Київець (Стрийський район): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Перенесено 2 інтервікі-посилань до Вікіданих (d:Q4220122) |
мНемає опису редагування Мітки: перше редагування Візуальний редактор |
||
Рядок 15:
| ref-площа =
| щільність = 748,47
| поштовий індекс =
| телефонний код = 3241
| координати = {{coord|49|26|4|N|24|1|43|E|scale:100000|display=inline,title}}
Рядок 40:
* [http://weather.in.ua/ua/l'vovskaja/10415 Погода в селі Київець]
{{Ukraine-geo-stub}}
= Дещо з Історії села =
Якщо хтось пише про Південне Підляшшя, то невідмінно згадує про село Київець пов. Біла Підляська. Так було в спогадах п. Ірини Шумовської в „Нашому слові", як і в часописі „Над Бугом і Нарвою" ч. 3. Думаю, що нічого дивного, тому, що це село майже зовсім українське, з далека від всяких міських сполучень, переховувало в собі давні надбання — культурні, фольклорні і релігійні. Село йшло довгою ниткою серед пісків, побіч текла ліниво річка Крна, тоді ще не регульована. Польська передвоєнна влада за всяку ціну хотіла це село і навколишні спольонізувати, але як це зробити, коли в селі і довкола не було поляків, а самі люди не дуже спішили, щоб перейти на польську мову, бо не дуже її знали і не дуже було з ким нею говорити, спілкуватись в тому часі, не говорячи про католицизм. Все населення було згуртоване навколо своєї православної церкви. Тому нічого дивного, що на перший вогонь пішли церкви. Одну, побудовану в 1902 році, знищено в 1929 р., по ній побудовано нову, але її знищено в 1938 р. Не маючи де молитись люди приспособили на церкву велику стодолу. Не доходили сюди ніякі українські видання, не було навчання української мови, пильно стежено, щоб якнайменше був тут присутній священик. Така була передвоєнна „толеранція", про яку деякі хваляться споминаючи давні часи. <br>
Зараз по німецько-польській війні 1939 р., коли постала Генеральна Губернія, як на іронію виникла можливість розвивати свою українську культуру, шкільництво і церковне життя. <br>
Завдяки відданим тодішнім суспільно-культурним діячам-вчителям, як п. Ірина Шумовська, Володимир Мудрий та новопризначеному священикові о. Іванові Кремінському село Київець і навколишні села віджили. Зорганізовано початкову українську школу (в збудованій з цегли з розібраної церкви довоєнній польській школі), дитячий садок, постала бібліотека, якою користувалося багато молоді. Тодішнє „Українське Видавництво" у Кракові видало ряд цікавих книжок, які потрапили і до Київця. Я приїжджаючи до Київця з української гімназії в Холмі на літо зачитувався там в трилогії Богдана Лепкого, історії і географії України, історичних повістях чи повістях для молоді. Ці книжки з бібліотеки переплітала молодь. Фото, яке зберіглось в мене з початків 1941 р. показує атмосферу заінтересування молоді в Київці книжкою. Може дехто пізнає на ній себе і відгукнеться до редакції. Навідався сюди навіть митрополит Іларіон. Віджило вільно церковне життя. Без перепон відбувались релігійні служби в українській мові, співав гарно хор. Літом був навіть в Київці молодіжний театр. <br>
Дальші події завдали нищівного удару. З початком німецько-радянської війни — червень 1941 р. — українська інтелігенція подалась на схід — будувати нову українську дійсність. <br>
Недалеко від Київця німці побудували величезний табір для радянських військовополонених (Воскре-ничі). <br>
Ці люди—тіні з браку їжи і пиття, ночами кидались на дроти, переходили їх застелюючи їх своїми трупами і втікали куди-небудь. За поміч їм загрожувала смерть. Люди на ніч виносили на двір їжу, щоб з ними не стикатись, а все ж таки помогти. Щоранку німецькі солдати з собаками їх виловлювали. Потрясаюче враження. <br>
Дальше час був щораз менш сприятливий для українського населення. Польські підпільні організації замість проти німців, спрамували свої дії проти українського населення. Завмерло національне і релігійне життя. Насильне викидання на схід, а тих, що остались вимела мітла акції „Вісла". Поодинокі родини повернули, аїхзусиллями вже втретє побудовано невеличку муровану церкву в 1986 р. на місцевому цвинтарі. <br>
Старші відходять, молоді вже не знають історії свого села, свого краю. Добре було б як бв хтось взявся і дослідив історію хоч би такого села як Київець, а таких цікавих сіл на Підляшші десятки.<br>
Треба подумати як дійти до тих поодиноких родин, в яких ще зосталась любов до своєї Церкви і народу. Як дійти до них з українським букваром, часописом „Над Бугом і Нарвою" і „Нашим словом".{{Миколаївський район (Львівська область)}}
[[Категорія:1124]]
| |||