Спіраміцин: відмінності між версіями

Після внутрішньовенного введення препарату максимальна концентрація в крові досягається за годину, після прийому всередину — через 1,5-3 години. Біодоступність при пероральному прийомі значно нижча і складає від 10 до 69%,при внутрішньовенному введенні біодоступність практично 100%. Високі концентрації препарату виявляються в легенях, мигдаликах, пазухах носа, кістках. На 10-й день після закінчення лікування утримуються високі концентрації спіраміцину в нирках, печінці і селезінці, що пов'язано з утворенням при метаболізмі препарату в печінці активних, але хімічно не ідентифікованих метаболітів. Препарат виділяється в грудне молоко, але не проникає в спинномозкову рідину. Концентрації препарату в тканинах організму є вищими, чим у крові. Спіраміцин, як і інші макроліди, проникає і акумулюється в фагоцитах (нейтрофілах, моноцитах, перитонеальних і альвеолярних макрофагах), концентрація в яких препарату є високою. Ці властивості пояснюють високу активність спіраміцину до внутрішньоклітинних збудників. Період напіввиведення препарату складаєстановить 5 год. при внутрішньовенній ін'єкції і 8 год.- при прийомі всередину. Виводиться препарат з організму переважно з жовчю(близько 80%), а також нирками (близько 10%).