Вікіпедія

Українська радикальна партія: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Рядок 1:
{{Disambig}}
'''Українська Радикальна Партія''', створена при кін. [[1904]] р. у [[Київ|Києві]] групою, що відкололася від [[Українська Демократична Партія|Української Демократичної Партії]]; складалася переважно з письменників: [[Грінченко Борис Дмитрович|Б. Грінченко]], [[С. Єфремов]], [[Модест Левицький]], [[Ф. Матушевський]] та ін. У.Р.П. зосередила свою діяльність на вид. політичних брошур, що виходили у [[Львів|Львові]] й [[Санкт-Петербург|Петербурзі]]. Не маючи впливу на маси, восени [[1905]] р. вона об'єдналася з [[Українська Демократична Партія|Українською Демократичною Партією]] під назвою [[Українська Демократично-Радикальна Партія]].
* [[Українська Радикальна Партія (1904)|Українська Радикальна Партія]] - створена в кінці [[1904]] року в [[Київ|Києві]].
 
'''* [[Українська Радикальна Партія''' (1890)|Українська Радикальна Партія]] - спершу ''Русько-Українська Радикальна Партія'', з [[1926]] Українська Соціалістично-Радикальна Партія — УСРП), заснована у Львові [[4 жовтня]] [[1890]], виросла з радикальних молодечих гуртків, які постали в Галичині в кінці 1870-их років під впливом [[Драгоманов Михайло Петрович|М. Драгоманов]]а. Її засновано з ініціативи [[Франко Іван Якович|І. Франка]], М. Павлика, В. Будзиновського, Є. Левицького, С. Даниловича, К. Трильовського й ін. Драгоманов вважав постання партії за передчасне, але погодився з доконаним фактом; інтенсивно співпрацюючи в радикальних органах, він своїм авторитетом формував ідейне обличчя У.Р.П. Смерть Драгоманова (1895) приспішила процес диференціації в радикальному русі, який призвів до розламів в У.Р.П. під кінець 1890-их pоків.
 
У.Р.П. була першою українською політичною партією європейського зразоку — з суцільною програмою, масовою організаціею і реєстрованим членством. В основу програми покладено етичний і науковий соціалізм на демократичній і кооперативній базі, людську гідність для всіх і всеукраїнську єдність. Радикальний рух прагнув до секуляризації українського суспільного й культурного життя та поборював Греко-Католицьку Церкву й духовенство, яке тоді відогравало провідну роль в Галичині. У.Р.П. організувала селян і робітників, скликала віча по селах, закладала кооперативи (народні спілки), проголошувала гасло політичної боротьби власними силами народу; виховала ряд діячів з селян і робітників, організувала жіноцтво. У.Р.П. мала виразно опозиційну програму до уряду та тодішніх народовців й успішно поборювала «нову еру». На з'їзді у Львові 1895 склала під впливом Ю. Бакинського заяву про політичну самостійність українського народу. На з'їзді 1897 висунула постанову про підготову селянського страйку. У зв'язку з виборами У.Р.П. влаштувала масові селянські віча за загальне виборче право; 1895 від неї обрано 3 послів до сойму, а 1897 — 2 до віденського парламенту.
 
Від 1895 в партії змагалися три течії: соціалісти-народники (драгоманівці), соціалісти-марксисти і радикальні народовці. 1899 з партії вийшли прихильники останніх двох течій: М. Ганкевич, Ю. Бачинський, Р. Яросевич, С. Вітик й ін. заснували [[Українська соціал-демократична партія (1900)|Українську Соціал-Демократичну Партію]]; В. Охримович, Є. Левицький, В. Будзиновський, Т. Окуневський, І. Франко та ін. створили разом з більшістю народовців [[Українська націонал-демократична партія|Націонал-Демократичну Партію]] (Н.Д.П.). Відтоді У.Р.П. стала фактично партією селян. Після Н.Д.П. У.Р.П. була найсильнішою партією в Галичині; у віденському парламенті вона мала 1911 — 5, у галицькому соймі 1913 — 6 послів. У 1900-их роках завдяки діячам У.Р.П. (зокрема К. Трильовському) створено фізкультурну організацію «[[Січ (товариство)|Січ]]», а 1913 парамілітарне товариство [[Українські Січові Стрільці|Українських Січових Стрільців]].
 
З проголошенням [[ЗУНР]] У.Р.П. увійшла до [[Українська Національна Рада ЗУНР|Української Національної Ради]]; члени Державного Секретаріату від неї були: [[Вітовський Дмитро|Дмитро Вітовський]] — секретар військових справ й І. Макух — внутрішніх справ; Л. Бачинський був віцепрезидентом УНРади. Після упадку української держави У.Р.П. створила коаліцію з Українською Нар. Трудовою Партією в Міжпартійній Раді у Львові.
 
На першому по війні (1 квітня 1923) і на наступних з'їздах доповнено програму, за якою У.Р.П. визначала себе, як організацію працюючих мас України, що стоїть на соціалістичних позиціях, які прагне здійснити в українській незалежній державі з республіканським устроєм і владою всіх працюючих, та домагається соціалізації всіх засобів продукції. У.Р.П. відмежувалася від [[Українська соціал-демократична партія (1900)|УСДП]], яка з 1923 орієнтувалася на радянську Україну.
 
1925 з'їзд У.Р.П. ухвалив постанову проти співпраці з українськими «буржуазними партіями», засудив колоніальну політику більшовиків супроти України, проголосив гасло: «Вся земля селянам без викупу». 1926, після приєднання до У.Р.П. волинської групи есерів, партія змінила назву на Українську Соціалістично-Радикальну Партію, а в квітні 1931 вступила до [[II Соціалістичний Інтернаціонал|II Соціалістичного Інтернаціоналу]]. Партія бойкотувала (спільно з усіма політичними організаціями Галичини) вибори до польського сойму 1922. До виборів 1928 пішла самостійно (здобула 11 мандатів до сойму і 3 до сенату), а 1930 виступила у виборах спільно з [[УНДО]] (поділ мандатів в пропорції 1:3); посли У.Р.П. творили в соймі і сенаті окремий клуб. Дальші вибори У.Р.П. бойкотувала з причини недемократичности виборчої системи. 1934 партія мала 20 000 членів.
 
Голови (лідери) партії: [[Франко Іван|І. Франко ]](до 1898), М. Павлик (до 1914), М. Лагодинський (до 1919), Л. Бачинський (1930; довгий час найвпливовіший діяч У.Р.П.), І. Макух. Визначнішими членами партії були, крім згаданих: І. Блажкевич, К. Трильовський (найпопулярніший її діяч), М. Коберський, Д. Ладика, В. Лисий. [[Матчак Михайло|М. Матчак]], О. Назарук (до 1922 — 23), О. Павлів, І. Попович, М. Стахів, С. Жук та інші. З У.Р.П. були пов'язані визнані письменники: [[Стефаник Василь Семенович|В. Стефаник]], [[Мартович Лесь|Л. Мартович]], О. Маковей, Д. Лукіянович.
 
У.Р.П. заснувала свої організації — молоді «Каменярі» і [[Союз Українських Працюючих Жінок|Союз Українських Працюючих Жінок]] — Жіноча Громада; під її впливом було видавництво і [[Самоосвіта (університет)|народний університет «Самоосвіта»]] (1930 — 39); партійно-політичну літературу видавало видавництво «Громада» (1922 — 39). Пресові органи: «Народ» (1890 — 95 і 1918), «[[Хлібороб (видання)|Хлібороб]]» (1891 — 95), «Громадський Голос» (1892-1939) та ін. По другій світовій війні УСРП відновила 1946 свою діяльність на еміграції і 1948 взяла участь у створенні [[Українська Національна Рада|Української Національної Ради]]. [[1950]] об'єдналася з УСДП й іншими соціалістичними партіями в [[Українська Соціалістична Партія (1950)|Українську Соціалістичну Партію]]. Лідерами УСДП на еміграції були М. Стахів, В. Лисий та ін.
 
<small>Література:
* Badeni J. Radykali ruscy. Kp. 1896;
* Левинський В. Нарис розвитку укр. робітничого руху в Галичині. К. 1914;
* Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму, ж. Україна, кн. 6. К. 1926;
* Макух І. На народній службі. Детройт 1958;
* Химка Дж. Укр. соціалізм у Галичині. До розколу в Радикальній партії 1899 р. Журн. вищих українознавчих студій, вип. 7, 1979.
</small>
 
===Література===
* {{ЕУ}}
 
[[Категорія:Історичні політичні партії та рухи України]]
 
{{Poli-stub}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_радикальна_партія