Мілітаризм: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 2:
Мілітаризму властива [[гонка озброєнь]], зростання військових витрат бюджету держави, нарощування військової присутності з політичними цілями за кордоном, [[Агресія (політика)|військове силове втручання]] в справи інших суверенних держав (як з боку держав-агресорів, так і з боку агресивних військово-політичних блоків), посилення впливу [[військово-промисловий комплекс|військово-промислового комплексу]] в економіці країни і її зовнішній і внутрішній політиці, і, частіше, як наслідок всього цього - наростання ознак внутрішньої економічної кризи, що виражається в збагаченні привілейованої військово-політичної еліти країни, а також у виснаженні бюджетних ресурсів самої мілітаристичної держави, падінні внутрішніх економічних його показників, особливо життєвого рівня основної маси [[населення]], відставання держави в області соціальної сфери, особливо в частині загальнодоступної освіти і охорони здоров'я.
Це політика нарощування військової сили і активізація військових приготувань. Мілітаризм є характерною рисою ідеології консерватизму. Як самостійний напрям вперше термін використано у другій половині ХІХ ст. у Франції для характеристики політики уряду Наполеона. Розрізняють мілітаризм внутрішній та зовнішній. Перший передбачає, що державна влада організована і діє всередині держави, спираючись на військову силу. У своїй праці “До соціології партій у сучасних демократіях” Р.Міхельс звертає увагу на те, що теоретики соціалізму (особливо Бебель та Енгельс) у своїх працях заповзятливо використовують військовий лексикон. Ця теоретична одержимість до “воєнізованої” мови згодом перейшла в практику “соціалістичного будівництва” і остаточно втілилася, як про це пізніше писав Коен, у сталінській “стратегії мілітаризації”. Абсолютизація мілітаризму у вирішенні конкретних соціальних проблем вилилась у конструювання моделі так званого мілітаристського соціалізму. Внутрішній мілітаризм – характерна ознака авторитарних політичних режимів. Яскравим прикладом такого типу режиму є правління “чорних полковників” (1967-1974) у Греції та режим генерала А.Піночета у Чилі. Зовнішній мілітаризм означає використання збройних сил або погрози їх застосування у зовнішній політиці. Приклади такої політики – діяльність урядів Німеччини та Японії перед Другою світовою війною. Антиподом мілітаризму є пацифізм.
== Мілітаризм як політика ==
Мілітаризм являється в більшій частині як агресія проти сусідніх країн.Уперше публічно мілітаризм був винещений Фрідріхом ІІ.Він вів агресивну політику проти Габсбургів.Доказом цьому були Сілезькі війни.Таким чином територія Прусії збільшилась вдвічі,а армія перетворилась на найбільшу в Європі.На армію витрачалось дві третини бюджету.Було багато найманців.
Рядок 30 ⟶ 32:
* [http://community.livejournal.com/militarizm_ua/ "Мілітаризм в Україні" — спільнота українських мілітаристів]
* [http://www.postreal.iatp.org.ua/ Проект "Постріл Для Всіх"]
===Література===
* Шведа Ю. Політичні партії. Енциклопедичний словник.- Львів: Астролябія.- 2005.- 488 с.
* Шведа Ю. Теорія політичних партій та партійних систем: Навч. посібник.- Львів: Тріада плюс.- 2004.- 528 с.
* Обушний М. І., Примуш М.В., Шведа Ю. Р. Партологія: Навч. посібник / За ред. М. І. Обушного.- К.: Арістей.- 2006.- 432 с.
{{Mil-stub}}
| |||