії [[Поалей-Ціон]] і почав активно пропагувати її ідеологію. Під час [[Революція 1905—1907|революції 1905]] брав участ в організації єврейської самооборони в Білорусі та Україні. На підпільному з'їзді Поалей-Ціон в Мінську в 1906 році познайомився [[Іцхак Бен-Цві|Іцхаком Бен-Цві]] який залучив Шазара до участі у видачничій діяльності руху.
 
В 1907 році Шазар переїхав до [[Вільно|Вільна]] де познайомився з Б. Бороховим, Я. Зрубавелом та майбутньою дружиною Іцхака Бен-Цві Рахель Янаіт. В цей період він перекладав з російської на [[ідиш]] статті Борохова і Бен-Цві для журналу Поалей-Ціон «Дер пролетарішер геданк». Влітку того ж року Шазар разом з іншими лідерами партії був арштований і засуджений до двох місяців ув'язнення. Після звільнення він вступив на організовані в Санкт-Петербурзі бароном [[Гінцбург Давид Гораційович|Давидом Гінцбургом]] «Вищі курси сходознавства». На життя він тоді заробляв статтями в російських і американських ідишомовних виданнях.
 
Влітку 1911 Шазар провів у Палестині, працюючи в недавно заснованій Мерхавії, до подружився з Б. Канцельсоном і поетесою Рахель. В 1912 він поїхав до Німеччини де вчився у Фрайбурзькому та Страсбурзькому університетах. Під час війни був інтернований як російський підданий до Берліну де продовжив навчання в Берлінському університеті. Під час навчання Шазар спеціалізувався на [[Біблеїстика|біблеїстиці]] та історії східноєвропейського єврейства і зокрема на [[Саббатай Цеві|саббатайському рухові]]. В цей час він брав активну участьв сіоністському русі в Німеччині, регулярно публікував свої статті в «Юдіже рундшау». Залман був одним з засновників сіоністського робітничого руху в 1916 році та руху Хе-Халуц в 1917.
 
На з'їзді Поалей-Ціон в Стокгольмі в 1919 Шазар разом з Н. Сиркіним та іншими був обраний в комісію по вивченню економічного положення в Палестині і розробці плану розвитку господарства країни на кооперативній основі. В звіті комісії, опублікованому в 1920, Шазару належали розділу про еврейську зайнятість у Палестині і про сільськогосподарчі комуни (квуцот). В 1920 році в Єрусалимі Шазар одружився з Рахеллю Кацнельсон, з якою познайомився ще на Вищих курсах сходознавства.
 
На з'їзді Поалей-Ціон у Відні в 1920, де стався розкол по питанню ставлення до комунізму, Шазар сав одним з лідерів «правого крила». В 1921 брав участь у з'їзді організації Хе-Халуц (відкривав його). З 1922 по 1924 читав у Відні лекції з єврейської історії в Єврейській учительській семінарії.
 
В 1924 році переселився до Палестини. Був обраний в секретаріат Хістадрута. З 1930 по 1932 разом з Х. Арлозоровим видавав щомісячник «Ахдут ха-Авода». потім став членом редакції друкованого органу Хістадрута, газети «Давар», а потім головним редактором газети і головою хістадрутівського видавництва «Ам овед». В ці роки багаторазово бував у закордонних відрядженнях за дорученнями Хістадрута, Поалей-Ціон, партії Мапай та інших. Значну роль в цьому відігравали його неабиякі ораторські здібності.
 
В жовтні 1947 Шазар був членом делегації Єврейського агенства ([[Сохнут]]а) на Генеральній Ассамблеї ООН.
 
В 1949 році був обраний до [[Кнесет]]у першого скликання, а потім був членом Кнесета другого (1951) та третього (1955) скликання. З 1949 по 1951 займав пост міністра освіти та культури. За його ініціативою у 1949 був прийнятий закон про обов'язкову шкільну освіту. Після того як уряд [[СРСР]] відмовилося прийняти його в якості посла Ізраїля заради посади якого Залман пішов з поста міністра, Шазар в 1952 став членом виконавчого комітету всесвітньої Сіоністської організації, очоливши відділ інформації, а з 1954  — відділ орсвіти і культури єврейської діаспори. З 1956 по 1960 був головою Єрусалимського виконавчого комітету всесвітньої Сіоністської організації.
 
Шазар був президентом Ізраїлю два терміни підряд з 1963 по 1973 роки. Як і його попередник Іцхак Бен-Цві він не обмежувався лише державними обов'язками  — його резиденція була місцем зібрання ізраїльських вчених, діячів мистецтв та єврейських інтелектуалів з усього світу. Шазар заснував фонд «Амос» для сприяння ізраїльським вченим та діячам мистецтв.
 
Шазар залишив велику літературну спадщину як прозу так і поезію, публіцистику та наукові розвідки. Був одним з перших біблеїстів які писали івритом. Вніс помітний вклад до вивчення історії ідишу.