Струк Ілько Тимофійович: відмінності між версіями

 

Красна армія панічно відкочувалась до Росії: із заходу на неї тиснула Об'єднана армія УНР і ЗУНР, з півдня — Добровольча армія, в запіллі розгорталися повстанці. Як стримано зазначали більшовицькі історики, відступ Красної армії «бьіл бьістрьім и не совсем планомерньїм». 30 серпня 1919 р. об'єднане українське військо увійшло до Києва, який щойно без бою залишили більшовики. Але в години радості сталися непоправні помилки командування, внаслідок яких 31 серпня об'єднана Армія УНР і ЗУНР ганебно — після невеликої бійки — здала Київ. Отаман Струк, який поспішав на допомогу Українській армії, опинився у складній ситуації. З одного боку повстанців притисли більшовики, з іншого — денікінці. З кимось треба було шукати спільної мови. Струк вирішив замиритися з денікІнцями. Договір з ними було складено І підписано 22 вересня 1919 р. в містечку Димері на Київщині. Ось фрагмент цієї угоди: «…Армія Отамана Струка називається „Першою повстанчою Українською Армією“… Командування Армії Денікіна зобов'язується постачати Отамана Струка зброєю і амуніцією… Армія Отамана Струка проводить листування і все діловодство як у себе, так І з центральними Органами Армії генерала Денікіна українською мовою. Як старшини, так І козаки Повстанської Армії зберігають українські відзнаки… Над штабом армії От. Струка може встановлюватися український прапор. Оповіщається амністія всім українцям, що були заарештовані денікінським командуванням… Як військова, так і цивільна влада Денікінського Командування зобов'язується не протидіяти існуванню українських шкіл та театрів у всіх місцевостях України. Артистів, учителів та учнів звільняють від мобілізації». Зі свого боку отаман Струк зобов'язувався тримати фронт, а на випадок бойових операцій проти більшовиків підтримати денікнців… 1 жовтня 1919 р. більшовики несподівано розпочали наступ. Денікінці змушені були перейти на лівий берег Дніпра. Совєтські війська увірвалися до Києва. Але недовго довелолося червоним святкувати перемогу: в ніч на 2 жовтня Повстанська армія Струка рішуче перейшла в наступ. «Вночі зайняв Куренівку, — згадував отаман, — Поділ, а за решту Києва вів бій чотири дні, чим дав змогу Армії Денікіна перейти з Чернігівщини до Києва».

Денікінська преса заповнилась похвальними статтями на адресу українських партизанів… «За хоробрість Денікін видав нам сімдесят п'ять Юрївських хрестів для старшин та козаків… — розповідав Ілько Струк. — Я особисто був нагороджений рангою полковника… В Наказі по денікінській армії оголошено, щоб мене називали отаман-полковник»…

 

Ранком 29 лютого румуни запропонували повстанцям вийти з Дністрових лиманів. «Я не рушав і ждав ночі, — згадував отаман. — Тоді румуни розпочали по нас страшну гарматну стрілянину. Більшовики, зі свого боку, почали обстрілювати нас ураганним гарматним вогнем. Ми опинилися в такому становищі, в якому не була, мабуть, жодна армія (світу). На льоду не можна було побудувати оборонної смуги. Гарматні кулі розбивали лід, заюшений кров'ю убитих і поранених, і все, що було на льоду: коней, майно, зброю. Скільки загинуло тут наших людей, знає хіба що один Дністровський лиман.

Ввечері, коли стемніло і з боку румунів притих гарматний вогонь, нам залишалося лише одне — йти штурмом на тих або на інших. Але на кого?..

В ніч з 29 лютого на 1 березня 1920 р. ми, залишивши на льоду поранених, пішли в наступ на румунів… Тихо підійшли до Паланки і, переколовши багнетами румунську сторожу, відкрили собі ворота для переходу по Бессарабії і 2 березня вийшли на свій терен на північ од Тирасполя. Перехід зробили в півтора дні. При переході у складі мого загону було близько п'яти тисяч чоловік. Таким чином, ми не здали румунам зброї, ні майна, та ще й страху немалого нагнали їм».

 

Вийшовши на свій терен, частина пішла у напрямку Вапнярки і в ніч на 5 березня 1920 р. вибила з міста більшовиків. Урешті, з боями підійшли до Радомишля. Бій за місто був успішним. Невдовзі з в'язниці випустили на світ Божий в'язнів — повстанців отамана Соколовського. З Радомишля круто повернули на Іванків та Горностай піль. Тут, у рідному повіті, за три дні до Великодніх свят 1920 року, вдалося встановити контакти з авангардом українсько-польського війська, що наступало на більшовиків. Разом з ним Ілько Струк взяв участь у визвольному поході на Київ. І як переможець 6 травня 1920 р. ступив на бруківку Золотоверхого…

 

<nowiki> </nowiki>Цікаво, що сам Ілько Струк не вийшов зустрічати Головного Отамана.

<nowiki> </nowiki>Згодом, коли розпочався наступ Красної армії, Струк взяв участь в обороні столиці. Потім були тяжкі оборонні бої під Проскуровом, Дубном, Ковелем. Врешті, опинилися на найзахіднішій околиці українських земель&nbsp;— на берегах Західного Бугу. В липні 1920&nbsp;р., прорвавши лави 12-ї більшовицької армії, а потім І смугу Башкирської дивізії, рушили додому. Рейд по запіллю Красної армії завершився успішно, і в серпні повстанці вступили в Чорнобильський повіт. Більшовики, зачувши, що повернувся Струк, повтікали з містечок І сіл, залишивши величезний район без бою. Струк повів наступ на Чорнобиль, де засіли червоні, І після упертого бою захопив його. Так розпочалося загальне повстання згідно з одержаним наказом Головного Отамана Симона Петлюри. У повстанні брали участь селяни Чорнобильського, Київського, Радомишльського, Овруцького, Мозирського і Козелецького повітів.