Спіраміцин: відмінності між версіями

'''Спіраміцин''' - — антибіотик з групи [[макролідів]] для перорального і внутрішньовенного застосування. Він є природнім антибіотиком, що отриманий з [[Streptomyces ambofaciens]] і є першим представником 16-членних макролідів.

'''Спіраміцин''' - — антибіотик, що діє бактеріостатично, порушуючи синтез білка в клітинах бактерій. Має виражений постантибіотичний ефект. Препарат має широкий спектр антибактеріальної дії. До спіраміцину чутливі такі мікроорганізми: [[стрептококи]], метицилінчутливі [[стафілококи]], [[кампілобактер]], [[Corynebacterium diphthriae]], [[Bordetella pertussis]], ''Branhamella'', ''Coxiella'', ''Eubacterium'', ''Porphyromonas'', [[Actinomyces]], [[нейсерії]], [[хламідії]], [[легіонелли]], [[Ureaplasma]], [[лептоспіра]], [[бліда спірохета]], [[токсоплазма]]. Нечутливими до спіраміцину є метициліностійкі [[стафілококи]], [[Pseudomonas]], [[Nocardia]], ''Enterobacteriacae'', ''Acinetobacter''.

Після внутрішньовенного введення препарату максимальна концентрація в крові досягається за годину, після прийому всередину - — через 1,5-3 години. Біодоступність при пероральному прийомі значно нижча і складає від 10 до 69%,при внутрішньовенному введенні біодоступність практично 100%. Високі концентрації препарату виявляються в легенях, мигдаликах, пазухах носа, кістках. На 10-й день після закінчення лікування утримуються високі концентрації спіраміцину в нирках, печінці і селезінці, що пов'язано з утворенням при метаболізмі препарату в печінці активних, але хімічно не ідентифікованих метаболітів. Препарат виділяється в грудне молоко, але не проникає в спинномозкову рідину. Концентрації препарату в тканинах організму є вищими, чим у крові. Спіраміцин, як і інші макроліди, проникає і акумулюється в фагоцитах(нейтрофілах, моноцитах, перитонеальних і альвеолярних макрофагах), концентрація в яких препарату є високою. Ці властивості пояснюють високу активність спіраміцину до внутрішньоклітинних збудників. Період напіввиведення препарату складає 5 год. при внутрішньовенній ін'єкції і 8 год.- при прийомі всередину. Виводиться препарат з організму переважно з жовчю(близько 80%), а також нирками(близько 10%).

При застосуванні спіраміцину можуть спостерігатись наступні побічні ефекти : алергічні реакції - — кропив'янка, свербіж шкіри, висипання на шкірі, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок ; з боку нервової системи - — головний біль, запаморочення, транзиторна парестезія, загальна слабість ; з боку травної системи - — біль у шлунку, нудота, блювота, діарея, псевдомембранозний коліт, відхилення від норми печінкових проб ; з боку органів кровотворення — -гострий гемоліз, васкуліт (в тому числі [[хвороба Шенлейн-Геноха]] і тромбоцитопенія), у хворих з дефіцитом [[глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази]] відмічаються випадки гемолітичної анемії, з боку серцево-судинної системи - — подовження інтервалу Q-T на ЕКГ. При внутрішньовенному введенні можливі флебіти і змінив місці введення.

Протипоказами до введення спіраміцину є алергія до даного препарату; період годування грудьми; у пацієнтів, що належать догруп ризику збільшення інтервалу Q-T (спадковий анамнез, прийом препаратів хінідину, аміодарону, соталолу, бепридилу, вінкаміну, [[еритроміцин]]у, нейролептиків, галофрантину, пентамідину, [[моксифлоксацин]]у).

Спіраміцин випускається у вигляді таблеток по 1,5  млн. і 3  млн. МО, а також ліофілізату для ін'єкцій по 1,5  млн. МО.