Ґондор: відмінності між версіями

[[Файл:Minas Tirith.jpg|thumb|right|200px|Вигляд [[Мінас-Тіріт]]у  — столиці ГондоруҐондору, у фільмі [[Володар перснів: Повернення короля|Володар Перстенів: Повернення Короля]] (2003)]]

'''Го́ндорҐо́ндор''' (синд. ''Gondor'', у перекладі — "Земля каменя") — у творах [[Джон Рональд Руел Толкін|Дж. Р.  Р.  Толкіна]] «[[Сильмариліон]]» і [[Володар перстенів|«Володаря перснів»]]" — велике південне королівство [[нуменорці]]в у [[Середзем'я|Середзем'ї]]. Третя частина [[Володар перстенів|«Володар перстнів»]] — «[[Повернення короля]]» — значною мірою розповідає про події, які відбувалися у ГондоріҐондорі під час Війни персня та наступного відновлення королівства. Відомості про давнішу історію ГондоруҐондору можна знайти у Додатках до [[Володар перстенів|«Володаря перснів»]], у яких також розповідається і про заснування цього краю.

За [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіном]], ГондорҐондор було засновано синами [[Еленділ]]а [[Ісілдур]]ом та [[Анаріон]]ом, які стали вигнанцями після падіння острівного королівства [[Нуменор]] у 3320 році Другої епохи<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1010;</ref>. Разом з іншим королівством — [[Арнор]], на північному заході Середзем’я, — ГондорҐондор був останньою твердинею Людей Заходу. Після першого періоду зростання, у Третю Епоху ГондорҐондор почали ослаблювати своїми нападами та підступами союзники Темного Володаря [[Саурон]]а, унаслідок чого королівство поступово почало занепадати. Через це було втрачено ряд територій на південному та північному сході, а Ітілієн перетворився на спірне пограниччя між ГондоромҐондором та [[Мордор]]ом. Відновлення слави та величі ГондоруҐондору відбулося лише після остаточного падіння [[Саурон|Саурона]] та коронації [[АрагорнАраґорн]]а.

Історія та географія ГондоруҐондору були розроблені [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіном]] у кілька етапів у рамках роботи над своїм легендаріумом, яка продовжувалася також і під час написання [[Володар перстенів|«Володаря перснів»]]. Його роль у історії [[Володар перстенів|«Володаря перснів»]] формувалася поступово, від чергової "декорації" для пригод [[гобіти|гобітів]] у ранніх версіях до одного з ключових понять історії Середзем’я у пізніших. Еволюція історії ГондоруҐондору була проаналізована [[Крістофер Толкін|Крістофером Толкіном]] у [[Історія Середзем'я|«Історії Середзем’я»]], а сама історія привернула до себе увагу багатьох пізніших дослідників та шанувальників творчості [[Джон Рональд Руел Толкін|Дж. Р. Р. Толкіна]].

== Історія ГондоруҐондору ==

Історія ГондоруҐондору більш-менш докладно описана у кількох працях [[Джон Рональд Руел Толкін|Дж. Р. Р. Толкіна]]. Уперше ГондорҐондор як такий згадується у розділі ІІ "Рада в Елронда" другої книги "[[Володар перстенів|Володаря Перстенів]]" разом з коротким викладенням історії Другої та Третьої Епох<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 231;</ref>. Історія ГондоруҐондору у Третю Епоху більш докладно описана у Додатках до "[[Володар перстенів|Володаря Перстенів]]", а також у "[[Сильмариліон]]і". Крім того, розповіді про окремі події історії ГондоруҐондору містяться також у "[[Незакінчені оповідання Нуменору та Середзем'я|Незакінчених оповіданнях]]".

=== Утворення ГондоруҐондору та Останній Союз ===

Землі, які пізніше стали називатися ГондоромҐондором, були широко колонізовані [[нуменорці|нуменорцями]] приблизно від середини Другої Епохи, особливо Друзями Ельфів, вірними дому [[Еленділ|Еленділа]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 303;</ref>. Коли сини [[Еленділ|Еленділа]], [[Ісілдур]] та [[Анаріон]] висадилися у [[Середзем'я|Середзем'ї]] після затоплення [[Нуменор|Нуменору]], їх радо зустріли колоністи, після чого обидва брати разом почали правити цією землею, у той час, як [[Еленділ|Еленділа]] було визнано Верховним Королем усіх земель [[дунадани|дунанадів]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 963;</ref>. У самому Південному Королівстві місцями проживання [[Ісілдур]]а та [[Анаріон]]а були, відповідно, [[Мінас-Ітіль]] та [[Мінас-Анор]], а столиця [[ОсгіліатОсґіліат]] розташовувалася між їхніми володіннями, поділена навпіл рікою [[Андуїн]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 303-304;</ref>.

Утім, [[Саурон]] теж уцілів після знищення [[Нуменор|Нуменору]] і потайки повернувся до землі [[Мордор|Мордору]] на схід від ГондоруҐондору. Невдовзі він розпочав війну проти нуменорських королівств, сподіваючись знищити їх до того, як вони наберуть силу. Він захопив [[Мінас-Ітіль]], але [[Ісілдур]] утік та уплив на кораблі до [[Арнор|Арнору]], у той же час [[Анаріон]] обороняв [[ОсгіліатОсґіліат]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 306;</ref>. [[Еленділ]] та ельфійський король [[ó륳л-галадґалад]] утворили Останній Союз ельфів та людей, і разом з [[Ісілдур]]ом та [[Анаріон]]ом узяли у облогу та здолали сили [[Мордор]]у. [[Саурон]]а було переможено, але [[Єдиний Перстень]] не було знищено, позаяк його забрав собі [[Ісілдур]] у якості віри за загиблих [[Еленділ|батька]] та [[Анаріон|брата]]. Через це [[Саурон]] уцілів та зміг відновити сили у наступну епоху.

Оскільки [[Еленділ]] та [[Анаріон]] загинули у війні, [[Ісілдур]] передав правління над ГондоромҐондором синові [[Анаріон]]а Менелділу та вирушив на північ, щоб перебрати правління над [[Арнор]]ом. Титул Верховного Короля дунаданів також перейшов до нього після смерті [[Еленділ]]а. Утім, [[Ісілдур]] та троє його старших синів потрапили у засідку та були убиті [[Орки|орками]] на Ірисових полях<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter I "Disaster of the Gladden Fields";</ref>.

Молодший син [[Ісілдур]]а Валанділ не намагався повернути титул свого батька як правителя ГондоруҐондору, і тому королівством самостійно управляли Менелділ та його нащадки, допоки зі смертю останнього короля Еарнура їхня династія не обірвалася.

=== Золотий вік ГондоруҐондору ===

Протягом першого тисячоліття Третьої Епохи ГондорҐондор перемагав у війнах, і його багатство та сила тільки зростали та примножувалися. Після перемоги над [[Саурон]]ом, вартові ГондоруҐондору наглядали за землями [[Мордор]]у, щоб не дати злу повернутися назад. У 490 році Третьої Епохи багатовіковий спокій ГондоруҐондору скінчився, позаяк [[Східняни|східняни]] розпочали перше з багатьох своїх вторгнень<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1011;</ref>. Ця війна тривала протягом усього наступного століття, і за її результатами ГондоруҐондору дісталися великі території [[Рун]]у на північ від [[Мордор]]у.

У часи правління чотирьох "Морських Королів" у ГондоріҐондорі було створено потужний флот, і влада Південного Королівства поширилася на узбережжя на південь від Гирла [[Андуїн]]а. У 933 році Третьої Епохи ГондорҐондор захопив південне портове місто [[Умбар]], яким раніше володіли нащадки [[Чорні нуменорці|Чорних нуменорців]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 970, 1012;</ref>. Пізніше гарадрими перемогли ГондорҐондор у битві у тих землях та розпочали облогу [[Умбар]]а, однак король Гьярмендакіл І, посиливши свої армію та флот, змусив королів [[Гарад]]у відступити після великої перемоги над ними у 1050 році Третьої Епохи.

ГондорҐондор досягнув вершини своєї могутності у часи правління Гьярмендакіла, контролюючи велику територію та утвердившись над сусідніми народами, як-от гарадрими та північани з Долин [[Андуїн]]а. [[Мордор]] був відрізаний від зовнішнього світу та перебував під охороною фортець. Під час правління Атанатара Славетного, спадкоємця Гьярмендакіла І, слава та багатство королівства досягли таких розмірів, що, як розповідається у [[Володар Перснів|Володарі Перстенів]], "''люди говорили: "У ГондоріҐондорі коштовне каміння - це галька, якою бавляться діти''"<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 971;</ref>.

=== Занепад ГондоруҐондору ===

Уже під час правління Атанатара та двох його синів, які розкошували у лінощах та майже нічого не робили для аби зберегти успадковану силу, ГондорҐондор почав занепадати. Найперше у цей час було занедбано нагляд за [[Мордор]]ом. Однак велике зло прийшло до ГондоруҐондору лише під час правління Валакара, коли почалися міжусобиці.

Міналкар, син Калмакіла, був енергійною людиною, і король Нармакіл 1240 року, щоб позбутися усіх турбот, зробив його регентом королівства. Відтоді Міналкар правив ГондоромҐондором від імені короля, проки не успадкував батьківський трон.

1428 року Міналкар очолив велике військо й між [[Рованіон]]ом та [[Рунійське море|Рунійським Морем]] розбив велику армію [[Східняни|східнян]] та зруйнував усі їхні табори та поселення на схід від Моря. Після цієї перемоги він прийняв ім'я Ромендакіл<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 971;</ref>. Повернувшись до ГондоруҐондору, Ромендакіл укріпив західний берег [[Андуїн]]а аж до місця впадіння Світлої та заборонив чужинцям спускатися [[Андуїн|Великою Рікою]] униз до [[Емін-Муїл]]у. Але оскільки йому були потрібні люди, й він прагнув посилити союз між ГондоромҐондором та північанами, то прийняв багатьох з них на службу, а декому навіть подарував високі чини у своєму війську. Року 1250 Ромендакіл відправив свого сина Валакара пожити серед північан, щоб вивчити мову, звичаї та прагнення цього народу. Валакар, перебуваючи там, одружився з Відумаві, місцевого правителя ВідугавіїВідуґавії, і повернувся до ГондоруҐондору лише через кілька років.

Цей шлюб за своїми наслідками виявився катастрофічним для ГондоруҐондору: коли стало відомо, шо спадкоємцем трону стане Валакарів син Елдакар, напівкровка, що у юності носив ім'я народу своєї матері, Вінітарія, південні області краю учинили заколот. Після смерті Валакара кілька членів Дому [[Анаріон]]а зажадали для себе корони ГондоруҐондору, і у 1432 році Третьої Епохи у королівстві розпочалася повномасштабна громадянська війна, відома як Братовбивча. Найбільшою підтримкою серед повстанців користувався Кастамир, який узяв у облогу та захопив [[ОсгіліатОсґіліат]]. Елдакар зміг утекти на свою батьківщину до [[Рованіон]]у, але його старший син Орненділ потрапив у полон та був страчений. Однак Кастамир проявив себе жорстоким, зарозумілим та поганим правителем, викликавши до себе ненависть мешканців [[Мінас-Анор]]а та Ітілієна. Унаслідок цього Елдакар по поверненні за кілька років з союзниками з півночі, отримав велику підтримку та здолав Кастамира та його армію. Утім, сини Кастамира втекли до [[Умбар]]у, який ще довго утримували під своїм контролем<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 972-973;</ref>.

У наступному столітті королі [[Гарад]]у, порушивши домовленості унаслідок Братовбивчої війни та втрати [[Умбар]]у, вторглися до [[Харондор|Південного ГондоруҐондору]], однак після десяти років війни були розбиті Гьярмендакілом ІІ. 1631 року Третьої Епохи правнуки Кастамира АнгамайтеАнґамайте та СангагьяндоСанґагьяндо організували руйнівний наліт на [[Пеларгір]] та навіть убили короля Мінарділа<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Heirs of Elendil";</ref> <ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 973;</ref>. Втрати у Братовбивчій та південних війнах були дещо відновлені за рахунок людей півночі, однак населення ГондоруҐондору суттєво зменшилося з початком Смертельної моровиці у 1636 році. Багато славетних [[Нуменор|нуменорських родів]] було знищено у Братовбивчій війні, а моровиця здесяткувала населення [[ОсгіліатОсґіліат]]а та [[Мінас-Ітіль|Мінас-Ітіля]]. Фортеці, що мали наглядати за [[Мордор]]ом, спорожніли, то ж лихі створіння отримали змогу повернутися назад. На щастя, моровиця підкосила і ворогів ГондоруҐондору, і тому королівство отримало більше ста років для відновлення сил.

У часи короля Тарондора столицю було напостійно перенесено з [[ОсгіліатОсґіліат]]а до [[Мінас-Тіріт|Мінас-Анор]]а, бо [[ОсгіліатОсґіліат]] був тепер частково спустошений та почав руйнуватися. Мало хто з тих, хто втік від моровиці до Ітілієна або у західні долини, бажав повернутися назад.

У 1810 році король Телумехтар посилив гондорськийґондорський флот, який переміг [[Корсари Умбару|корсарів Умбару]] та відвоював гавань, яку, втім, було втрачено під час чергового вторгнення гарадримів до ГондоруҐондору<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 974, 1013;</ref>. Нова загроза виникла через сорок років потому, коли один з [[Східняни|східняцьких народів]], знаний як "візники", переміг північан та вдерся до східного ГондоруҐондору. Року 1856 у битві на березі [[Андуїн]]а вони вбили короля Нармакіла ІІ. Населення східного та південного [[Рованіон]]у потрапило у рабство, а кордони ГондоруҐондору на деякий час стиснулися до [[Андуїн]]а та [[Емін-Муїл]].

Однак війна розгорілася знову, коли візники об'єдналися з гарадримами у 1944 році та напали на Південне Королівство одночасно зі сходу та півдня. Північну Армію ГондоруҐондору під командуванням короля Ондогера, до якої приєдналися вершники [[Еотеод]]у, нащадки північан, було розбито<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", "Cirion and Eorl", (i);</ref> <ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 974-975;</ref>. Однак Еарніл, капітан Південної Армії, здобув перемогу у Південному Ітілієні та розбив армію Гараду, що перетнула ріку Пороз. Стрімким маршем він просунувся на північ, зібрав навколо себе усіх, кого тільки зміг з залишків Північної Армії, та напав на головний табір візників під час їхнього бенкету. Табір [[Східняни|східнян]] було захоплено, їхні вози спалено, і утікаючи, багато візників загинуло у Мертвих Болотах.

Унаслідок того, що король Ондогер та двоє його синів загинули у війні, свої права на на трон ГондоруҐондору заявив Арведуї, нащадок Короля Артедайну з півночі, який був нащадком [[Ісілдур]]а та чоловіком Ондогерової дочки Фіріель. Однак його домагання були відхилені Радою ГондоруҐондору. Протягом року країною управляв Пелендур, Намісник Короля Одногера, а потім корону було передано Еарнілу, який також походив з Дому [[Анаріон]]а та здобув собі популярність під час війни. Утім, його син Еарнур став останнім Королем ГондоруҐондору. У роки правління свого батька він привів гондорськеґондорське військо на північ на допомогу Артедайнові й здобув там ненависть [[НазгулиНазґули|Короля-чаклуна з АнгмаруАнґмару]]. Невдовзі після дворічної облоги [[НазгулиНазґули]] здобули [[Мінас-Ітіль]], який перетворився на жахливе місце та отримав нову назву Мінас-МоргулМорґул, Вежа Темного Чаклунства. [[Мінас-Тіріт|Мінас-Анор]] також отримав нове ім'я - Мінас-Тіріт, Вартова Вежа, що стояла на рубежі оборони проти зла зі сходу<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 977;</ref>. Після того, як Еарнур став королем, [[НазгулиНазґули|Король-чаклун]] двічі присилав до нього вісників, викликаючи на двобій. На другий раз у 2050 році Еарнур, не в силах подолати свій гнів, поскакав з невеличким загоном воїнів до [[Мінас-Ітіль|Мінас-МоргулуМорґулу]], звідки вже не повернувся назад<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 977-978, 1014;</ref>.

Після загибелі Еарнура, який не лишив по собі нащадків, від його імені довгі роки ГондоромҐондором правив намісник Марділ. Оскільки жодного претендента на корону, який був би чистого роду, або чиї претензії визнали б усі, не знайшлося; спогади про міжусобиці тяжіли над усіма, бо знали, що коли знову почнуться чвари, ГондорҐондор загине, королівством продовжували управляти намісники, а корона [[Еленділ]]а лежала на колінах короля Еарніла у Домі Мертвих, де її залишив Еарнур перед тим, як вирушити на двобій з Володарем МоргулаМорґула.

У часи правління перших чотирьох Намісників у країні протягом чотирьох століть тривало затишшя, більш відоме як Пильний мир. Тоді [[Саурон]] відступив перед силами Білої Ради, а [[НазгулиНазґули|Примари Персня]] зачаїлися у МоргульськійМорґульській долині. Однак уже з часів Денетора І справжнього миру не було ніколи, і навіть, коли ГондорҐондор не воював відкрито, його кордони перебували під постійною загрозою<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 978;</ref>.

2475 року з [[Мордор]]у уперше вийшли [[Орки|Уруки]] - могутні чорні орки -, які перетнули Ітілієн та захопили [[ОсгіліатОсґіліат]]. Боромир, син Денетора І, розбив їх, однак [[ОсгіліатОсґіліат]] був остаточно зруйновано, а його великий кам'яний міст - знищено. Людей там зовсім не лишилося<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 978-979, 1014;</ref>.

У 2510 році Третьої Епохи Королівство зіткнулося з новою небезпекою: плем'я [[Східняни|східнян]], знане як балготи, удерлося у північні землі ГондоруҐондору. Армія Південного Королівства виступила на бій, але була відрізана від [[Мінас-Тіріт]]а та відкинута у напрямку Світлої. ГондорціҐондорці відправили посланців на північ до союзного Еотеоду, і їхня кіннота надійшла якраз учасно, аби допомогти гондорцямґондорцям переломити хід битви на Полях Келебранту. На знак подяки за допомогу, Намісник Кіріон відступив їс опустілі землі провінці Каленардон, де Еотеод утворили країну [[Роган]], а Еорл Юний став її першим королем. Постійний союз між ГондоромҐондором та [[Роган]]ом було започатковано взаємними клятвами Кіріона та Еорла.

Пізніші Намісники мали давати раду [[Орки|Оркам]] у Ітілієні та [[Корсари Умбару|Піратам Умбару]], які нападали на узбережжя. 2758 році під час правління Берена, дев'ятнадцятого намісника, ще більша небезпека підійшла до ГондоруҐондору. Три велетенських флоти з [[Умбар]]у та Гараду великими силами атакували узбережжя ГондоруҐондору; і ворог висадився у багатьох місцях, навіть далеко на півночі в гирлі Ізену. Від [[Рогірими|роганці]]в же годі було очікувати на допомогу, оскільки на їхній край напали з заходу та сходу, їх землі спустошили, а їх самих вигнали у долини Білих Гір. Того року на Півночі та Сході почалася Довга Зима з холодами та великими снігопадами, які тривали майже п'ять місяців. Гельм, король Рогану, та його сини загинули, і в Еріадорі та Рогані панували нещастя і смерть. Однак на півдні у ГондоріҐондорі ще до приходу весни БерегондБереґонд, син Берена, подолав загарбників та вислав допомогу роганцям<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 979;</ref>.

При Туріні ІІ вороги ГондоруҐондору знову заворушилися; бо зростала міць [[Саурон]]а та наближався день його відродження. Усе населення Ітілієну, крім небагатьох сміливців, залишило край та переселилося на захід за [[Андуїн]], тікаючи від орків [[Мордор]]у. Саме при Туріні ІІ у Ітілієні було побудовано потаємні криївки, з яких [[Слідопити Ітілієну|ітілієнські слідопити]] продовжували боротися з ворогом<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 980;</ref>. 2951 року [[Саурон]] проголосив про своє повернення до [[Мордор]]у, а за три роки [[Ородруїн|Фатум-гора]] знову вивергати полум'я<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1016-1017;</ref>.

У часи Ектеліона ІІ, передостаннього намісника, флот ГондоруҐондору, очолюваний [[АрагорнАраґорн|ТоронгіломТоронґілом]] непомітно підійшов до [[Умбар]]у та спалив більшу частину кораблів [[Корсари Умбару|корсарів]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 980-981;</ref>.

По смерті Ектеліона ІІ йому наслідував його син Денетор ІІ, що став останнім (якщо не приймати до уваги кількаденне номінальне правління його сина [[Фарамир]]а навесні 3019 року перед коронацією [[АрагорнАраґорн]]а) правлячим намісником ГондоруҐондору.

Наприкінці Третьої Епохи Саурон приготувався до вирішальної битви. 3018 року його війська атакували [[ОсгіліатОсґіліат]], однак їхнє подальше просування на західний берег [[Андуїн]]а зупинили воїни ГондоруҐондору, які зруйнували останній уцілілий міст через ріку. Наступного року [[Мінас-Тіріт]] зазнав найсильнішого удару з боку [[Мордор]]у, союзниками якого виступили [[Корсари Умбару|умбарські корсари]], що атакували землі Королівства з моря. Правителі південних земель прислали невеликі загони воїнів на допомогу [[Мінас-Тіріт]]у, однак значно більше людей змушені були лишитися перед загрозою вторгнення з [[Умбару]].

Щоб знищити війська [[Умбар]]у [[АрагорнАраґорн]] покликав Мерців з Гірського Скиту, дозволивши тим самим людям з узбережжя та півдня ГондоруҐондору прийти на допомогу [[Мінас-Тіріт]]у. За допомогою їх та [[Рогіріми|рогірімської кінноти]], яку привели з півночі король [[Теоден]] та його племінник [[Еомер]], ГондоруҐондору з величезними втратами вдалося перемогти сили [[Мордор]]у у [[Пеленнорська битва|Пеленнорській битві]]. Після цього об'єднана армія Людей Заходу вирушила на битву з [[Саурон]]ом до Мораннону, розраховуючи тим самим відволікти увагу [[Саурон]]а від [[Фродо Торбин|Фродо]], який наближався до [[Ородруїн|Фатум-гори]], щоб знищити [[Єдиний Перстень]]. Знищення [[Єдиний Перстень|Перстеня]] призвело до падіння [[Саурон]]а та несподіваної перемоги союзників.

{{main|Возз'єднане Королівство Арнору і ГондоруҐондору}}

Після другого, остаточного падіння [[Саурон]]а, у ГондоріҐондорі було відновлено королівське правління, і [[АрагорнАраґорн]]а було короновано під іменем Короля Елесара, правителя Возз'єднаного Королівства [[Арнор]]а та ГондораҐондора. [[Фарамир]], нащадок правлячих Намісників, продовжив свою службу як Намісник Короля та став Князем Ітілієну. Давні клятви між ГондоромҐондором та [[Роган]]ом було підтверджено, і союзники навіть провели кілька спільних кампаній на сході та півдні<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 997;</ref>. Усі колишні землі Південного Королівства було відвойовано назад протягом наступних століть, і його сила та багатство були відновлені. У додатках до "[[Володар перснів|Володаря Перстенів]]" розповідається, що Елдаріон, син [[АрагорнАраґорн|Елесара]], правитиме великою країною, і що його рід продовжуватиметься на сотні поколінь і згодом правитиме багатьма землями<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Heirs of Elendil", p. 218, "The Tale of Years of the Third Age";</ref>.

[[Джон Рональд Руел Толкін|Толкінове]] бачення подальшої історії [[Возз'єднане Королівство Арнору і ГондоруҐондору|Возз'єднаного Королівства]] розкривається у "[[Нова Тінь|Новій Тіні]]", незакінченому продовженні [[Володар перснів|Володаря Перстенів]], у якій розповідається про часи правління Елдаріона. Автор вважав, що "оскільки ми маємо справу з людьми, ми неодмінно матимемо справу з найсумнішою рисою їхньої натури: вони швидко пересичуються добрим. Так що у часи миру, справедливості та процвітання люди ГондоруҐондору зробилися б невдоволеними та неспокійними... Навіть у цей ранні час виникли б революційні заколоти навколо центру таємного сатанистського культу; а гондорськіґондорські хлочаки грали б у орків та бешкетували у навколицях"<ref>Carpenter, Humphrey, ed. (1981), The Letters of J. R. R. Tolkien, Boston: Houghton Mifflin, Hammond, Wayne, ISBN 0-395-31555-7, nos. 256, 338;</ref>.

Вживана [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіном]] назва ГондорҐондор є одним з слів Синдарину, вигаданої ельфійської мови, яка застосовується у книгах [[Дунадани|дунаданами]] для позначення назв різноманітної природної і не тільки номенклатури<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1050-1051;</ref>. Саме слово означає "кам'яна країна"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries GOND-, NDOR-;</ref> і перегукується у тексті "[[Володар перснів|Володаря Перстенів]]" з [[рогірими|рогіримською]] назвою ГондоруҐондору - Кам'яний край<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 790;</ref>. Вживання цих назв ніяк не пояснюється автором у [[Володар перснів|книзі]], хоча у ранніх версіях вказується, що це пов'язано з високим розвитком мулярства серед [[Дунадани|гондорцівґондорців]] у порівнянні з їхніми більш примітивними сусідами<ref>Tolkien, J. R. R. (1988), Christopher Tolkien, ed., The Return of the Shadow, Boston: Houghton Mifflin, "New Uncertainties and New Projections", pp. 379–381;</ref>. На користь цієї версії говорять також вживані [[Друадани|друаданами]] назви [[Дунадани|гондорцівґондорців]] та [[Мінас-Тіріт]]а: Народ кам'яних будинків та Кам'яне місто<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 775;</ref>.

Одного разу читач запитав [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]], чи не пов'язано походження назви "ГондорҐондор" з древньою ефіопською фортецею "ГондарҐондар". [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] відповів, що він не чув цього слова раніше, однак корінь "Онд" є посиланням до дослідження, яке він читав у дитинстві, та означає ond ("камінь"); це одне з усього двох слів, які відомі з пракельтських мов Британії<ref>Carpenter, Humphrey, ed. (1981), The Letters of J. R. R. Tolkien, Boston: Houghton Mifflin, no. 324;</ref>.

У [[Володар перснів|книзі]] ГондорҐондор часто згадується як Південне Королівство чи Південний Край, який разом з [[Арнор]]ом був Володінням Нуменорців у Вигнанні. Дослідники Вейн Гаммонд та Кристина Скалл також запропонували [[Квенья|квенійський]] варіант назви "ГондорҐондор" - ''Ондоноре''<ref>Hammond, Wayne; Scull, Christina (2005), The Lord of the Rings: A Reader's Companion, London: HarperCollins, "The Great River", p. 347;</ref>.

== Географія ГондоруҐондору ==

Найкраще уявлення про рельєф та географія ГондоруҐондору дають мапи з "[[Володар перснів|Володаря Перстенів]]" та "[[Незакінчені оповідання Нуменору та Середзем'я|Незакінчених оповідань]]", створені Крістофером Толкіном на основі [[Джон Рональд Руел Толкін|батькових]] креслень та можуть бути доповнені декількома географічними нарисами, такими як "Річки", "Маякові пагорби ГондоруҐондору" та "Кіріон та Еорл". На додачу оповідач та додатки з "[[Володар перснів|Володаря Перстенів]]" подають інформацію про історію та природу окремих частин та поселень Південного Королівства.

ГондорҐондор розташовувався на заході Середзем'я, і основна частина його території знаходилася на північному березі Затоки [[Белфалас]] та навколо [[Білі Гори|Білих Гір]]. [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] писав, що столиця Королівства - [[Мінас-Тіріт]] знаходилася на широті приблизно сучасної Венеції. Загальна площа ГондоруҐондору, показана на картах [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]], була визначена Карен Винн Фонстад у 714 426 квадратних миль (1 855 530 квадратних кілометрів)<ref> Fonstad, Karen Wynn (1991), The Atlas of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin Harcourt, p. 191;</ref>. На північному заході від ГондоруҐондору спочатку знаходилися землі [[Арнор]]у; на півночі ГондорҐондор межував з Диким Краєм, а пізніше з [[Роган]]ом, після утворення останнього. На північному-сході ГондоруҐондору знаходилися землі [[Рун]], а на сході - володіння [[Саурон]]а у [[Мордор]]і. На півдні сусідом ГондоруҐондору був пустельних [[Гарад]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 970-971;</ref>.

Історичними кордонами ГондоруҐондору слугували витоки річок ГватлоҐватло та ГландуїнҐландуїн у [[Імлисті Гори|Імлистих Горах]], узлісся [[ФангорнФанґорн]]ського лісу з рікою Ентою, болота [[Ніндалф]]а, [[Ефель-Дуат|Похмурі Гори]] та річка Порос<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "Of Dwarves and Men", p. 312–6 and notes 66, 76;</ref>. У часи найвищої могутності кордони Королівства сягали річки Світлої<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part II The Second Age", chapter IV "History of Galadriel and Celeborn", Appendices C and D; "</ref> та південних узлісь Морок-лісу, західного берега внутрішнього Рунійського моря, північних відрогів [[Еред-Літуї]] та річки Харнен, включаючи також узбережжя навколо [[Умбар]]а<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 970-971;</ref>. На момент початку "Війни Перстеня", межі земель, які повністю контролювалися ГондоромҐондором, стиснулися до стін Білих Гір та річки ГлангірҐлангір на заході та лівобережжя [[Андуїн]]а на сході.

=== Землі ГондоруҐондору ===

Історично ГондорҐондор складався з окремих володінь або земель, які називалися також синдарським словом "ланн".

'''Анорієн''' (синд. ''Anorien'', у перекладі - Земля Сонця) - місцевість у ГондоріҐондорі, що розташовувалася на північному сході від Білих Гір, простягаючись вузькою смугою між Порубіжним потоком на заході, гирлом Енти на півночі та [[Андуїн]]ом на сході. Повідомлялося, що Анорієн був густонаселеною провінцією<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl";</ref>, хоча у текстах [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] згадуються лише гарнізони сторожових веж-маяків уздовж Великої Західної Дороги. [[Рогірими]] називали цей край Сонячною землею (англ. ''Sunlending''), що перегукується з синдарською назвою сонця - "Анор" (так само синдарське "Ітіль" - місяць - перегукується з назвою [[Ітілієн]]у).

'''Анфалас''' (синд. ''Anfalas'', у перекладі "Довгобережжя"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries entries ÁNAD-, PHÁLAS-, TOL2-;</ref>)- узбережжя ГондоруҐондору між річками Лефнуєм та Мортондом, на південь від пагорбів Пінат-ГелінҐелін. Ця земля, розташована далеко від столиці, з нечисленним населенням інколи зазнавала нападів [[Корсари Умбару|умбарських корсаів]]. Під час Війни Перстеня підкріплення, надіслане з Анфаласу до Мінас-Тіріту, складалося з "мисливців, пастухів, землеробів, бідно споряджених, крім дружини ГоласгілаҐоласґіла, їхнього вождя"<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 719;</ref>.

'''Дор-ен-Ерніл''' (синд. ''Dor-en-Ernil'', "Земля Князя") - місцевість на півдні ГондоруҐондору, чиї межі чітко не були визначені. Однак на думку Крістофера Толкіна, вона розташовувалася по обидва боки від високогір'їв Белфаласа. Ця земля перебувала під владою князів Дол-Амрота, васалів Короля ГондоруҐондору, і за [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіном]] була заселена [[Нуменорці| нуменорцями]] після Другої Епохи<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl", chapter IV ""History of Galadriel and Celeborn": "Amroth and Nimrodel";</ref>.

'''Енедвайт''' (сидн. ''Enedwaith'') - територія між річкою Мітейтель та [[Імлисті Гори|Імлистими Горами]]. За різними описами [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] була або частиною величезних володінь [[Арнор]]у та ГондоруҐондору<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "Of Dwarves and Men", p. 312–6 and notes 66, 76;</ref>, або лише частиною Південного Королівства<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 971;</ref>, або не належала до жодного з нуменорських королівств у Середзем'ї<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl", chapter IV ""History of Galadriel and Celeborn", appendices C, D, part III chapter V "The Battle of the fords of Isen";</ref>. [[Нуменорці]] жили тут лише у місті Тарбад, який розташовувався у місці злиття рік ГватлоҐватло та Мітейтель, однак у часи Війни Перстеня Тарбад був давно закинутий, а його міст - зруйнований.

Найсхідніша з провінцій ГондоруҐондору, яка знаходилася між [[Андуїн]]ом та [[Ефель-Дуат|Похмурими Горами]]. Потік МоргулдуїнМорґулдуїн, який починався у [[Мінас-Ітіль|МоргульськійМорґульській долині]], ділив її територію на дві частини: Північний та Південний [[Ітілієн]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 605-606, 700;</ref>.

Протягом усієї Другої та першої половини Третьої Епохи, коли ГондорҐондор був у зеніті сили та слави, а Мордор перебував у запустінні, то був чудовий квітучий край з багатьма гаями та садами. Однак після падіння [[Мінас-Ітіль|Мінас-Ітіля]], його населення поступово переселилося за [[Андуїн]], тікаючи від загрози, що ширилася від [[Мінас-Ітіль|міста Примар Перстеня]].

У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" розповідається, що [[Фродо Торбин|Фродо]] та [[Семуайз Гемд泥емджі|Сем]] проходили Північним [[Ітілієн]]ом на шляху до [[Кіріт-УнголУнґол]]у.

Протягом Четвертої Епохи краєм управляли Князі [[Ітілієн]]у, лінію яких було започатковано [[Фарамир]]ом та [[Еовіна|Еовіною]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 899;</ref>. Також до краю привів частину ельфів з Морок-лісу [[ЛеголасЛеґолас]], і, як написано у Додатках до [[Володар перснів|Володаря Перстенів]], "одразу ця земля знову стала найпрекраснішим краєм серед усіх західних земель"<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 887, 1005;</ref>.

Область у ГондоріҐондорі, утворена кількома долинами на південних схилах Білих Гір, яка була відділена високогір'ями від Белфаласу. У Ламедоні знаходився виток ріки Кіріл. Не зважаючи на те, що ця область була частиною ГондоруҐондору, у "[[Повернення короля|Поверненні Короля]]" згадується, що у часи Війни Перстеня вона мала власного правителя на ім'я АнгборАнґбор. У книзі згадується також, що єдиним підкріпленням, надісланим до [[Мінас-Тіріт]]а перед [[Пеленнорська битва|Пеленнорською битвою]] з Ламедону, були "кілька похмурих горян, які не мали командира"<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 719;</ref>, оскільки більша частина населення під керівництвом АнгбораАнґбора захищала місто Лінгір від [[Корсари Умбара|умбарських корсарів]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 813;</ref>.

З приходом [[АрагорнАраґорн]]а та його супутників разом з Армією Мертвих, [[Корсари Умбара|корсари]] утекли, а АнгборАнґбор зібрав кілька тисяч своїх людей та повів їх до ПеларгіраПеларґіра, а звідти, на кораблях, відібраних у [[Корсари Умбара| корсарів]], на допомогу [[Мінас-Тіріт]]у у [[Пеленнорська битва|Пеленнорській битві]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 819;</ref>.

'''Лебеннін''' (синд. ''Lebennin'', у перекладі - "П'ять Потоків"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries LEP-, NEN-;</ref>) - центральна та одна з найбільш густонаселених земель ГондоруҐондору<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 700, 712-713;</ref>, чиї межі визначалися рікою [[Андуїн]] на сході та півдні та Білими Горами на півночі. Назва краю походила від п'яти річок, які протікали його територією: Еруї, Сіріт, Келос, Серна та ГілраїнҐілраїн, які починалися прямо у горах<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part II "The SecondAge", chapter IV "History of Galadriel and Celeborn": "Amroth and Nimrodel";</ref>. У пісні ЛеголасаЛеґоласа Лебеннін постає краєм "зелених полів" та лук з різнобарв'ям квітів<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 814;</ref>. У різних частинах краю навколо гирла [[Андуїн]]у проживав досить чисельний народ рибалок. Головним містом Лебенніну був порт ПеларгірПеларґір.

У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" говориться, що люди, які населяли Лебеннін та Лоссарнах, вважалися гондорцямиґондорцями, однак кров їхня була мішана, і серед них траплялися низькорослі та смагляві, чиї предки походили з забутого народу, що жив у тіні гір у Темні Роки ще до появи королів<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 700;</ref>.

У 2901 році Третьої Епохи край став прихистком для багатьох мешканців [[Ітілієн]]у, які втекли на захід після нападу [[Орки|мордорських уруків]]. З Лоссарнаху походила також Морвен, дружина короля ТенгелаТенґела з Рогану, мати [[Теоден]]а. Її батьком був нащадок одного з князів Дол-Амрота, який полюбив цей край та назавжди переселився сюди. Тут жив також дід БергілаБерґіла, сина вартового цитаделі у [[Мінас-Тіріт]] БерегондаБереґонда<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 719;</ref>.

У "[[Володар перснів|Володар Перстенів]]" розповідається, що правителем Лоссарнаха у часи Війни Перстеня був "старий товстий ФорлонгФорлонґ". Він описується як старий, дуже товстий широкоплічий чоловік з сивою бородою, одягнутий у кольчугу, чорний шолом та озброєний довгим важким списом.

З краю на допомогу [[Мінас-Тіріт]]у мали вирушити 2000 воїнів, однак через загрозу нападу [[Корсари Умбару|умбарських корсарів]] прийшло удесятеро менше. Воїни з Лоссарнаху описуються у книзі як добре озброєні, які мали бойові сокири. Вони були нижчі на зріст та смаглявіші за людей ГондоруҐондору<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 718;</ref>.

ФорлонгФорлонґ загинув 15 березня у [[Пеленнорська битва|Битві на Пеленнорських Полях]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 790;</ref>. Частина його людей приєдналася до Армій Заходу, які вирушили у похід до Мораннону. Серед тих, хто не зміг здолати свій страх перед [[Мордор]]ом, і кого відпустив додому [[АрагорнАраґорн]], була й певна кількість фермерів з Лоссарнаха<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 824;</ref>.

Корінь "-арнах" у назві має донуменорське походження, і його точне значення не відоме<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1051;</ref>. У той же час слово "лос" перегукується з квенійським словом "лоссе", сніг. У ранніх текстах [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]]а ця місцевість мала назву ГлоссарнахҐлоссарнах<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "Minas Tirith", pp. 276, 287–294;</ref> <ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entry GOLÓS-;</ref>.

'''Пеленнорськими полями''' (синд. Pelennor, у перекладі означає - "Огороджена земля) - прекрасна та родюча рівнина у ГондоріҐондорі, приміські землі Мінас-Тіріта. Після того, як [[Мінас-Ітіль]] був захоплений [[НазгулиНазґули|НазгуламиНазґулами]] та перетворений на Мінас-МоргулМорґул, гондорціґондорці з великими зусиллями збудували навколо Пеленнорської рівнини великий зовнішній мур Раммас-Ехор, який мав захистити місцевість від нападів ворога. У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" говориться, що<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 700;</ref>:

''Мур простягався на десять чи більше ліг від підніжжя гір і назад, оточуючи рівнину Пеленнору - прекрасні та родючі землі та пологих схилах і терасах, які спадали до заплав Андуїну. Найдалі від Великих Воріт Міста, на північному заході, мур був на відстані чотирьох ліг, і там, уздовж крутого берега, пролягав понад вузькою додиною вздовж річки; і мур той був високий і міцний, бо в цьому місці, захищеним стінами насипом, проходила дорога від бродів і мостів ОсгіліатаОсґіліата через ворота з укріпленими вежами. Найближче мур проходив за лігу до Міста, і це було на південному сході. Там Андуїн, огинаючи плавною дугою пагорби Емін-Арнену в Південному Ітілієні, круто повертав на захід, а мур нависав просто над берегом; і під ним знаходилися причали Гарлонду, куди прибували кораблі, які підіймалися з південих провінцій.''}}

Незадовго до Облоги ГондоруҐондору у Війні Перстеня мур з північного боку перебував у напівзруйнованому стані, однак його було вчасно відбудовано за наказом Намісника Денетора ІІ<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 698-699;</ref>.

До Війни Перстеня на Пеленнорських полях знаходилися садиби гондорцівґондорців з коморами та кошарами, оточені низькими мурами, а рівнину у різних напрямках перетинала безліч доріг і стежинок<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 712;</ref>.

Після Війни Перстеня Раммас-Ехор було відновлено гондорцямиґондорцями з допомогою гномів, яких привів [[Гім볥імлі]].

==== РінглоРінґло (долина) ====

'''Долина РінглоРінґло''' (синд. ''Imlad Ringlo''<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "Minas Tirith", pp. 276, 287–294;</ref>) - землі навколо північного русла ріки РінглоРінґло, які були відділені відрогами Білих Гір від Ламедона на заході та Лебенніна на сході. Головним поселенням у цій місцевості, скоріше за все, був ЕтрінгЕтрінґ, який знаходився на початку долини на переправі через ріку РінглоРінґло.

У "[[Повернення короля|Поверненні Короля]]" згадується, що під час Війни Перстенів мешканці долини РінглоРінґло відправили на допомогу Мінас-Тіріту триста піхотинців на чолі з сином тамтешнього правителя Дерворіном<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 719;</ref>.

==== Гарондор (Південний ГондорҐондор) ====

'''Південний ГондорҐондор''' (синд. ''Harondor'') - територія між ріками Порос та Гарнен, яка належала ГондоруҐондору з часів Короля Фаластура<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 970;</ref>, але пізніше стала предметом суперечок між ГондоромҐондором та [[Корсари Умбару|умбарськими корсарами]]. Раніше це був багатий край, який через постійні набіги [[Гарадрими|гарадримів]] та [[Корсари Умбару|корсарів]] наприкінці Третьої Епохи повністю знелюднила та перетворилася на пустельну землю. У ранніх роботах [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] та на чорновиках мапи Середзем'я згадується також під синдарінською назвою Гарондор<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "The First Map", pp. 295–323;</ref>.

Андраст (синд. ''Andrast'', у перекладі означає - "Довгий мис"<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, Index, entries Calenardhon, Andrast, Morthond, Stonewain Valley;</ref>) - півострів у південно-західній частині ГондоруҐондору. У "Історії Алдаріона та Ерендіс" згадується також під назвою Рас-Мортіль (синд. Ras Morthil, у перекладі - "Темний мис" або "Вигнутий мис")<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part II "The Second Age", chapter II "Aldarion and Erendis", note 6;</ref> <ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries MOR-, THIL-, TIL-;</ref>. Номінально вважався частиною Південного Королівства, однак не був заселений [[Нуменорці|нуменорцями]]. У Першу Епоху там проживали [[Друадани|друадани]], які заселяли гори у північній частині півострову, які називалися Друвайт Яур (синд. Druwaith Iaur, "Землі злих духів" або "Старі пустоші").

Наприкінці Третьої Епохи у ГондоріҐондорі вірили, що цю місцевість усе ще населяли племена [[Друадани|друаданів]] та інших диких людей<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part IV, chapter I "The Druedain";</ref>.

'''Геннет-Аннун''' (синд. ''Henneth-Annun'', у перекладі - "Вікно на Захід") був потаємною криївкою [[Слідопити Ітілієну|гондорськихґондорських розвідників]] у Північному Ітілієні. Збудовано її було як і інші подібні укриття за наказом Намісника Туріна ІІ невдовзі після спустошення краю [[Орки|орками]] [[Мордор]]у близько 2901 року Третьої Епохи. З усіх потаємних укриттів у Ітілієні Геннет-Аннун прослужив найдовше<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 980;</ref>.

Крім розколини за завісою водоспаду до печери вів також темний коридор, який закінчувався мокрими сходинками, що виводили догори на невеликий, вирубаний у скелі уступ, з якого одні сходи вели до високого берега над струмком, а інші завертали ліворуч угору та виводили на широку пласку скелю біля потоку. Усі інші підступи до гротуґроту були замуровані.

Раніше через печеру та попід аркою текла вода, але будівничі давнини відвели джерело на верх скелі, і тепер вода падала з висоти, удвічі більшої, ніж колись. Усі інші підходи до гротуґроту, крім розколини за завісою водоспаду та коридору були замуровані.

==== ГілраїнҐілраїн ====

'''ГілраїнҐілраїн''' (синд. ''Gilrain'', у перекладі - "Зоряний мандрівник") - річка у ГондоріҐондорі, яка текла від Білих Гір на південь, де впадала у Серну поблизу Лінгіра. Загальна довжина її була близько ста миль.

Вона була однією з п'яти річок Лебенніну. ГілраїнҐілраїн мала один приток, назва якого не відома, що збігав зі східних схилів Білих Гір.

Сосновий ліс<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 773;</ref>, який вкривав відроги Білих Гір у східному Анорієні, на південь від Великої Західної Дороги, поблизу вартового гондорськогоґондорського маяку Ейленах. Свою назву він отримав на честь [[Друадани|друаданів]] чи "диких людей, які жили тут ще з часів Першої Епохи та уникали контактів з [[Нуменорці|нуменорцями]]. Вона є частковим перекладом на вестрон синдарінської назви Tawar-et-Druedain<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl", notes 14, 39, 49, 51, 53;</ref>. Після коронації [[АрагорнАраґорн]]а, цей ліс було віддано у володіння [[Друадани|друаданам]], так що ніхто більше не міг заходити до нього без їхнього дозволу<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 905;</ref>.

'''Емін-Арнен''' (синд. ''Emyn Arnen'', у перекладі - "Пагорби-біля-Води"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries AM2-, KHYAR-, LOD-;</ref>) був чередою пагорбів у центральній частині Ітілієну на південь від [[ОсгіліатОсґіліат]]у. Вони розташовувалися напроти [[Мінас-Тіріт]]а біля закруту [[Андуїн|ріки]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 700;</ref>.

З цієї місцини походив рід пізніших Намісників ГондоруҐондору. Емін-Арнен був домом знатної нуменоріанської родини, до якої належав Гурін, що його Король Мінарділ призначив своїм Намісником<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 978;</ref>. Пізніше королі ГондоруҐондору обирали своїх намісників лише серед нащадків Гуріна, і, врешті-решт, гондорськеґондорське намісництво стало спадковим (намісники ж бо самі називали себе членами Дому Гуріна).

Після Війни Перстеня Емін-Арнен було передано у володіння [[Фарамир]]у, Князю Ітілієна, Наміснику [[АрагорнАраґорн|Короля Елесара]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 899;</ref>.

'''Емін-Муїл''' (синд. ''Emyn Muil'', англ. ''Drear Hills'', у перекладі - "Похмурі пагорби) - скелясте непрохідне високогір'я, розташоване по обидвох берегах Нен-Нітоель між [[Морок-ліс]]ом та Білими Горами. У давнину вони були добре укріплені гондорцямиґондорцями для захисту від ворожого нападу з північного сходу. На західному березі Нен-Нітоель на пагорбі Амон-Ло (Горі Слуху), та на східному на пагорбі Амон-Ген (Горі Зору) було зведено кам'яні сторожові вежі, а біля північного краю озера знаходилися Стовпи Королів.

У "[[Дві вежі|Двох Вежах]]" розповідається, як [[Фродо Торбин|Фродо]] та [[Семуайз Гемд泥емджі|Сем]], намагаючись потрапити до Чорних Воріт [[Мордор]]у, заблукали на кілька днів у східній частині Емін-Муїл, допоки їх не знайшов [[ГолумҐолум]].

Пагорб біля витоків річки Мортонд, на якому [[Ісілдур]] встановив Чорний Камінь, який привіз до [[Середзем'я]] з [[Нуменор]]у. Місцеві племена, які доводилися нащадками [[Адани|галадінам]] та людям Сірого Краю, а також були далекою ріднею [[Дунадани|дунаданам]], присягнули на вірність [[Ісілдур]]у на камені, однак зрадили його та були ним прокляті. Після своєї смерті вони залишилися примарами й відтоді стали відомі як Мертві Люди з Гірського Скиту. Пагорб Ереху був їхнім місцем збору, а тому землі навколо нього лишилися незаселеними, доки Мертвих не скликав [[АрагорнАраґорн]], аби вони могли виконати свою клятву та знайти спокій<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 728, 735-736, 813-815;</ref>. Слово "Ерех", можливо, збереглося від народу, який жив у цій місцевості до приходу [[Нуменорці|нуменорців]], і значення його не відоме<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1051;</ref>.

Річка у ГондоріҐондорі з витоками у Білих Горах, одна з П'яти Річок Лебенніну. Вона починалася поблизу Гори Міндолуїн і текла на південь через увесь Лоссарнах, де впадала у [[Андуїн]] приблизно у ста милях (ста шістдесяти кілометрах) на південь від [[Мінас-Тіріт]]а. Під час Братовбивчої Війни у ГондоріҐондорі на переправі через Еруї відбулася Битва на Переправі на дорозі до ПеларгіруПеларґіру.

Долина у ГондоріҐондорі, яка згадується цілителькою Іорет у [[Повернення короля|Поверненні Короля]] як місце, де ростуть особливо духмяні троянди<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 805;</ref>. Можливо, вона знаходилася у Лоссарнаху. Дослідник [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] Г. К. ФаускангерФаусканґер інтерпретує цю синдаринську назву як "надзвичайно квітуча долина"<ref>Fauskanger, Helge Kåre. "Sindarin - the Noble Tongue". Ardalambion. Retrieved 2008-05-12;</ref>.

'''Каір-Андрос''' (синд. ''Cair Andros'', у перекладі означає "Довгопінний корабель") - великий острів посеред [[Андуїн]]а приблизно у сорока милях (64 кілометрах) на північ від [[ОсгіліатОсґіліат]]а. Свою назву острів отримав тому, що був схожий на "великий корабель з високим носом, зверненим на північ проти білої піни Андуїна, яка розбивалася об його гострі скелі". Каір-Андрос був другим, крім бродів поблизу [[ОсгіліатОсґіліат]]а на півдні, з основних місць переправи через [[Андуїн]]. На південь від [[ОсгіліатОсґіліат]]а ріка ставала надто широкою для переправи, а на північ від Каір-Андроса протікала через непролазні твані, де у неї вливалася притока - ріка Ента. Тому Каір-Андрос мав важливе стратегічне значення упродовж багатовікових конфліктів з [[Мордор]]ом на сході. Острів використовувався як цитадель уже під час Братовбивчої Війни<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl";</ref> і був знову укріплений для захисту Анорієна після того, як [[Ітілієн]] впав під навалою [[Орки|мордорських уруків]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 980;</ref>.

ГондорськаҐондорська залога перебувала на Каір-Андросі до початку Війни Перстеня, але була розбита військами [[Мордор]]у, а сам острів - окупований незадовго до початку Облоги ГондоруҐондору<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 763б 765;</ref>. Пізніше [[АрагорнАраґорн]] під час походу до Чорної Брами відправив невелику групу воїнів, щоб відбити острів назад, якщо там на той момент ще перебували ворожі загони<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 824;</ref>. Після падіння [[Саурон]]а, Каір-Андрос використовувався як транзитний пункт під час підготовки до святкувань на Кормаленському полі<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 888, 894;</ref>.

Вузька довга ущелина на північних схилах Білих Гір, яка пролягала зі сходу на захід позаду хребта, що переходив у пагорби Амон-Діну, Ейленаху та Нардолу та був укритий Друаданським лісом<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 773;</ref>. Нижня частина долини була вирівняна гондорцямиґондорцями у давнину, коли було збудовано дорогу, достатньо широку для того, щоб вози з камінням з кар'єрів могли їздити до самого [[Мінас-Тіріт]]а. Наприкінці Третьої Епохи вона перестала бути потрібною і остаточно заросла. У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" західна частина дороги починалася біля Мін-Рімону<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 775;</ref>, однак у іншому місці говориться, що долина закінчувалася у Нардолі, де розташовувалися кар'єри<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl", notes 14, 39, 49, 51, 53;</ref>, і [[Крістофер Толкін]] припускає, що більш рання згадка могла бути помилковою. На Синдаріні назва долини звучить як ''Imrath Gondraich''<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, Index, entries Calenardhon, Andrast, Morthond, Stonewain Valley;</ref>.

Річка у ГондоріҐондорі, яка брала початок на самотній вершині у Ламедоні. Вона протікала через Калембел та впадала у РінглоРінґло.

==== МоргулдуїнМорґулдуїн ====

'''МоргулдуїнМорґулдуїн''' (синд. ''Morgulduin'', у перекладі - "Річка чаклунства") - річка у Ітілієні, яка починалася у МоргульськійМорґульській долині<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 651;</ref>. Вона текла повз [[Мінас-Ітіль]] та впадала у [[Андуїн]]. Її берегом йшла стара нуменорська дорога від Ісілдурової фортеці до [[ОсгіліатОсґіліат]]а<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 650-651;</ref>. За "[Володар перснів[|Володарем Перстенів]]" у часи Війни Перстеня у Імлад-МоргуліМорґулі біля витоків МоргулдуїнаМорґулдуїна по обидва береги річища лежали широкі низини та тінисті луки, порослі блідими білими квітами, а вода текла тихо і парувала, однак ті випари були жахливо холодні<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 657;</ref>. У іншому місці названий також отруйною рікою<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 651;</ref>.

Велике озеро на [[Андуїн]]і на схід від [[Роган]]у та на північ від ГондоруҐондору, утворене схилами Емін-Муїл та водоспадом Раурос. Це озеро було майже 20 миль (32 кілометри) у довжину з півночі на південь, і 10 миль (16 кілометрів) завширшки. Біля північного краю озера гондорцямиґондорцями у часи правління Ромендакіла ІІ були збудовані велетенські статуї АргонатуАрґонату, які позначували північний кодон Королівства. На південному краю озера знаходилися три пагорби - Амон-Ген (Гора Зору) на західному березі, Амон-Ло (Гора Слуху) на східному та крутий острів посеред озера - Тол-Брандір. Ніхто ніколи не бував на тому острові через стрімку течію у південній частині озера, де води [[Андуїн]]а падали униз водоспадами Рауроса.

У "[[Володар перснів|Володар Перстенів]]" розповідається, що Братство Перстеня прибуло до Нен-Нітоель 25 лютого 3019 року Третьої Епохи та розбило табір у Парт-ГаленіҐалені поблизу Амон-Гена. У тому місці загинув [[Боромир]] та відбувся розпад товариства: [[Фродо Торбин|Фродо]] та [[Семуайз Гемд泥емджі|Сем]] на човні перепливли на східний берег і продовжили свій шлях через Емін-Муїл до [[Мордору]], [[ПерегрінПереґрін Тук|Піппін]] та [[Меріадок Брендібак|Меррі]] були схоплені Урук-хаями [[Саруман]]а, а [[АрагорнАраґорн]], [[ЛеголасЛеґолас]] та [[Гім볥імлі]] після того, як тіло [[Боромир]]а на човні було довірено [[Андуїн]]у, почали переслідувати Урук-хаїв, щоб звільнити гобітів.

==== Парт-ГаленҐален ====

Зелена галявина над Водоспадами Рауроса біля підніжжя Амон-Гену. Вона розташовувалася на західному березі Нен-Нітоель біля південного краю озера. У "[Володар перснів[|Володарі Перстенів]]" описується як прекрасний зелений схил, зрошуваний невеликим струмком<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 373;</ref>. У перекладі з Синдаріну "парт" означає "поле, огороджену галявину" та споріднене з "пат" ("узвишшя"), а "галенґален" означає "зелений". У цьому місці відбувся розпад Братства Перстеня.

==== Перешийок ТарлангаТарланґа ====

Вузький перевал на відрозі Білих Гір, який поєднував долину Мортонда на заході з Ламедоном на сході. У перекладі з Синдаріну "тарлангтарланґ" означає "крутий підйом"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries TÁRAG-, LANK-;</ref>, і за [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіном]] мало означати первісну назву гірського хребта, яка пізніше була інтерпретована людьми у власну назву<ref>Lobdell, Jared, ed. (1985), A Tolkien Compass, "Nomenclature of The Lord of the Rings", p. 193;</ref>.

==== Пінат-ГелінҐелін ====

Пінат-ГелінҐелін (синд. ''Pinnath Gelin'', у перекладі означає - "Зелені хребти") - пагорби у західній частині ГондоруҐондору між Білими Горами та Анфаласом. Перед Облогою ГондоруҐондору звідти на допомогу [[Мінас-Тіріт]]у прийшов загін з трьох сотень людей, одягнутих у зелене<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 719;</ref>.

Ріка на півдні ГондоруҐондору, яка утворювала північну межу спірної території Південного ГондоруҐондору та південну межу [[Ітілієн]]у. Наприкінці Третьої Епохи по ній фактично проходив південний кордон ГондоруҐондору. Довжина Пороса складала близько 400 миль (640 кілометрів). Він починався у горах Ефель-Дуат та потім тік на південний захід близько 300 миль (480 кілометрів), де повертав на північ та впадав у [[Андуїн]] майже біля самого гирла. На Поросі знаходилася переправа, де проходила старовинна Гарадська дорога.

Річка на кордоні між ГондоромҐондором та [[Роган]]ом. На Синдаріні називалася ГлангірҐлангір (''Glanhír'') та утворювала рубіж між гондорськоюґондорською областю Анорієн та роганською провінцією Східний фолд. Вона протікала крізь Фірієнський ліс, який ріс навколо Галіфірієнського пагорба.

==== РінглоРінґло (ріка) ====

Ріка у ГондоріҐондорі, яка починалася з двох безіменних річок у південних відрогах Білих Горах неподалік від Белфаласа. Вона протікала через ЕтрінгЕтрінґ, потім повертала на північ до Тарносту, де зустрічалася з Сірілом та впадала у Море разом з Мортондом та Еделондом.

Третя з П'яти Рік Лебенніну. Її притокою був Келон, а Сіріт упадала у [[Андуїн]] у ПеларгіріПеларґірі.

Острів у Великому Морі неподалік від гирла [[Андуїн]]а, який розташовувався між двома мисами Белфаласу та Південним ГондоромҐондором. Назва походить від синдарінських слів "тол", острів та "фалас", берег<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries ÁNAD-, PHÁLAS-, TOL2-;</ref>. У одній з чернеток [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] згадується, що спочатку Толфалас був набагато більшим, однак унаслідок повені, викликаної затопленням [[Нуменор]]у, його було майже зруйновано, і острів перетворився на безплідну та самотню скелю серед води<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Tale of Years of the Second Age", pp. 183; 166–7; 177;</ref>.

Долини Тумладена та Лоссарнаха згадуються у "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" як місцини, через які проходить південна дорога з [[Мінас-Тіріт]]а до Лебенніна<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 712;</ref>. Про ці місця нічого більше не говориться, крім того, що назва "Тумладен" перекладається як "Широка долина"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin,entries TUB-, LAT-;</ref>. У "[[Сильмариліон]]і" долина Тумладен на заході [[Белеріанд]]у була відома також як [[ГондолінҐондолін]].

Ліс на кордоні ГондоруҐондору та [[Роган]]у, також знаний як Фірієнгольт, через який протікав Порубіжний струмок. Білі Гори знаходилися на південь від лісу, і на Галіфірієні, одній з вершин, знаходилася могила [[Еленділ]]а.

[[File:Ethring.jpg|thumb|150px|ЕтрінгЕтрінґ]]

Пристань на [[Андуїн]]і поблизу [[Мінас-Тіріт]]а, збудована на невеликій території між рікою та південною частиною Рамас-Ехор<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 700;</ref>. Назва перекладається з Синдаріну як "південні гавані"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries AM2-, KHYAR-, LOD-;</ref>. Гарлонд використовувався для зустрічі кораблів, які припливали з південних областей ГондоруҐондору до [[Мінас-Тіріт]]а, а раніше використовувався у якості бази королівського флоту.

15 березня 3019 року під час Пеленорської битви [[АрагорнАраґорн]] приплив до Гарлонда з допомогою на кораблях [[Корсари Умбару|корсарів]].

Древня гавань та поселення Ельфів у ГондоріҐондорі, яке розташовувалося на південь від місця, де зливалися води Мортонду та РінглоРінґло. Назва перекладається з Синдаріну як "Ельфійська гавань".

У одному з тексті [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] говориться, що Еделонд було засновано утікачами Синдарами на трьох маленьких кораблях, які врятувалися з зруйнованого [[Белеріанд]]у після того, як [[МорготМорґот]] знищив усі тамтешні Ельфійські королівства. У іншій версії розповідається, що деякі утікачі з [[Доріат]]у під час своїх поневірянь заснували гавань Еделонду. У обох версіях первісні засновники гавані володіли мистецтвом кораблебудування, з яким у Першу Епоху були обізнані лише [[Кірдан]] та ельфи [[Белеріанд|Фалас]]у. З часом Еделонд був заселений Нандорами, які шукали місця, звідки вони могли б відпливати у Море на Заобрійний Захід<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part II "The Second Age", chapter IV "History of Galadriel and Celeborn": "Amroth and Nimrodel";</ref>. Амрот, правитель [[Лорієн|Лотлорієн]]а, у 1981 році Третьої Епохи загубився поблизу Еделонда, виглядаючи свою кохану Німродель. Після цього майже усі Ельфи відпливли на Захід з Еделонду, рятуючись від тіні [[Середзем'я]]. У часи Війни Перстеня у Еделонді уже не лишилося жодного Ельфа, і опустіла місцевість перейшла під владу ГондоруҐондору.

==== ЕтрінгЕтрінґ ====

Поселення у Ламедоні поблизу бродів річки РінглоРінґло.

==== ІзенгардІзенґард ====

{{main|ІзенгардІзенґард}}

Фортеця біля південного краю [[Імлисті Гори|Імлистих Гір]], збудована гондорцямиґондорцями у Другу Епоху. У Третю Епоху у ній тривалий час стояла гондорськаґондорська залога, допоки у 2710 році її не було розбито горянами Сірого Краю<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter V "The Battle of the fords of Isen";</ref>. Через півстоліття ІзенгардІзенґард було передано у володіння [[Саруман]]у<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 993-994;</ref>.

Містечко та порт у Лебенніні, який знаходився при броді біля місця, де зливалися річки ГілраїнҐілраїн та Серна, неподалік від місця їхнього впадіння у Море. Під час Війни Перстеня Лінгір захищали люди Лебенніна та Ламедона від гарадримів та [[Корсари Умбару|умбарських корсарів]], які втекли з наближенням Мертвих з Гірського Скиту<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 813;</ref>.

Від початку це була фортеця, збудована [[Анаріон]]ом на східному краю Білих Гір як залога проти жорстоких місцевих племен<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 304;</ref>, що пізніше перетворилася у літню резиденцію Королів, і, кінець-кінцем, стала столицею ГондоруҐондору у 1640 році Третьої Епохи<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 974, 1013;</ref>.

Фортеця, збудована [[Ісілдур]]ом у долині Ефель-Дуат для нагляду за перевалами [[Мордор]]у<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 304;</ref>. Її було завойовано [[НазгулиНазґули|НазгуламиНазґулами]] у 2002 році Третьої Епохи, і відтоді вона перетворилася на головну загрозу для [[Мінас-Тіріт]]а та отримала нове ім'я Мінас-МоргулМорґул<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 977;</ref> <ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 309-310;</ref>. Після остаточної перемоги над [[Саурон]]ом, [[АрагорнАраґорн|Король Елесар]] сказав, що Мінас-МоргулМорґул буде зруйновано, однак у текстах [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] не говориться, чи було виконано цей наказ<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 899;</ref>.

==== ОсгіліатОсґіліат ====

'''ОсгіліатОсґіліат''' (синд. ''Osgiliath'', у перекладі означає - "Цитадель Володарів Зірок") - перша столиця Південного Королівства, яка знаходилася на обох берегах ріки [[Андуїн]]. Її було засновано [[Еленділ]]ом та його синами [[Ісілдур]]ом та [[Анаріон]]ом наприкінці Другої Епохи<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 303-304;</ref>. Під час Братовбивчої війни ОсгіліатОсґіліат зазнав руйнувань через пожежу, а пізніше втратив більшу частину населення під час Смертельної моровиці. Напівзруйноване місто було остаточно залишено 2475 року Третьої Епохи, коли [[Орки|мордорські уруки]] вдерлися до [[Ітілієн]]у та зруйнували найбільший міст ОсгіліатуОсґіліату. Їх відігнав Боромир, син Намісника Денетора І<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 978-979;</ref>.

ОсгіліатОсґіліат став театром військових дій на початку Війни Перстеня, коли 3018 року [[Саурон|Сауронові війська]] атакували та зайняли східну частину міста. З західного берега [[Орки|орків]] відтіснив Боромир, і тоді ж було зруйновано останній з тамтешніх мостів на [[Андуїн]]і<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 713;</ref>. Під час вторгнення у ГондорҐондор [[Саурон|Сауронові війська]] знову атакували західну частину ОсгіліатаОсґіліата і, прорвавши оборону, взяли у облогу [[Мінас-Тіріт]], після чого розпочалася [[Пеленнорська битва|Битва на Пеленнорських полях]].

У фільмі Пітера Джексона "[[Володар перснів: Дві вежі]]" [[Фарамир]] уводить [[Фродо Торбин|Фродо]], [[Семуайз Гемд泥емджі|Сема]] та [[ГолумҐолум]]а до ОсгіліатаОсґіліата, де вони стають свідками битви. Цей епізод у фільмі не відповідає книзі.

==== ПеларгірПеларґір ====

'''ПеларгірПеларґір''' (синд. ''Pelargir'', у перекладі означає - "Пристань (двір)королівських кораблів"<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 362;</ref>) - великий порт на півдні ГондоруҐондору, розташований у Лебенніні у гирлі ріки [[Андуїн]]. ПеларгірПеларґір було засновано 2350 року Другої Епохи до Падіння [[Нуменор]]у, і згодом він перетворився на основну твердиню Друзів Ельфів у [[Середзем'я|Середзем'ї]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. - Львів: Астролябія, 2008, c. 303;</ref>. У текстах [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] говориться, що повінь, яка розпочалася після затоплення [[Нуменор]]у, значно збільшила розміри Затоки Белфаласу на півдні та на сході, так що ПеларгірПеларґір, який знаходився лише на відстані кількох миль від Моря, опинився далеко у глибині краю<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Tale of Years of the Second Age", pp. 183; 166–7; 177;</ref>.

Давню гавань було приведено до ладу Королем Еарнілом І, який перетворив її на головну морську базу гондорськогоґондорського флоту, якою вона залишалася у часи завоювань Морських Королів. Під час Братовбивчої війни Кастамир Узурпатор збирався зробити ПеларгірПеларґір своєю столицею, а після своєї поразки він та його сини втекли туди і витримували облогу протягом року, перш ніж відступити до [[Умбар]]у<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 972-973;</ref>.

Двома століттями потому їхні нащадки вирушили у рейд угору по [[Андуїн]]у, спустошили ПеларгірПеларґір та вбили Короля Мінарділа, і відтоді порт перебував під постійною загрозою з боку [[Умбар]]у та [[Гарад]]у<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 973;</ref>. Його було наново укріплено лише у часи Намісника Ектеліона ІІ<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Tale of Years of the Second Age", "The Heirs of Elendil", pp. 197–206, 211–220;</ref>, але під час Війни Перстеня ПеларгірПеларґір зайняли [[Корсари Умбару|умбарські корсари]], котрих розігнало військо Мертвих Гірського Скиту, яке привів [[АрагорнАраґорн]]<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 814;</ref>.

З ПеларгіруПеларґіру на кораблях [[Корсари Умбару|умбарських корсарів]] [[АрагорнАраґорн]] та його люди вирушили на допомогу [[Мінас-Тіріт]]у у [[Пеленорська битва|Пеленорській битві]].

Місто у ГондоріҐондорі, розташоване біля північного підніжжя Пагорбів Тарноста між річкою ГілраїнҐілраїн на сході та Дол-Амротом на заході<ref>Tolkien, J. R. R. (1992), Christopher Tolkien, ed., Sauron Defeated, Boston, New York, & London: Houghton Mifflin, "The Story of Frodo and Sam in Mordor", pp. 15–7, ISBN 0-395-60649-7;</ref>. На північ від Тарносту протікала ріка РінглоРінґло<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Second Map", pp. 433–9;</ref>. У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" місто не згадується.

На початку гавань на південному березі Затоки Белфалас під владою [[Чорні Нуменорці|Чорних Нуменорців]]. Її було взято ГондоромҐондором у 933 році Третьої Епохи<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 970, 1012;</ref>. Відтоді вона перебувала під владою Королів аж до 1448 року, коли під час Братовбивчої війни Умбар перейшов під контроль Кастамирових повстанців<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 972-973, 1012;</ref>. 1810 року король Телумехтар Умбардакіл відвоював місто, але через деякий час його було знову втрачено<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1013;</ref>. У Четверту Епоху у часи правління [[АрагорнАраґорн|Короля Елесара]] Умбар було відвойовано ГондоромҐондором.

=== Вартові маяки ГондоруҐондору ===

'''Вартові маяки ГондоруҐондору''' були системою оповіщення краю. Розташовані на верхівках кількох пагорбів по обидва боки Білих Гір, маяки були сигнальними вогнями, біля яких постійно чергували воїни ГондоруҐондору, і які мали попереджати [[Рогірими|рогіримів]] про небезпеку, яка загрожувала Південному Королівству (або ж навпаки, що траплялося рідше). Є згадки також і про аналогічну систему маякі з південної сторони Білих Гір, яка використовувалася для передачі сигналів у південні області ГондоруҐондору. Крім того, при маяках постійно тримали запас дров та олії, а також свіжих коней для гінців Королівства.

Систему Вартових маяків ГондоруҐондору було збудовано при Намісниках, і вона простягалася від [[Мінас-Тіріт]]а до найзахіднішого гондорськогоґондорського пограниччя. У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" згадується лише північна система маяків, які було запалено у ніч з 7 на 8 березня 3019 року Третьої Епохи, незадовго до Облоги ГондоруҐондору. Ця система включала у себе сім Маякових пагорбів між [[Мінас-Тіріт]]ом та кордонами [[Роган]]у загальною довжиною у близько 150 миль. Ці маяки мали назви (зі сходу на схід): Амон-Дін, Ейленах, Нардол, Ерелас, Мін-Рімон, Каленгад та Галіфірієн.

Назва Галіфірієн мовою рогіримів означає "Священна Гора". До їхнього приходу пагорб називався на Синдарині Амон-Анвар, Благоговійний пагорб, однак значення цієї назви у ГондоріҐондорі не знав ніхто, окрім королів та намісників; у "Кіріоні та Еорлі" розповідається ж бо, що на тій горі знаходилася могила [[Еленділ]]а. У часи величі та слави ГондоруҐондору на горі не було маяка, бо допоки [[Палантири|палантири]] підтримували зв'язок між [[ОсгіліатОсґіліат]]ом, [[Мінас-Тіріт|Мінас-Анором]], [[Мінас-Ітіль|Мінас-Ітілем]] та [[ІзенгардІзенґард|Ортханком]], у гінцях та сигналах не було потреби. Після знелюднення Каленардону обов'язки охорони підступів до столиці ГондоруҐондору з півночі або з-за [[Андуїн]]а перейшли до мешканців Анорієну. Для зв'язку з ними були збудовані та утримувалися у порядку три найдавніших маяки (Амон-Дін, Ейленах та Мін-Рімон).

=== АргонатАрґонат ===

'''АргонатАрґонат''' (син. ''Argonath'', у перекладі - "Королівські камені") - монументальна споруда, яка являла собою дві велетенські кам'яні статуї [[Ісілдур]]а та [[Анаріон]]а, які стояли по обох берегах [[Андуїн]]а з північного боку Нен-Нітоель. Статуї було уперше споруджено близько 1240 року Третьої Епохи за наказом Ромендакіла ІІ для позначення північних кордонів ГондоруҐондору, хоча, на момент, коли Братство Перстеня у 3019 році Третьої Епохи пройшло крізь АргонатАрґонат, ця область уже не належала Південному Королівству та перебувала у запустінні.

Кожна з фігур кам'яних королів мала корону та шолом, у правиці стискала сокиру, а ліва рука була піднята на знак погрози ворогам ГондоруҐондору.

У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]] АргонатАрґонат описується наступним чином<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 371;</ref>:

АргонатАрґонат відомий також під назвою Ворота Королів чи Стовпи Королів.

== Суспільство ГондоруҐондору ==

Говориться також, що люди ГондоруҐондору любили зводити кам'яні споруди, присвячували багато сил та часу дослідженням давнини та діянь своїх пращурів. Особливо шанованими у них були генеалогія, геральдика, астрологія, алхімія, військова справа. У ГондоріҐондорі також зберігалося багато знань давнини, як у сувоях, так і у книгах, хоча значення багатьох поступово забувалося<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 632-633;</ref>.

У "[[Дві вежі|Двох вежах]]" згадується, що люди ГондоруҐондору не брешуть, і дуже рідко хваляться, однак у такому випадку або виконують обіцяне, або умирають, зробивши спробу виконати<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 635;</ref>.

Значно більш докладно описуються вірування та світосприйняття гондорцівґондорців, що сформувалися, значною мірою з впливом Ельфів. Зокрема, гондорціґондорці знали про [[Валари|Валарів]] та [[Еру Ілуватар]]а, [[МорготМорґот]]а та його бунт. Деякі місця та дати, пов'язані з пам'ятними подіями, як-от: клятва біля Галіфірієнського пагорбу, вершина гори Міндолуїн тощо або такі, що асоціювалися з [[Валари|Валарами]] (Елберет, Улмо, Ороме тощо), вважалися священними. Описи різноманітних ритуалів та обрядів у роботах [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] не наводяться, хоча є відомості, що у ГондоріҐондорі відзначалися різноманітні свята: 25 день місяця ГваеронҐваерон - перемога над [[Саурон]]ом, з 28 по 30 день місяця Лотрон - Дні Моря тощо.

Основною мовою ГондоруҐондору був вестрон або Загальна говірка, що походила від адунаїка, мови [[Нуменор]]у. У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" згадується, що у Південному Королівстві користувалися особливою формою вестрону, дещо більш архаїчною та шляхетною, ніж у інших місцях<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 614, ;</ref>. Наприкінці Третьої Епохи Синдаріном у ГондоріҐондорі спілкувалися лише деякі, загалом, мешканці [[Мінас-Тіріт]]а та навколишніх земель, а також у Дол-Амроті. Синдарін вважався "гречною" мовою , на ньому говорили тоді, коли хотіли засвідчити свою пошану, як-от, наприклад, до [[ПерегрінПереґрін Тук|ПерегрінаПереґріна]], який потрапив до столиці ГондоруҐондору з [[ГандальфҐандальф]]ом<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 716-717;</ref>. Мову Квенья знали не гірше, ніж латину у ХХ столітті - то була мова знань, якою давали титули, або складали важливі документи чи словесні формули. Наприклад, клятва Намісника Кіріона про союз із [[Роган]]ом була принесена на Квенья<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 1050-1051;</ref> <ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "Of Dwarves and Men", p. 312–6 and notes 66, 76;</ref>.

Більшість географічних назв ГондоруҐондору були на Синдарині, оскільки ГондорҐондор від початку заселяли Вірні німенорці, друзі ельфів, які на знак протесту проти заборони ельфійських мов у [[Нуменор]]і давали географічні назви своїм володінням на Синдарині або ж пристосовували до нього раніше існуючі.

У "[[Володар перснів|Володар Перстенів]]" та у інших місцях говориться, що у ГондоріҐондорі було достатньо зрошуваних земель, аби прогодувати усе його населення. Згадується також і існування певної промисловості, наприклад, обробка каменя, хоча достатньо докладно вона ніде не описується. Відомо про існування фруктових садів у Лоссарнаху, а також садів у [[Ітілієн]]і. На рівнинах навколо [[Мінас-Тіріт]]а знаходилися розорані поля, і там також вирощували фрукти та розводили худобу<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 700, 712;</ref>.

У короткому тексті, який від початку готувався як один з додатків до "[[Володар перснів|Володар Перстенів]]", але так і не був включений до книги, згадується про гондорськіґондорські монети наступним чином: "У ГондоріҐондорі (слово на вестроні) тарні використовувався як срібна монета, 1/4 частина кастара (на [Синдаріні] канат чи одна четверта частина "міріана")<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Appendix on Languages", p. 45;</ref>.

=== Населення ГондоруҐондору ===

Наприкінці Третьої Епохи більшість гондорцівґондорців жила у [[Мінас-Тіріт]]і, Лебенніні та Лоссарнаху, а також у Белфаласі<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 700;</ref>. Населення Південного Королівства складали не тільки [[Дунадани|дунадани]], нащадки [[Нуменорці|нуменорців]], але також і нащадки людей, що жили у цих землях до приходу [[Еленділ]]а та його синів, а також певна кількість нащадків північан, родичів [[Рогірими|рогіримів]]. Дунадани ГондоруҐондору були високими, темноволосими та мали сірі очі.

Деякі з мешканців ГондоруҐондору, що не належали до [[Дунадани|дунаданів]], тим не менше, були споріднені з Трьома Домами Аданів давнини. До таких відносилися північани та, за однією з версій, люди Дол-Амрота з Дор-ен-Ерніл. У жителі Лоссарнаху кров була мішаною, і серед них зустрічалися невисокі та смагляві люди, нащадки народу, що жив у цих місцях до приходу нуменорців<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 700, 719;</ref>.

Поселення друаданів уже в часи заснування ГондоруҐондору збереглися лише у двох місцях - у лісах Анорієну та у Друвайт Яур, яке не входило до складу Південного Королівства. Скоріше за все друадани Анорієна ніколи не вважали себе підданцями королів ГондоруҐондору. [[АрагорнАраґорн|Король Елесар]] після перемоги над [[Саурон]]ом віддав їм у вічне володіння їхній ліс у Анорієні, так що ніхто не мав права входити до нього без їхнього дозволу.

Згідно з Додатками до "[[Володар перснів|Володаря Перстенів]]" головою держави у ГондоріҐондорі був Король. На відміну від [[Нуменор]]у, влада успадковувалася виключно за чоловічою лінією з часів Менельділа, переходячи до старшого з синів попереднього короля, якщо у нього були сини<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 975;</ref>, а сам спадкоємець зазвичай "брав участь у нарадах та командуванні військами"<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Making of Appendix A", pp. 258–261. Letter c in names is used for original k;</ref>. У разі відсутності прямих спадкоємців або ж, якщо спадкоємці на момент смерті короля ще були неповнолітніми, влада переходила до одного з родичів попереднього короля, який діяв як регент, або до Намісника<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl";</ref>. У випадку відсутності у короля прямих спадкоємців та наступників спір про право престолонаслідування мав вирішуватися Радою ГондоруҐондору, до якої входили представники шляхетних гондорськихґондорських родів.

Родовід Королів ГондоруҐондору починався з [[Еленділ]]а, проводаря Вірних [[Нуменорці]]в, а через нього сходив до [[Еаренділ]]а, який завдяки [[Сильмаріли|Сильмарілу]] зміг переплисти Море та просити [[Валари|Валарів]] про заступництво та допомогу у війні з [[МорготМорґот]]ом.

За звичаєм Король командував військами ГондоруҐондору у найбільших битвах, і тоді один з його нащадків мав залишатися удома та діяти у якості регента<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl";</ref>. Влада Короля була абсолютною і, зазвичай, не обмежувалася нічим, хоча, у окремих випадках Рада ГондоруҐондору могла давати йому відповідні поради.

Наступний дуже важливий інститут було започатковано Королем Нармакілом І, який призначив свого племінника Міналкара на посаду з титулом ''Carma-cundo'', "Хранителя Шолому", що у ГондоріҐондорі прирівнювалося до регента. Після того він фактично виконував обов'язки короля, хоча й видавав усі накази іменем Нармакіла чи Калмакіла, крім випадків, що стосувалися військової справи, у якій йому належали усі повноваження<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Making of Appendix A", pp. 258–261. Letter c in names is used for original k;</ref>.

Після загибелі Короля Еарнура, його намісник Марділ продовжував правити ГондоромҐондором іменем короля, а оскільки у Еарнура не було нащадків, влада після смерті Марділа перейшла до його спадкоємців. Правлячі Намісники мали усю повноту королівської влади, однак ніколи не перебирали на себе королівський титул: кожен Намісник, заступаючи на посаду, приносив клятву зберігати жезл та правити іменем Короля, допоки той не повернеться, хоча з плином віків ця клятва перетворилася значною мірою на формальність<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 978;</ref>. Однак у часи правління Намісників королівський трон лишався пустим, корона та скіпетр лежали на своєму місці, а королівське знамено ніколи не здіймалося над [[Мінас-Тіріт]]ом. У "[[Дві вежі|Двох Вежах]]" наводяться слова останнього гондорськогоґондорського Правлячого Намісника Денетора ІІ, який казав, що намісник у ГодоріҐодорі ніколи не стане Королем, хоч би й минуло десять тисяч років з моменту уходу останнього<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 625;</ref>.

Інститут намісництва перетворився на спадковий уже в часи Марділового діда, і відтоді переходив до старшого сина, а за відсутності синів у намісника, спадкоємець обирався серед найближчих родичів Радою ГондоруҐондору<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "The Heirs of Elendil", pp. 197–206, 211–220;</ref> . У часи Війни Перстеня Рада складалася з воєначальників та очолювалася безпосередньо самим Намісником. У "[[Повернення короля|Поверненні Короля]]" описується одне з зібрань такої Ради, на якому вирішувалося питання доцільності відвоювання ОсгіліатаОсґіліата незадовго до Облоги ГондоруҐондору<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 759-760;</ref>. Повноваження та обов'язки Ради ніде не описуються докладно, але у Додатках до "[[Володар перснів|Володаря Перстенів]]" згадується, що Рада відмовила Арведуї у його зазіханнях на престол Південного Королівства по смерті Короля Одногера<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 975;</ref>. Можливо, "старійшини", які відрядили [[Боромир]]а до [[Рівенділ|Рівендолу]], належали до Ради ГондоруҐондору<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 626;</ref>, хоча у самому тексті прямо про це нічого не говориться.

Місцеве управління у ГондоріҐондорі описується як дуже подібне на те, що існувало у феодальні часи. [[Мінас-Тіріт]] та прилегла до нього місцевість управлялася безпосередньо Намісником, який також вважався Правителем Міста. Деякі з областей ГондоруҐондору мали власних правителів, зокрема, Лоссарнах, Ламедон, Анфалас, Пінат-ГелінҐелін, долини РінглоРінґло та Мортонд. Особливе становище у Південному Королівстві займали Князі Дол-Амрота, які правили власним доменом у Белфаласі, однак були васалами Короля. За одним з текстів [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] титул "князя" був дарований першому з правителів Дол-Амрота ще [[Еленділ]]ом, якому той доводився родичем<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl", notes 14, 39, 49, 51, 53;</ref>. Пізніше Князь міг ставати діючим Намісником, якщо сам Намісник був відсутнім або недієздатним. Таку ж саму князівську владу було пізніше надано [[АрагорнАраґорн]]ом [[Фарамир]]ові, який став Князем [[Ітілієн]]у.

З інших гондорськихґондорських інститутів у текстах [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] згадуються "міністри Корони та розвідка", яка врятувала [[Палантири]]<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part IV, chapter III "The Palantiri";</ref>; "Хранитель Ключів"<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 896;</ref>, "Начальник охорони Білої Вежі", "Капітан ГондоруҐондору" та "Генерал-капітан", посади яких займали [[Фарамир]] та [[Боромир]] відповідно<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 613, 615;</ref>.

==== Королі ГондоруҐондору ====

Рід королів ГондоруҐондору через Аманділа, батька [[Еленділ]]а, споріднений з Володарями [[Нуменор|Андуніе]], а через них з Сілмаріень та Королями [[Нуменор]]у.

[[Еленділ]] був першим королем [[Арнору]] та правив ГондоромҐондором як Верховний Король усіх [[Дунадани|Дунаданів-вигнанців]] [[Середзем'я]]. До Війни Останнього Союзу двоє його синів, [[Ісілдур]] та [[Анаріон]], правили ГондоромҐондором як співправителі. Наступником [[Еленділ]]а став [[Ісілдур]], який після загибелі батька успадкував також і титул Верховного Короля. Вирушаючи на північ, [[Ісілдур]] залишив Південне Королівство в управління Менелділу, сину свого молодшого брата [[Анаріон]]а, однак як Верховний Король зберіг над ним свою найвищу владу. Після загибелі [[Ісілдур]]а ГондорҐондор став фактично незалежним, і надалі ним правили нащадки [[Анаріон]]а.

# [[Еленділ]], син Аманділа. Номінальний правитель ГондоруҐондору як Верховний Король у 3320-3441 роках Другої Епохи. Його сини [[Ісілдур]] та [[Анаріон]] були фактичними співправителями ГондоруҐондору до смерті [[Анаріон]]а у 3440 році Другої Епохи.

# Остогер - 411-492 роки. Він відбудував [[Мінас-Тіріт|Мінас-Анор]] як свою літню резиденцію. Під час його правління розпочалися напади [[Східняни|східнян]] на ГондорҐондор.

# Ромендакіл І (Таростар) - 491-541 роки. Як спадкоємець престолу виступив у похід проти [[Східняни|східнян]] та розбив їх. Пізніше, коли [[Східняни|східняни]] знову напали на ГондорҐондор, він виступив проти них з військом, однак загинув у битві.

# Тараннон Фаластур - 840-913 роки. Перший з Морських королів, помер бездітним. Розпочав політику досліжень та завоювань, яка значно збільшила міць ГондоруҐондору. Його дружиною була сумнозвісна Берутіель, яку Таранор примусово відправив у вигнання.

# Еарніл І - 913-936 роки. Племінник Таранора та другий з Морських королів. Завоював [[Умбар]] та приєднав його до ГондоруҐондору, але загинув у шторм далеко від берега.

# Гьярмендакіл І (Кірьягер) - 1015-1149 роки. Останній з Морських королів. Зібрав велику армію для того, аби помститися за смерть батька та відвоювати узбережжя у [[Гарад]]а. У роки його правління ГондорҐондор досягнув вершини своїх сили та слави і простягався від [[Імлисті Гори|Імлистих Гір]] до [[Умбар]]у та від Великого Моря на заході до [[Рунійське море|Рунійського моря]] на сході.

# Атанатар ІІ Алкарін - 1149-1226 роки. Від часів його правління у ГондоріҐондорі розпочався тривалий занепад його сили та впливу, який не переривався до часів сходження на престол [[АрагорнАраґорн|Короля Елесара]] наприкінці Третьої Епохи.

# Міналькар, коронований під іменем Ромендакіла ІІ. З 1240 по 1304 рік був спадкоємцем престолу та регентом, з 1304 по 1366 роки правив як Король. У часи його правління року 1240 було збудовано АргонатАрґонат.

# Валакар - 1366-1432 роки. Одружився на Відумаві, дочці правителя Рованіону. Пізніше у роки його правління прибережні області ГондоруҐондору охопив неспокій.

# Кастамир Узурпатор - заволодів троном ГондоруҐондору під час Братовбивчої війни 1437 року, убитий у 1447 році.

# Мінарділ - 1621-1634 роки. Убитий у ПеларгіріПеларґірі [[Корсари Умбару|умбарськими корсарами]].

# Тарондор - 1636-1798 роки. Племінник Телемнара, чиє правління серед усіх королів ГондоруҐондору тривало найдовше. Він переніс столицю з ОсгіліатаОсґіліата до [[Мінас-Тіріт|Мінас-Анор]]а.

# Еарнур - 2043 - приблизно 2050 роки. Останній король ГондоруҐондору. Був ув'язнений у [[Мінас-Ітіль|Мінас-МоргуліМорґулі]], і відтоді його ніколи не бачили серед живих. Відтоді Південним Королівством управляли Намісники аж до кінця Третьої Епохи, коли на престол зійшов [[АрагорнАраґорн]].

# Елесар - 1-120 роки Четвертої Епохи. Перший з королів [[Возз'єднане Королівство Арнору і ГондоруҐондору|Возз'єднаного Королівства]], чоловік [[Арвен]], дочки [[Елронд]]а.

==== Намісники ГондоруҐондору ====

{{main|Намісники ГондоруҐондору}}

# БелегорнБелеґорн - народився 2074 року. Правлячий Намісник з 2148 по 2204 рік.

# ЕгалмотЕґалмот - народився 2626 року. Онук Морвен, Ородретової сестри. Правлячий Намісник з 2698 по 2743 рік.

# БерегондБереґонд - народився 2700 року. Правлячий Намісник з 2763 по 2811 рік.

# ТургонТурґон - народився 2855 року. Правлячий Намісник з 2914 по 2953 рік.

# [[Фарамир]] - народився 2983 року Третьої Епохи. Навесні 3019 року недовго виконував обов'язки правлячого Намісника, готуючи [[Мінас-Тіріт]] до коронації [[АрагорнАраґорн]]а. Після цього залишався Намісником Короля до своєї смерті у 83 році Четвертої Епохи.

[[File:Flag of Gondor.svg|thumb|300px|Королівське знамено ГондоруҐондору]]

Будь-яке знамено ГондоруҐондору як держави ані у "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]", ані у інших місцях не згадується. Відомо лише про існування знамена королівського дому ГондоруҐондору, окремого знамена Намісників, а також свого власного знамена у князів Дол-Амрота.

На королівському знамені ГондоруҐондору було зображено квітуче Біле Дерево у оточенні Семи Зірок на чорному тлі, увінчане крилатою короною на чорному тлі<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 978;</ref>. У тому знамені було об'єднано кілька символів краю: Біле Дерево, нащадок благословенного Валарами Телперіона з [[Валінор]]у, саджанець якого привіз з [[Нуменор]]у [[Ісілдур]], і яке уперше його було посаджено у [[Мінас-Ітіль|Мінас-Ітілі]], а потім тричі вирощено з насіння у [[Мінас-Тіріт|Мінас-Анорі]]; Корона ГондоруҐондору, яка на початку була бойовим шоломом [[Ісілдур]]а, а пізніше стала одним з символів королівської влади Південного Королівства; Сім Зірок, які відповідали семи з дев'яти кораблів, на яких припливли до [[Середзем'я]] [[Еленділ]] та його сини, і на яких з [[Нуменор]]у було привезено [[Палантири|палантири]].

У часи правління Намісників знамено на вершині [[Мінас-Тіріт]]а було замінено на білий прапор без будь-яких зображень на ньому<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 978;</ref>, однак на обладунках Вартових Цитаделі ГондоруҐондору усе ще продовжували залишатися зображення Дерева<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 751;</ref>.

Короною королів ГондоруҐондору, як уже зазначалося вище, спочатку був нуменорський бойовий шоломом [[Ісілдур]]а, у якому той бився у битві при ДагорладіДаґорладі, бо шолом [[Анаріон]]а був розбитий, коли той загинув. Однак у часи Атанатара Алкаріна (1149-1226 рр. Третьої Епохи) простий шолом було замінено на прикрашений коштовним камінням, і цей варіант корони зберігся аж до часів [[АрагорнАраґорн|Короля Елесара]]. Вона була високою та гостроверхою, з двома крилами, як у морських птахів (символом нуменорців у вигнанні), з боків, які були направлені убік та угору. У обруч на рівні чола було вставлено сім адамантів, а ще один був на верхівці корони. За давніми звичаями правлячий король ГондоруҐондору для передачі своєї влади своєму спадкоємцеві (частіше за все, старшому синові) передавав йому корону, яку той одягав на себе. Якщо ж король помирав чи гинув у битві та не встигав передати владу, то його спадкоємець просто приходив до Усипальниці та брав корону з рук померлого короля<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 897, 969, 1014;</ref>.

Утім Дім Намісників мав і свою власну реліквію - це був Ріг ГондоруҐондору, зроблений Воронділом Мисливцем з рогу дикого тура зі [[Рун|сходу]], який носив старший син Намісника<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 621;</ref>. Намісники зберегли також традицію приводити своїх спадкоємців до гробниці [[Еленділ]]а у Галіфірієні<ref>Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III "The Third Age", chapter II "Cirion and Eorl";</ref>, і тіла їх, так само як тіла Королів після смерті, бальзамували та погребали у Палатах Мертвих на Мовчазній Вулиці за [[Мінас-Тіріт]]ом<ref>Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 769;</ref>.

У ГондоріҐондорі використовувалася [[Нуменор|нуменорська]] система літочислення, знана ще під назвою "Лік Королів", яка свого часу була запозичена у Ельфів. Рік (''лоа'') починався весно, складався з 365 днів та поділявся на 12 місяців - ''астар''. Перший день року (''єстаре''), день середини року (''лоенде'') та останній день року (''меттаре'') не відносилися до жодного з місяців. У високосний рік (крім закінчення століття) до середнього дня додавалися ще два серединних дні - ''ендері''. Усі ці дні були святковими.

Нзви місяців на вестроні, які використовувалися у ГондоріҐондорі, були дещо зміненими назвами на Квенья, а відповідні аналоги на Синдаріні використовували [[Дунадан]]и.

| Березень || Суліме || ГваеронҐваерон || «вітровий» || 30 днів

| Квітень || Вірессе || ГвірітҐвіріт || «місяць оновлення» || 30 днів

| Грудень || РінгареРінґаре || ГірітронҐірітрон || «холодний» || 30 днів

| Понеділок || ОргіліонОрґіліон || День Зірок

| Четвер || ОргаладОрґалад || День Білого Дерева

== Попередні варіанти історії ГондоруҐондору згідно з "Історією Середзем'я" ==

Найперші міркування [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] з приводу пізніших Епох [[Середзем'я]] відображені у його перших нарисах легенди про [[Нуменор]], зроблених на початку 1930-х років, у яких вже присутня концепція того, що пізніше стало відомо як "ГондорҐондор". У цих нарисах говориться, що утікачі з [[Нуменор|острову]] стали "володарями та королями Людей" на заході [[Середзем'я]], а пізніше під проводом [[Еленділ]]а "з нуменорського роду" остаточно здолали [[Саурон]]а. Особливої уваги приділено також "великим гробницям", які будували для своїх небіжчиків вигнанці, та змалінню тривалості їх життя<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, "The Fall of Númenor", pp. 8–12, 16–18, 28–29;</ref>.

=== Рання історія ГондоруҐондору ===

Концепція "ГондоруҐондору" набула більш конкретного втілення уже на ранній стадії роботи [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] над "[[Володар перснів|Володарем Перстенів]]", коли з'явилася чітка картина поразки [[Саурон]]а та заволодіння [[Єдиний перстень|Єдиним Перснем]] "Ісілдором", сином [[Еленділа]]<ref>Tolkien, J. R. R. (1988), Christopher Tolkien, ed., The Return of the Shadow, Boston: Houghton Mifflin, "Ancient History", pp. 260–1, 270–1;</ref>, за якою послідував повільний розвиток [[Нуменор|нуменорської]] спадщини. Першими у легендаріум чорнового варіанту "[[Володар перснів|Володаря Перстенів]]" було введено північних нащадків [[Нуменорці|нуменорців]] - "слідопитів"<ref>Tolkien, J. R. R. (1988), Christopher Tolkien, ed., The Return of the Shadow, Boston: Houghton Mifflin, "The Third Phase (2)", pp. 331–2;</ref>, а люди півдня з'явилися, коли [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] у 1939 році розмірковував над перебігом оповіді після Ради в Елронда. [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]], як він сам згадував пізніше, думав про "пригоди", з якими мало зіткнутися Товариство на шляху до [[Мордор]]у, однією з яких мав бути "кам'яний народ"; у інших помітках, які збереглися, згадується про "кам'яне місто та цивілізований народ", його облогу та "Землю Онду"<ref>Tolkien, J. R. R. (1988), Christopher Tolkien, ed., The Return of the Shadow, Boston: Houghton Mifflin, "New Uncertainties and New Projections", pp. 379–381;</ref>. Ця назва грунтуваласяґрунтувалася на уже існуючому на той момент ельфійському корені "(гґ)онд", який означав "камінь"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries GOND-, NDOR-;</ref>.

Одночасно з цим у [[Володар перснів|книзі]] з'явився новий персонаж: [[Боромир]], посланець до Ради Елронда та син "Короля Онду", чий край "взятий у облогу дикунами зі Сходу". Тогочасна концепція припускала, що головні герої прийматимуть участь у останній битві за королівство, яка розглядалася як кульмінація усієї історії<ref>Tolkien, J. R. R. (1988), Christopher Tolkien, ed., The Return of the Shadow, Boston: Houghton Mifflin, "In the House of Elrond", pp. 398, 410–1; "The Mines of Moria", p. 462;</ref>. Інший зв'язок між розповіддю та давньою історією ГондоруҐондору з'явився після того, як [[Джон Рональд Руел Толкін|автор]] остаточно вирішив ідентифікувати "Дріботуна" (англ. Trotter) з [[АрагорнАраґорн]]ом, "справжнім слідопитом" та нащадком [[Еленділ]]а<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "Gandalf's Delay", pp. 8–10;</ref>.

Рік потому [[Джон Рональд Руел Толкін|автор]] почав переписувати розділ "Рада у Елронда", розширивши історію [[АрагорнАраґорн]]а та зазначивши, що його пращурами були Королі давнини з [[Боромир]]ового рідного міста. Мешканці його вже тоді бачилися [[Джон Рональд Руел Толкін|автором]] як піддані [[Нуменорці|нуменорців]], які під час війни з [[Саурон]]ом вигнали нащадків [[Еленділ]]а під час повстання, піднятого [[НазгулиНазґули|Королем-Чаклуном]], а вони ж оселилися на півночі, де їхній рід майже зник. У той же час з'являється концепція про кількох синів [[Еленділ]]а - Ільмандура, [[Ісілдур]]а та [[Анаріон]]а, та про те, що лише нащадки одного з них пережили війну з [[Саурон]]ом<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "The Council of Elrond (1)", pp. 116, 119–122;</ref>.

=== Рання географія ГондоруҐондору===

Три найбільших міста Землі Онд були названі разом з синами [[Еленділ]]а під час переписування розділу "Рада у Елронда" та спершу були пов'язані з кожним з них: ОсгіліатОсґіліат з Ілмандуром, [[Мінас-Тіріт|Мінас-Анор]] з [[Анаріон]]ом, а [[Мінас-Ітіль]] з [[Ісілдур]]ом. Після відмови від концепції Ілмандура, ОсгіліатОсґіліат зробився рідним містом [[Еленділ]]а до часу створення остаточного варіанту історії. Остаточна доля міст - втрата [[Мінас-Ітіль|Мінас-Ітіля]] та спустошення ОсгіліатаОсґіліата існували вже від самого початку, так само, як пізніші назви [[Мінас-Тіріт]] та Мінас-МорголМорґол<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "The Council of Elrond (1)", pp. 116, 119–122;</ref>. Приблизно у той самий час міркування [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] стосовно місця розташування Землі Онд уперше утілилися у письмовій формі. Роль прив'язки на місцевості зіграла [[Андуїн|Велика Ріка Дикого Краю]] з "[[Гобіт, або Туди і Звідти|Гобіта]]", яка тепер мала протікати через ОсгіліатОсґіліат поблизу [[Мордор]]а, якраз на схід від [[Мінас-Ітіль|Мінас-Ітіля]], а також неподалік від "[[Роган|краю Конярів]]", який незадовго до того був задуманий у якості сусіда Онду, та "Чорних Гір" (попередників Білих Гір ГондоруҐондору)<ref>Tolkien, J. R. R. (1988), Christopher Tolkien, ed., The Return of the Shadow, Boston: Houghton Mifflin, "The Ring Goes South", p. 434–440;</ref> <ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "The Lord of Moria", pp. 177, 187;</ref>.

Необхідність уточнення концепції південних земель з'явилася, коли [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] почав міркувати над подальшою оповіддю після зупинки у [[Лорієн|Лотлорієні]]. Подальший розвиток географії був описаний Крістофером Толкіном на підставі робочих поміток його [[Джон Рональд Руел Толкін|батька]]: "Я вчинив розумно, почавши з карти, з якою ув'язався історію"<ref>Carpenter, Humphrey, ed. (1981), The Letters of J. R. R. Tolkien, Boston: Houghton Mifflin, Hammond, Wayne, ISBN 0-395-31555-7, no. 144;</ref>. У новому варіантні карти "Ондору" було уточнено місцезнаходження гір та річок та уведено нові об'єкти: [[Ітілієн]], Анаріон (який тоді об'єднував пізніші Анорієн та Лоссарнах), "Белфалас (Довгобережжя)" на місці пізнішого Анфаласа, річки РінглоРінґло та Харнен, спірні "Лебеннін (Край Семи Потоків)", що розташовувався на захід від пізнішого Мортонду й територією якого протікали сім або п'ять річок, у залежності від того, де пролягав його східний рубіж<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "The First Map", pp. 295–323;</ref>. Умбар та "Гарондор (Південний ГондорҐондор)" також уперше з'явилися на цій мапі<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "Book Five Begun and Abandoned", pp. 231, 243, 262, 265, 268–270;</ref>, у той же час концепція місцевості на північ від Чорних Гір розроблялася у прив'язці до [[Роган]]у та Емін-Муїл.

Зміни у концепції східних кордонів ГондоруҐондору виникли 1944 року у зв'язку з роздумами над подорожжю [[Фродо Торбин|Фродо]] до [[Мордор]]у. Спочатку [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] вирішив перемістити Мінас-МоргулМорґул на північ, об'єднавши його роль з двома вежами, які охороняли єдиний прохід до Краю Тіні, але майже одразу відкинув попередню концепцію та увів у свою розповідь таємний прохід над Мінас-МоргуломМорґулом<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Passage of the Marshes", pp. 106, 113;</ref>. Це викликало новий поворот сюжету, пов'язаний з розповіддю про подорож [[Фродо Торбин|Фродо]] на південь через [[Ітілієн]], який на превеликий подив [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкіна]] виявився "чудовою місциною"<ref>Carpenter, Humphrey, ed. (1981), The Letters of J. R. R. Tolkien, Boston: Houghton Mifflin, Hammond, Wayne, ISBN 0-395-31555-7, no. 64;</ref>. У той же час автор вирішив перейменувати Чорні Гори на "Білі"<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "Of Herbs and Stewed Rabbit", pp. 135–7;</ref>, ймовірно, у зв'язку з необхідністю протиставлення їх [[Мордор|мордорським]] Похмурим Горам та увести у свою розповідь укриття на Геннет-Аннун.

Підшукуючи назву для останнього об'єкту, він перебирав та відкидав різноманітні варіанти, як от "Геннет", "Генло" чи "Генуїн" для "вікна" у поєднанні з "НаргаладНарґалад" (вогненне світло), "Карандун" "червоний захід" чи Малтен "золотий", аж доки не зупинився на остаточному<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "Faramir", pp. 146–164;</ref> <ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries NAR1-, KAL-, KARÁN-, NDŪ-, SMAL-;</ref>.

Минуло більше року, поки [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] розпочав написання розділів, пов'язаних з подіями, які відбувалися у центральній частині ГондоруҐондору. Тоді у його замітках уперше з'являються вартові маяки Анорієна, "великі концентричні стіни" [[Мінас-Тіріт]]а, думка про те, що [[АрагорнАраґорн]] прийде у місто з півдня, а також міста Ерех та ПеларгірПеларґір<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "Book Five Begun and Abandoned", pp. 231, 243, 262, 265, 268–270;</ref>. Це вже у 1946 році призвело до детального розвитку географії південного ГондоруҐондору. Під час роботи над переліком військових підрозділів, які йшли на допомогу [[Мінас-Тіріт]]у, який сам [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] називав "Гомеричним каталогом", були вигадані назви Лоссарнах, Анфалас, Ламедон та Пінат-ГелінҐелін, які з'явилися у новому варіанті мапи на своїх місцях, за виключенням Ламедону, який спершу розташовувався у північному Лебенніні, а потім був відсунутий на захід. Ріки набули остаточних обрисів та імен, окрім ГілраїнуҐілраїну, який тоді називався Ламедуї, Келоса, який впадав у Ламедуї замість Сіріта, та Каленгіра, притоки Мортонду, від якого пізніше автор відмовився. Затока, у яку впадали РінглоРінґло та Мортонд, була ідентифікована як "Гавань Кобас"; пізніше ця назва у книзі не згадувалася<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Second Map", pp. 433–9;</ref>.

Остаточні зміни у географії були викликані розвитком концепції [[Пеленнорська битва|Битви на Пеленнорських полях]]: відстань між ОсгіліатомОсґіліатом та [[Мінас-Тіріт]]ом змінювалася чотири рази, північні області опинилися під захистом "Тол-Вараду (Захисного Острову)", який згодом було перейменовано у Мен-Фалрос (місце пінних бризків), а потім у Каїр-Андрос<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Siege of Gondor", p. 326;</ref> <ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries MEN-, PHAL-, ROS1-;</ref>. З'явилися мешканці щойно вигаданого Друаданського Лісу, які допомогли [[Рогірими|рогіримам]] потрапити до [[Мінас-Тіріт]]а<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Ride of the Rohirrim", pp. 343–352;</ref>, а також пагорби Емін-Арнен, які спочатку називалися Гарамоном (південними пагорбами), поява яких викликала необхідність вигину [[Андуїн|андуїнського]] річища, так що [[АрагорнАраґорн]] з загонами, які йшли на допомогу, зміг висадитися ближче до поля битви у пристані Гарлонда - тоді Лоннат-ернін або "Арненські гавані"<ref>Tolkien, J. R. R. (1987), Christopher Tolkien, ed., The Lost Road and Other Writings, Boston: Houghton Mifflin, entries AM2-, KHYAR-, LOD-;</ref> <ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Second Map", pp. 433–9, "The Battle of the Pelennor Fields", pp. 370–2;</ref>.

Географія південного ГондоруҐондору розроблялася та уточнювалася одночасно з просуванням історії походу [[АрагорнАраґорн]]а до ПеларгіруПеларґіру, і відстані між містами, так само, як їхнє остаточне місцерозташування, були визначені з високою точністю відповідно до хронології оповіді. Ерех перетворився на місце висадки [[Ісілдура]] та був пересунутий від витоків Мортонда спочатку до гирла [[Андуїн]]а та Ламедуї, потім на північний захід від Гавані Кобас, а згодом, знову і вже остаточно повернувся на своє попереднє місце, а концепція його як місця висадки була відкинута. Одне за одним з'явилися й інші місця: Лінгір (спочатку на місці злиття річок РінглоРінґло та Мортонда), Тарност, Перешийок ТарлангаТарланґа та Калембел (спочатку Каерост)<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Last Debate", pp. 397–9, 411, 419;</ref>.

=== Розвиток концепції ГондоруҐондору у Третю Епоху===

За словами Крістофера Толкіна, спочатку [[Джон Рональд Руел Толкін|його батько]] гадав, що між першим падінням [[Саурон]]а та Війною Перстеня має пройти усього два-три століття, не передбачаючи, що у цей час мали б відбутися будь-які важливі події<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "The Great River", p. 361–2; "The King of the Golden Hall", pp. 442–4, 450;</ref>. Однак подальший розвиток концепції книги події протягом 1941-1942 років, розпад Товариства та війна у [[Роган]]і, викликали необхідність введення один за одним у розповідь окремих аспектів історії та культури Південного Королівства: союзу з [[Рогірими|рогіримами]] та відступлення їм Каленардону у подяку за допомогу у першій війні з [[Саурон]]ом<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "The Story Foreseen from Lórien", p. 330, "The Story Foreseen from Fangorn", p. 437;</ref> <ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "Helm's Deep", p. 21;</ref>, Білого Дерева та крилатої корони спочатку просто як неясного образу у [[АрагорнАраґорн]]овій пісні<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "The Riders of Rohan", pp. 395–6;</ref>, уточнення самої назви ГондоруҐондору<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "Notes on Various Topics", p. 423;</ref>, [[Палантири|палантирів]], [[Гельмів Яр|ГорнбургаГорнбурґа]] та [[ІзенгардІзенґард]]а, які перетворилися на колишні гондорськіґондорські фортеці та місцезнаходження двох з п'яти Видячих Каменів Королівства<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Palantír", pp. 64–77;</ref>. У пізнішому варіанті п'ятий [[Палантири|палантир]] мав знаходитися на Ереху, однак від цієї концепції автор згодом відмовився остаточно<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "The Last Debate", pp. 397–9, 411, 419;</ref>.

Переходячи до опису подій у [[Ітілієн]]і, [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] увів у розповідь [[Слідопити Ітілієну|слідопитів]]<ref>Tolkien, J. R. R. (1990), Christopher Tolkien, ed., The War of the Ring, Boston: Houghton Mifflin, "Of Herbs and Stewed Rabbit", pp. 135–7;</ref> на чолі з їхнім командиром [[Фарамир]]ом, братом [[Боромир]]а. Розповіді цього нового персонажа або засвідчили не тільки відмову автора від деяких його попередніх концепцій історії ГондоруҐондору, але й навпаки уперше зафіксували окремі з них на папері: [[Боромир]]ів ріг мав існувати у одному екземплярі, остаточно оформилася концепція "змаління ГондоруҐондору" та його етнічного різноманіття, уперше з'явився інститут Намісництва, а перехід "полів Еленарда" під владу [[Рогірими|рогіримів]] було віднесено до часів правління Намісників, і деякий час автор навіть вважав, що це сталося не внаслідок "дарунку" з боку ГондоруҐондору, але завоювання краю Повелителями Коней<ref>Tolkien, J. R. R. (1989), Christopher Tolkien, ed., The Treason of Isengard, Boston: Houghton Mifflin, "Faramir", pp. 146–164;</ref>.

Думка про те, що Третя Епоха тривала "близько 3000 років" уперше була записана [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]]ом, коли той почав робити замальовки історії [[Нуменор]]у та Західних Земель. Пізніше автор, відштовхуючись від дати заснування Королівств у Вигнанні (3320 року Другої Епохи), увів майже сторічний період миру до початку Війни Останнього Союзу та визначив дату падіння Королів у ГондоріҐондорі 2000 роком Третьої Епохи. Перший варіант переліку правителів Південного Королівства не зберігся, однак у найранішому уцілілому тексті, віднесеному Крістофером Толкіном до 1949-1950 років, уже присутні багато з подій остаточного варіанту розповіді. Інші ж з'явилися унаслідок перших же уточнень: постійний конфлікт з [[Умбар]]ом, напади візників, які замінили собою попередню концепцію війн з [[НазгулиНазґули|Примарами Перстеня]], Битва на полях Келебранту та дарунок Кіріона, а також Довга Зима. Знелюднення ОсгіліатуОсґіліату спочатку мало відбутися приблизно двомастами роками пізніше за остаточну дату, падіння [[Мінас-Ітіль|Мінас-Ітіля]] пересувалося як назад, так і уперед у часі, а останній король Еарнур за первісним задумом мав не повернутися з війни проти [[Мордор]]у з кинутим йому викликом [[НазгулиНазґули|Короля-Чаклуна]] "битися за палантір Ітіля".

Створення додатків до "[[Володар перснів|Володаря Перстенів]]" було загалом закінчено у 1953-1954 роках, однак десятьма роками пізніше під час роботи над другим виданням, [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] пропрацював події, які призвели до Братовбивчої війни та увів регентство Ромендакіла ІІ. Остаточно історія та географія ГондоруҐондору набули остаточного завершення приблизно у 1970 році, у останні роки життя [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]]а, коли він розробив етимологію географічних назв та створив повну версію історії загибелі [[Ісілдур]]а та битви з візниками та Балготами, яку пізніше було опубліковано у "[[Незакінчені оповідання Нуменору та Середзем'я|Незакінчених оповіданнях]]"<ref>Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, "Late Writings", p. 293;</ref>.

Відомо, що працюючи над історією ГондоруҐондору, [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] широко використовував окремі епізоди з історії готівґотів, лангобардівланґобардів та Візантійської Імперії та їхніх взаємопоборювань. Навіть окремі імена з мов цих народів були використані ним у остаточному варіанті історії Південного Королівства, як-от, наприклад, Відумаві, дружина короля Валакара<ref>Librán-Moreno, Miryam (2011). "'Byzantium, New Rome!' Goths, Langobards and Byzantium in The Lord of the Rings". In Fisher, Jason. Tolkien and the Study of his Sources. MacFarland & Co.. pp. 84–116. ISBN 978-0-7864-6482-1;</ref>.

Так само, як і Візантійська Імперія, ГондорҐондор був лише відголоском колишньої величі давніх держав - Римської Імперії та об'єднаного королівства [[Еленділ]]а відповідно. Так само, як і Візантія, ГондорҐондор виявився міцнішим за іншу частину колись єдиної держави. Обом країнам загрожували напади сильних ворогів зі сходу та півдня: у випадку Візантії - перси та мусульманські армії арабів і турків, лангобардиланґобарди та готиґоти, а у випадку ГондоруҐондору - [[Східняни]], [[Гарадрими]] та [[Саурон]]ові орди. Обидві країни перебували у занепаді під час останньої вирішальної облоги ворогами зі сходу, однак [[Мінас-Тіріт]] вистояв, а Константинополь ні<ref>Librán-Moreno, Miryam (2011). "'Byzantium, New Rome!' Goths, Langobards and Byzantium in The Lord of the Rings". In Fisher, Jason. Tolkien and the Study of his Sources. MacFarland & Co.. pp. 84–116. ISBN 978-0-7864-6482-1;</ref>. У листі, датованому 1951 роком, сам [[Джон Рональд Руел Толкін|Толкін]] писав про "візантійське місто Мінас-Тіріт"<ref>Hammond, Wayne; Scull, Christina (2005), The Lord of the Rings: A Reader's Companion, London: HarperCollins, p. 570;</ref>.

ГондорҐондор, показаний у [[Володар Перснів (кінотрилогія)|фільмі Пітера Джексона]], також з певних причин має схожі риси з Візантійською Імперією<ref>Puig, Claudia (24 February 2004). "With third film, 'Rings' saga becomes a classic". USA Today. Retrieved 29 December 2011. "In the third installment, for example, Minas Tirith, a seven-tiered city of kings, looks European, Byzantine and fantastical at the same time.";</ref>. У коментарі до DVD з фільмом знімальна група пояснила своє рішення включити деякі варіанти візантійських куполів у архітектуру [[Мінас-Тіріт]]а та одягнути мешканців у одежу візантийського стилю. Зовнішній вигляд солдатів з гарнізону [[Мінас-Тіріт]]а значною мірою засновувався на візантійській піхоті, яка використовувалася до закінчення Першого Хрестового походу.

Однією з головних відмінностей від авторського тексту є концепція гондорськоїґондорської геральдики. У "[[Володар перснів|Володарі Перстенів]]" знамено ГондоруҐондору у часи правління Намісників являло собою білий стяг без будь-яких символів на ньому. У фільмі прапором ГондоруҐондору стало королівське знамено, щоправда з зміненими кольорами (чорне дерево замість білого, сім чорних зірок та чорна корона на білому тлі замість чорного). Прапори, які мали гондорськаґондорська кавалерія та піхота, являли собою чорні штандарти з Білим Деревом та трьому білими зірками.

Відрізняється від книжної також і географія Джексонівського ГондоруҐондору. У [[Володар Перснів (кінотрилогія)|фільмі]] [[АрагорнАраґорн]] бачить ПеларгірПеларґір одразу біля закінчення Стежки Мертвих, а [[Мінас-Тіріт]] розташований набагато ближче до ОсгіліатаОсґіліата. Пеленнорські поля та землі на південь від міста показані коричневими та недоглянутими, без будь-яких ознак господарської діяльності, хоча у [[Володар перснів|книзі]] говориться про розташовані там ферми з багатьма будівлями та містечками.

Вартові маяки не запалено аж до часу приїзду [[ГандальфҐандальф]]а та [[ПерегрінПереґрін Тук|Піпіна]] до [[Мінас-Тіріт]]а, і їм доводиться брати справу у свої руки та самим розпалити перший з маяків.