Архітектура Візантійської імперії: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Lorry (обговорення | внесок) |
м Робот: вибрана стаття ja:ビザンティン建築; косметичні зміни |
||
Рядок 18:
* Не кращим був і стан з вивчення культури Візантії і в [[Російська імперія|Російській імперії]], де цими проблемами наприкінці 19 ст. опікувалась мале число російських [[Наука|науковців]] і [[колекціонер]]ів. Оригінальні архітектурні споруди Візантії опинились у віддалених від російських столиць провінційних містах ( [[Севастополь]], [[Керч]], [[Феодосія]]), поруйновані і практично непотрібні. З поруйнованих візантійських базилік Херсонеса позабирали капітелі і мозаїки з підлог. Про відновлення хоча би однієї з ранніх базилік не йшлося ніколи ні за [[царат]]у, ні за доби [[СРСР]].
Пильну увагу приділяли лише зборам старовинних ікон, де ще не розрізняли суто візантійські зразки від зразків грецьких островів, Італії, Балкан і майстерень Київської Руси-України, виконаних під впливом здобутків візантійських майстрів. Невелика кількість архітектурних уламків і капітелей була придбана зі збірок Російського археологічного інституту
На запізніле вивчення культури Візантії в Європі вплинули негативні інвективи [[Вольтер]]а, котрий всю культуру середньовіччя безпідставно вважав [[варвар]]ською і жахливою <ref>В. Лихачева, «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986, с. 8</ref>. Нищівно-самовпевнена [[естетика]] 18 ст., орієнтована на пізнє [[бароко]] і легковажне [[рококо]], утримала панівні позиції до доби [[романтизм]]у, коли кращі представники покоління
До 19 ст. більшість пам'яток Візантії на мусульманських територіях була знищена, пограбована, вивезена в інші країни, втратила історичні корені і [[провенанс]]. Частина споруд втратила історичні імена і отримала нові — арабські. Тому досі так багато ''турецьких назв у візантійських храмів'', бо нікому було ні вчасно описати їх, ні зберегти історичні назви, особливо в мусульманських [[провінція]]х. Частина візантійських споруд давно перетворена на мечеті, перебудована і отримала відповідне начиння. Мусульманська заборона на реалістичні зображення сприяла нищенню місцевими фанатиками ікон, очей і облич святих на [[мозаїка]]х і [[фреска]]х, на [[рельєф]]ах, котрі розбивали на шматки або переробляли на будівельне [[вапно]]. Навіть в православних країнах ( Сербія, Болгарія, Росія, Білорусь, Румунія ) століттями перебудовували і [[ремонт]]ували старовинні [[храм]]и, нищили фрески, записували наново фрески і збряклі ікони тощо. Із історії візантійського мистецтва таким чином випали в небуття і в ніщо цілі періоди. До руйнацій причетні також [[Війна|війни]], [[Пожежа|пожежі]], [[землетрус]]и.
Рядок 28:
== Видання про середньовіччя ==
Важливим свідоцтвом зацікавленості в Європі у вивченні проблем і наслідків середніх віків були періодичні видання. Першими подібними виданнями були «Живописні і романтичні подорожі», тобто [[альбом]]и з замальовками західноєвропейських [[собор]]ів і [[Замок|замків]],
Періодичне видання російською «Византийский временник» було засноване лише [[1894]] року видатним російським візантиністом академіком [[Василевський Василь Григорович|Василем Григоровичем Василевським]] і журнал видавався у [[Санкт-Петербург|Санкт-Петербурзі]]. Це запізнення в порівнянні з Британією та Францією майже на 70 років.
Рядок 36:
[[1947]] року журнал відроджений, і його головним редактором став [[Космінський Євгеній Олексійович|Євгеній Олексійович Космінській]]. Нумерацію томів журналу почали з нуля, ніби видання до цього не існувало (!). В цей час журнал відійшов від релігійної тематики та, як заявлено в передмові до першого випуску, сконцентрувався на проблемах внутрішньої історії Візантії — економічної, соціальної, адміністративної.<ref>Византийский временник. Том 1. От редакции. 1947 г.</ref> Але на видання чатувала сталінська [[цензура]], яка вирізала ідеологічно неприпустимі статті або взагалі [[Конфіскація|конфіскувала]] з бібліотек [[СРСР]] окремі числа наукового [[журнал]]у.
Не кращим був і стан збереження візантійських пам'яток на теріторії [[СРСР]]. Згідно '''радянського циркуляру від [[1928]] року''' формально дотримувались хронологічного принципу : все вибудоване до [[1825]] р. вважали мистецькі вартісним ( у випадках необхідності дозволяли перебудовувати при збереженні фасадів, але необхідність знаходили завжди ), все після 1825 р. - гідним знищення, перебудування чи пристосування до новітніх потреб. Підхід був абсолютно безглуздий, бо і серед старовинних споруд 11-14-18 століть '''не всі шедеври''', а серед споруд 19 ст. '''було чимало значимих і мистецькі важливих'''. Саме цей непрофесійний і
== Використання античних архітектурних типів ==
Рядок 45:
[[Файл:One of the exterior facades of the St. John Stoudios (Imrahor) Monastery.jpg|міні|праворуч|200пкс|Залишки базиліки Івана Предтечі [[Студійський монастир|Студійського монастиря]]]]
Перенесення столиці Східної Римської імперії ( котру пізніше називатимуть Візантією ) в невелике містечко Візантій потребувало перетворення його на столицю. Нову столицю 11 травня 330 року заснував імператор Константин <ref>В. Лихачева, «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986, с. 12</ref> Велич споруд нової столиці мала не поступатися Риму, виникає нове кільце фортечних мурів і веж, нові імператорські палаци і храми, палаци вельмож і пересічна забудова. Частку аристократичних родин переселяли сюди силоміць за наказом імператора. Головна вулиця тримала назву Меса. Саме її прикрасили низкою античних скульпутр, вивезених з інших міст без розбору. За традицією розпланування давньоримських міст в центрі нової столиці
Новий (другий) Рим мало походив на Рим в Італії, а подальші перебудови міста взагалі відійшли від зразка. Головна брама отримала назву Золоті ворота. Непотрібного місту [[Аполлон]]а замінали на кінний [[монумент]] імператора Константина. Часу на вироблення нового типу храмів не було. Тому широко використовували два типи давноримських споруд, що мали колись світське призначення : базиліку та центричну споруду.
* '''Базилі́ка''' ({{lang-la|basilica}} від {{lang-el|βασιλικη}} —
«царський дім») — прямокутна у плані споруда, розділена в середині низкою колон або стовпів на 3—5 частин — [[нава|нав]]. Середня нава, найвища, освітлюється через вікна над дахами бічних нав і зазвичай закінчується пів-круглою прибцудовою — [[Абсида|абсидою]]. Перед входом до базиліки будували поперечне в плані приміщення — [[нартекс]] (притвор).
* Центрична споруда — компактна, симетрична, невелика, але мала низку варіантів в плані ( кругла, квадратна,
== Власні зразки раннього середньовіччя ==
Рядок 78:
В другій половині 9 століття візантійський престол у кривавих сутичках здобув Василій І (867—886), засновник Македонської династії. Його прихід на трон був результатом убивства імператора Михайла ІІІ. Василій І Македонянин ініціював значне [[палац]]ове та [[храм]]ове будівництво. Серед низки започаткованих ним споруд сучасникам запам'яталась так звана Нова церква, прикрашена коштовними [[мозаїка]]ми та кольоровим [[мармур]]ом. Її схвальний образ зафіксував патріарх Фотій. План церкви нагадував храм Святих апостолів, мав п'ять бань. Споруда була центричною, рамена його хреста були однакові за довжиною. Церква була вщент поруйнована в роки Латинської імперії<ref>Лихачева В. «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986. с. 100</ref>.
Значно менше пощастило світським спорудам столиці. Найзначущими серед них були імператорські палаци, розташовані між морським узбережжям, іподромом та храмом Святої Софії.
== Головний храм імперії ==
Рядок 88:
[[Файл:Hagia Sophia Theodosius 2007 007.jpg|міні|праворуч|200пкс|Архітектурні уламки базиліки імператора Феодосія ІІ. Сучасна музеєфікація.]]
Перший храм, що відігравав роль головного в столиці, вибудували за імператора Константина І на площі Августеон<ref>''Хронография [[Феофан Исповедник|Феофана]]'', год 5816 / 316</ref>. В історичних джерелах з цього приводу є розбіжності. Сократ Схоластик відносив перший храм до правління імператора Константина II. В період з 360 до 380 рр. храм належав
По придушенню повстання «Ніка» імператор Юстиніан І ( котрий ледь не втратив трон) дав наказ відновити храм, але з завданням зробити його найбільшим в імперії. Константинополь і до цього відігравав роль художнього центру, куди прибували талановиті майстри з усіх усюд. Імператор викупив земельні ділянки навколо руїн, споруди поруйнували і вивільнили ділянку для небаченого храму. Головний храм доручили проектувати і будувати двом архітекторам, імена яких дивом збережені з доби середньовіччя. Ними були [[Анфемій Траллський|Анфемій із Трал]] та [[Ісидор Мілетський|Ісидор із міста Мілет]], котрі вже відзначилися побудовою храму св. Сергія та Вакха. Освічені і обдаровані [[архітектор]]и були відомі також як автори [[Математика|математичних]] трактатів.
Рядок 94:
На будівництві працювало до 10 000 осіб щоденно. Використали кращі будівельні матеріали ( [[мармур]], готові колони з [[Рим]]у та [[Ефес]]у, золото, срібло, коштовне каміння тощо). Будівництво тривало три роки і коштувало державі три річні бюджети. Храм вибудували неподалік від імператорських палаців на найвищому зі столичних схилів, аби його було видно з усіх кінців тодішньої столиці.
Висота Софійського собору — 55 метрів, діаметр бані — 31 метр, довжина храму досягала 77 метрів. Декілька століть цей храм був найбільшим в християнському світі. ( [[Собор Святого Марка]] в Венеції мав довжину 76, 5 метра разом із вівтарною частиною. Довжину
== Візантійська архітектура доби іконоборства ==
Рядок 119:
Дослідників пам'ятки архітектури здивували довершеність плану, виважене рішення хрестово-купольної композиції, збагачене на сході видовженим тричастинним [[вівтар]]ем, а на заході — [[нартекс]]ом та екзонартексом. Три нави церкви закінчувались трьома абсидами. Храм мав дві бічні прибудови-вежі, де розмістили сходи на галереї-хори. Вежі зі сходинками не затісняли внутрішній простір церкви і збагачували західний фасад споруди.
Незвичною сторінкою споруди в Дере-Агзи були дві гранчасті
Початок кам'яного будівництва візантійського зразка
Це також доводило, що церковна культура і архітектура Київської Руси-України були складовою частиною візантійської архітектури і суто поєднаною з культурою Європи на рівних.
Рядок 147:
[[Файл:Vitrail cathedrale bourges 4.JPG|міні|праворуч|200пкс|Собор в місті Бурж, вітражі.]]
Тривалий розвиток хрестово-купольної архітектури у 7-8 століттях н.е. став головувати, а згодом витіснив із візантійської архітектури [[Базиліка|базиліку]] як тип. Хрестово-купольна архітектура стала єдино сприйнятою, практично обов'язковою. В цьому теж був відбиток давнього відходу візантійського мистецтва від античних прототипів, подолання античного спадку, як то було в [[живопис]]у і,
На ранніх етапах розвитку візантійської архітектури будівничі і замовники мало звертали уваги на [[фасад]]и споруд, переносячи всю силу вражень на інтер'єри храмів, прикрашених кольоровими [[мармур]]ами, коштовними металами, [[мозаїка]]ми, тканинами тощо. Візантійська архітектура 10-12 ст. практично відмовилась від величних споруд, а типові храми не перебільшують в довжину 30-39 метрів. Так, візантійський історик [[Михайло Псьол]] вважав церкву св. Георгія в Манганах надто великою, тоді як її довжина досягала лише 30 метрів. Зменшення храмових розмірів пояснюють замовами окремих монастирів, окремих феодалів у власних маєтках, релігійними громадами міського кварталу, провінційного міста чи села. Нарешті стали звертати увагу і на зовнішні фасади храмів. Фасади почали відігравати власну роль, вони більш пов'язані з композицією храму, їм притаманна пластичність, ритмична побудова, котра віддзеркалювала внутрішню побудову споруди. В архітектурі виокремлюються місцеві школи — в Греції, в Македонії, в Грузії, в Сербії і слов'янських державних утвореннях. Головує константинопольська архітектурна школа, саме тут ще активно будують (
Дослідники помітили, що монументальна храмова архітектура навіть в Константинополі не мала нових принципових рішень в першій половині 12 століття<ref>«Культура Візантии, вторая половина 7-12 веков», М., «Наука», 1989, с.501-502</ref>. Гордовиті візантійці не помічають значних і позитивних зрушень в романській архітектурі [[Франція|Франції]] і [[Іспанія|Іспанії]], нічому у них не вчаться. Візантійську архітектуру практично неможливо зарахувати до [[Романський стиль|романської архітектури]] (настільки вона особиста і орієнтована на власні стародавні зразки), тоді як романика у Франції логічно перейде в величну [[Готика|готику]]. Колишні західноєвропейські учні у Візантії — давно її наздогнали і в освіті, і в творчості, і перебільшили в інженерно-будівельних навичках і відкриттях. Вони творчо переробили колишній римський тип [[Базиліка|базиліки]], виробивши також власні блискучі і самостійні рішення [[фасад]]ів, [[дах]]ів, системи опор-стовпів і невізантійського декорування (відмова від мозаїк на склепіннях, поширення вітражного мистецтва, власний розвиток скульптурного декору). Архітектура Франції на цьому етапі практично повністю відмовилась від купольної архітектури візантійського зразка і замінила її [[нервюра]]ми, здатними перекривати як симетричні, так і несиметричні приміщення, ретельно розробила інженерну складову готичної каркасної конструкції. З'явився відчутний розрив як між планами храмових споруд Візантії і Франції 12 століття, так і між їх інженерними розрахунками, декором [[фасад]]ів і [[інтер'єр]]ів, був відчутний розрив між будівельними матеріалами і будівельними технологіями. Висотні стіни французьких храмів створені з тесаного каменю, каркасна система готичних споруд надала можливість надто збільшити [[Вікно|вікна]], прикрашені [[вітраж]]ами. Візантійці практично відмовились від круглої скульптури, котра нагадувала їм ідоли язичників. '''Готична скульптура Франції і Німеччини переживе новий злет і розквіт, другий після [[Античність|античності]] в Європі'''.
В візантійських провінційних містах практично неможливо знайти собори, де б могло розміститися усе місто. Навпаки, все місто спокійно могло розміститись в головному готичному соборі провінційної Франції, бо '''гнучка готична система ( на відміну від візантійської ) дозволяла створити собор будь якої довжини'''.
<gallery>
Файл:Notredame8b.jpg|Собор Паризької Богоматері, головна нава висотою 33,7 м.
Рядок 180:
Столичний Константинополь ще залишається центром з помітною будівельною активністю. Перш за все це монастирське будівництво. Кожний із патріархів, заступаючи на престол, починав будівництво нового [[монастир]]я, котрий підтримує все власне життя. Так, Михайло Керуларій заснував монастир власного патрона — Архангела Михаїла, Константин Ліхуд — церкву і монастир Богородиці, Іван Ксифилін — монастир Аргурія тощо. Нові споруди будують на горі Афон, на півострові Халкідіка.
В 11 столітті виникає і типова схема розбудови монастиря візантійського зразка. Це комплекс споруд сакрального, господарчого і житлового призначення. Територію облямовували фортечні мури з брамою і вежами. Монастир мав відокремлювати чернецтво від грішного світу. Вхідна бара була одна,котру зачиняли на ніч і відкривали лише вранці.
Чим більшим був монастир, тим відповідно більшим і складним за архітектурою був його головний храм, як [[Осіос-Лукас]] в Фокіді. Він вибудований [[1011]] року за наказом імператора Василя ІІ Болгаробойця в пам'ять перемог над болгарами.
<gallery>
Файл:HosiosLukas.jpg|Монастир Осіос-Лукас, загальний вигдяд
Рядок 191:
Головний храм монастиря [[Осіос-Лукас]] в Фокіді хрестово-купольний, але видовжений за віссю схід - захід через наявність [[нартекс]]а. Він однобанний, діаметр якої лише дев'ять метрів. Баня невисока, приземкувата, гранчаста, з обмеженою кількістю віконних отворів. Мури храму товсті, єдина окраса фасадів — подвоєні вікна. Землетруси примусили зміцнити мури храму товстими контрфорсами. Збережені старовинні [[мармур]]и на підлогах, [[Фреска|фрески]] і [[Мозаїка|мозаїки]] — лише фрагментами. Кафолікон ( головний храм ) [[Осіос-Лукас]] в Фокіді став зразком для побудови храму в [[Монастир Дафні|монастирі Дафні]] поблизу Афін, але храм останнього помітно менший за кафолікон [[Осіос-Лукас]].
[[Імператор]] Мануїл Комнін [[1150]] року наказав вибудувати новий [[палац]] (Влахернський), але подалі від старого Великого, біля фортечних мурів, котрі спускались до затоки Золотий Ріг<ref>Лихачева В, «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986, с. 137-138</ref>. Назва « [[Малий Влахернський палац|Влахернський палац]] » походить від близькості до церкви Богородиці Влахернської, де головною реліквією вважали ризи Богородиці. Саме у Влахернському палаці була резиденція візантійського імператора Ісаака Ангела, коли Константинополь захопили хрестоносці
== Зв'язки з іншими державами ==
Рядок 203:
Збільшення міста і вірян спонукало до побудови нового і більшого храму. Його вибудували на шляху від Золотих воріт до князівського центру і помешканням (палацу) міста Володимира.
Показовою для візантійської споруди долею може служити Софійський собор в Києві. Запрошені майстри не відрізнялись новаціями в архітектурі, тому збільшення храму досягнуто лише за рахунок збільшення нав, їх п'ять. Не дуже відрізнявся Софійський собор ні композицією, ні розмірами. Це хрестово-купольний храм з хорами для князя і наближених до нього осіб та прибудованими зовнішніми галереями. Ширина центральної нави сім з половиною (7,5) метрів, котру перетинає [[трансепт]] того ж розміру. Перехрестя нав перекрито банею не круглої, а параболічної форми з внутрішнім діаметром
Прорахунки будівничих і нестача їх освіти під час будівництва викликали необхідність зміцнення споруди, котра пішла тріщинами. Мури Софійського храму зміцнили системою піварок ([[аркбутан]]ів). Дослідники в 20 ст. пояснили це малою глибиною закладання підмурків собору та нерівномірністю осаду готової споруди<ref>Кресальний М.Й. «Софійський заповідник у Києві», 1960, с. 87</ref>.Кресальний М.Й. зауважив, що первісні фасади собору дійшли до середини 20 ст. дуже зміненими, практично невпізнаними через [[Пожежа|пожежі]], перебудови і руйнації, через які пройшов собор. Руйнації і перебудови мали місце і всередині споруди. Так, в 17 ст. завалилася трипрорізна арка, котра замикала західну частину планового хреста, котру так і не відбудували ( два її гранчасті стовпа виявили дослідники лише [[1939]] року).
Рядок 218:
== Архітектурний консерватизм ідей==
Хрестово-купольна архітектура Візантійської імперії абсолютно відмовилась від античної ордерної системи<ref> «Всеобщая история искусств», т 2. М., «Искусство», 1960, с. 54</ref>. Важкі маси візантійської архітектури та її важкі опори не підкорені раціональному ордерному ладу. Тектоніка візантійського храму має власну логіку, але сполучає різні елементи і різні масштаби цих елементів. Втрачене і співвідношення архітектури з масштабом реальної людини, яким відрізнілась архітектура Стародавньої Греції. Вплив на людину зберігався, але це вплив підкорення, відриву від реальності заради спорідненості з небом і Богом, спорідненості з вічністю і заради обіцянки вічного життя після смерті.
З 13 століття пошуки нового і творче продовження кращих здобутків власної архітектури практично припинилось. Візантійська архітектура перейшла в період довгої [[Стагнація|стагнації]]. Іноді до неї додають запозичені елементи, але вони не змінюють сутність консервативних підходів і форм. Наприкінці існування Східної Римської імперії ця галузь візантійського мистецтва приречена до постійних повторів вже давно вироблених образів і форм.
Рядок 225:
* В. Лихачева, «Искусство Византии 4-15 веков», Ленинград, «Искусство», 1986
* Сборник «Культура
* Комеч Алексей Ильич, «Древнерусское зодчество 10-12 веков і Византия», М, «Наука», 1987
Рядок 248:
* [[Студійський монастир]]
* [[Монастир Дафні]]
* [[Спасо-Преображенський собор (Чернігів)
* [[Малий Влахернський палац]]
* [[Мистецтво Візантії]]
Рядок 257:
* [[Комеч Олексій Ілліч]]
* [[Реставрація (мистецтво)]]
* [[Середньовічна культура
* [[Романський стиль]]
* [[Неоготика]]
Рядок 268:
</div>
[[Категорія:Візантійська культура]]
[[Категорія:Культура середньовіччя]]
[[Категорія:Середньовічне мистецтво]]
[[Категорія:
[[Категорія:
{{Link FA|ja}}
|