Друга італо-ефіопська війна: відмінності між версіями

[[7 жовтня]] 1935 року Ліга Націй визнала Італію агресором, а [[18 листопада]] Рада Ліги Націй ввела економічні санкції проти Італії, до яких долучились 51 держава. Однак ембарго не розповсюджувалось на нафту, вугілля й метал. Англія не наважилась закрити Суецький канал для італійських суден, США оголосили про намір не продавати зброю обом сторонам. Позиція СРСР була однозначною у засуджені окупації. Ці напівзаходи фактично віддали Ефіопію на призволяще агресора. Держсекретар [[Велика Британія|Великої Британії]] з міжнародних відносин [[Семюель Хор]] та прем’єр-міністр [[Франція|Франції]] [[Пьєр Лаваль]] у грудні 1935 запропонували Італії та Ефіопії [[угода Хора-Лаваля|план Хора-Лаваля]], відповідно до якого Ефіопія мала поступитись Італії провінціями Огаден і Тігре й областю Данакіль, узяти на службу італійських радників й надати Італії виключні економічні пільги; в обмін на це Італія мала поступитись на користь Ефіопії вихід до моря в районі міста Асеб. Оскільки цей план був явно невигідним для Ефіопії, вона відкинула пропозицію. У жовтні 1935 року дії Італії засудив Конгрес італійських емігрантів у Брюсселі.