Зубрицький Анатолій Федорович: відмінності між версіями

{{Футболіст рядок 0|1939—1940|{{Прапорець|URS}}|[[Чорноморець (Одеса)|«Харчовик» О]]|3429|-2447}}

Головував тренерські штаби [[Полтава|полтавського]] [[Ворскла (футбольний клуб)|«Колгоспника»]], [[Одеса|одеського]] [[Чорноморець (Одеса)|«Чорноморця»]], [[дніпропетровськ]]ого [[Дніпро (Дніпропетровськ)|«Дніпра»]], [[київ]]ськогокиївського [[Динамо (Київ)|«Динамо»]], [[Кривий Ріг|криворізького]] [[Кривбас (футбольний клуб)|«Кривбасу»]] та [[сімферополь]]ської [[Таврія (Сімферополь)|«Таврії»]]. У якості тренера Анатолій Федорович у різні роки вигравав кубок УРСР, двічі ставав переможцем зонального турніру класу «Б», а також виграв [[Чемпіонат СРСР з футболу серед дублерів|чемпіонат СРСР серед дублерів]].

Анатолій Федорович Зубрицький народився [[20 листопада]] [[1920]] року в [[Одеса|Одесі]]. Майже усе дитинство юнакразом із іншими дітлахами Анатолій провів у місцевому [[Одеський морський торговельний порт|порту]]. У дитинстві Анатолійвін захоплювався [[волейбол]]ом, [[баскетбол]]ом та великим [[теніс]]ом. В останньому, до речі, ставдосяг деяких успіхів, ставши срібним призером на шкільнійшкільної [[Спартакіада|спартакіадіспартакіади]] Азовсько-Чорноморського краю у середині [[1930-ті|1930-х]] років.<ref name="Гайдаржи">{{стаття|автор=Гайдаржи Е.|назва=Вся жизнь – футбол|посилання=http://news.selhoz.com.ua/article/vsya-zhizn----futbol/rss.php|журнал=Деловая Одесса}} {{ref-ru}}</ref> Але остаточно для себе Зубрицький серед усіх видів спорту обрав [[футбол]], у який грав з дитинства у дворі. Пізніше хлопець почав виступати за юнацьку команду з місцевого [[Палац піонерів|палацу піонерів]], що знаходився у [[Воронцовський палац (Одеса)|Воронцовському палаці]] під керівництвом відомого одеського футболіста [[Російська імперія|імперських часів]], [[Злочевський Олександр Петрович|Олександра Злочевського]]<ref name="Мартынов">{{cite web|url=http://odesskiy.com/futbolnaya-odessa/anatolij-zubritskij-strazh-futbolnyh-odesskih-vorot.html|автор=Мартынов С.|назва=Анатолий Зубрицкий - страж футбольных одесских ворот|веб-сайт=Одесса от А до Я|мовою=ru}}</ref>. Навчаючись у школі, Анатолій, грав за дорослу непрофесійну команду ДСТ «Буревісник» та [[Збірна Одеси з футболу|збірну міста Одеси]].

Після закінчення дев'ятого класу Зубрицький поступив на робітфак при Одеському консервному інституті (нині [[Одеська державна академія холоду|Інститут холоду, кріотехнологій та екоенергетики ім. В.&nbsp;С.&nbsp;Мартиновського]]), який закінчив восени [[1939]] року і був прийнятий на перший курс інституту. Але ще до початку занять Анатолія Федоровича та ще кількох молодих воротарів місцевих команд запросили на перегляд в [[Одеса|одеське]] [[Чорноморець (Одеса)|«Динамо»]], що виступало у [[Чемпіонат СРСР з футболу: вища ліга|класі «А»]] [[Чемпіонат СРСР з футболу|чемпіонату СРСР]]. На початку чемпіонату дублюючий воротар команди, [[Піньков Дмитро Іванович|Дмитро Піньков]] був відрахований зі складу клубу, а без другого воротаря у вищому дивізіоні національного чемпіонату в одеської команди були не великі шанси чогось досягти, тому керівництвом було надано наказ віднайти з місцевих футболістів дублера для клубукоманди.<ref name="Гайдаржи"/>

{{виписка|... і ось я чую: «Толя, виходь» - і я пішов. Гра була дуже напруженою, рахунок нічийний, моменти весь час виникали то біля одних воріт, то біля інших. Я побачив пониклі голови наших гравців, як не прикро, але я зрозумів , що вони не вірять, що я не зіпсую зроблене ними. Але все обійшлося добре, я зрозумів, що на мене вони не в образі по тому, що як по-дружньомудружньо «зірки» одеського футболу поплескували мене по черзі по плечу, коли ми йшли з поля. Потім вже повна гра з «Торпедо», де я отримав в пресі вельми схвальні відгуки, а команда - два очки за перемогу, потім гра вдома і перемога над «Динамо» Тбілісі і пішло, і пішло...

{{oq|ru|...и вот я слышу: «Толя, выходи» - и я пошел. Игра была очень напряженной, счет ничейный, моменты все время возникали то у одних ворот, то у других. Я увидел поникшие головы наших игроков, как ни обидно, но я понял, что они не верят, что я не испорчу сделанное ими. Но все обошлось благополучно, я понял, что на меня они не в обиде по тому, как по-дружески «звезды» одесского футбола похлопывали меня поочередно по плечу, когда мы уходили с поля. Затем уже полная игра с «Торпедо», где я получил в прессе весьма лестные отзывы, а команда - два очка за победу, затем игра дома и победа над «Динамо» Тбилиси и пошло, и пошло...}}|Анатолій Зубрицький<ref name="Гайдаржи"/>}}

І хоча Анатолій дебютував у професійному футболі саме з «армійцями», для одеської публіки цей воротар був не знайомий і тому ще один «дебютний матч» Зубрицький зіграв [[16 червня]] [[1939]] року на [[Чорноморець (стадіон)|Стадіоні парку імені Шевченка]] проти [[Тбілісі|тбіліського]] [[Динамо (Тбілісі)|«Динамо»]]. Через те, що Михайличенко, все ще не одужав, Зубрицький знову зайняв ворота. Рахунок було відкрито на 3-й хвилині легендарним грузинським форвардомбомбардиром, [[Борис Пайчадзе|Борисом Пайчадзе]], аале у середині першого тайму одеситам вдалося зрівняти рахунок, м'яч забив [[Онищенко Володимир Леонтійович|Володимир Онищенко]] на 28-й хвилині. По завершенні першого тайму рахунок так і закінчився нічийним. На початку другого тайму на 51-й хвилині «моряки» забили другий гол, повівши у рахунку, а 78-й хвилині [[Москва|московський]] арбітр зустрічі, Демідов, призначив у ворота одеситів пенальті, який виконав грузинський футболіст, [[Михайло Бердзенішвілі]]., Алеале вже через три хвилини одеська команда знову поченає вести у рахунку, дякуюючи другому голу від [[Калашников Петро Павлович|Петра Калашникова]]. На останніх хвилинах під час ще одної атаки тбілісців Зубрицький кинувся у ноги [[Борис Пайчадзе|Пайчадзе]], прийнявши удар на себе. Після чого довго лежав на газоні, не маючи змоги підвестися через отриману травму. А після наданої гравцю лікарської допомоги Анатолій знову, займаєтримаючись місце уза створі воротживіт, щоправдазайняв вжемісце тримаючисьу застворі живітворіт, адже замін більше в одеської команди не було. Після цього, на останніх секундах зустрічі, м'яч знову потрапив до ніг Бориса Пайчадзе, але той вибив м'яч в [[Вкидання м'яча (футбол)|аут]], щоправда ненавмисно.{{sfn|Макаров|1963|с=19—21}}<ref name="Мазуренко">{{стаття|назва=Улыбка Зубрицкого|автор=Анатолий Мазуренко|дата=21-07-2005|посилання=http://vo.od.ua/rubrics/sport/2047.php|журнал=[[Вечерняя Одесса]]|випуск=№107}} {{ref-ru}}</ref> Того сезону Зубрицький відіграв за команду з «Південної Пальміри» всього дев'ятьвісім матчів, де пропустив 24 голи. І хоч у той час у складі одеської команди грало досить багато досвідчених футболістів свого часу, як [[Волін Михайло Іванович|Михайло Волін]], [[Орєхов Леонід Еммануїлович|Леонід Орєхов]], [[Хіжніков Микола Кондратійович|Микола Хіжніков]] тощо, але все ж за підсумками сезону команда вилетіла до [[Чемпіонат СРСР з футболу: перша ліга|Групи «Б»]], посівши останнє місце у відбірковійтурнірній таблиці.

У [[1940]] році Михальченко був [[Військовий обов'язок|призваний в армію]], череззавдяки щочому Зубрицький став основним воротарем команди. Але незабаром на армійську службу був призваний і сам Анатолій. Завдяки клопотанню команди, він був залишений у військової частині, що розташовувалася в Одесі і продовжував виходити на поле у ​​складі команди, яка перейшла до того часу узмінила товариство [[Динамо (спортивне товариство)|«Динамо»]] на «Харчовик». ТакаВтрата ситуаціядвох уворотарів майже командіодночасно змусила керівництво та тренерський штаб шукати ще одного воротаря до команди «моряків». НимЦе ставмісце зайняли два нових гравці клубу&nbsp;— колишній гравецьворотар [[Донецьк|сталінського]] [[Шахтар (Донецьк)|«Стахановця»]], [[Ломакін Віктор Олексійович|Віктор ЛомакінаЛомакін]] та [[Костянтин Дейніс|Костянтина Дейніса]], однак більшість матчів у сезоні за команду, все ж, провів Анатолій. Вже в кінцінаприкінці сезону Зубрицький, пройшовши «курс молодого бійця», почав виступав тільки в армійських футбольних та баскетбольних змаганнях за команду [[Одеський військовий округ|Одеського військового округу]]. Навесні того ж року футбольне керівництво міста намагалося повернути Анатолія до команди майстрів, але якраз у той час у [[Кишинів|Кишиневі]]і проводилися змагання першості округу, тому командування військової частини пообіцяло перевести Зубрицького тільки у червні.<ref name="Мартынов"/>

Маючи вже усі потрібні документи, Анатолій на початку літа готувався знову повернутися у великий футбол, але у червні того ж року усі плани були зірвані, розпочаласяпочатком [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]]. Військова частина, де знаходивсяперебував Зубрицький, брала участь у боях на кордоні з [[Румунія|Румунією]]. Під час відступу підрозділи вже під [[Миколаїв|Миколаєвом]] були оточені ворожою піхотою, а Зубрицький з іншими бійцями були захоплені у полон. Якийсь час військовиків тримали у місцевому морському шпиталі, після чого 40 солдат, серед яких був і Анатолій, німці загрузили їх в автівки і повезлиперевезли до села [[Коблеве]], що у [[Березанський район|Березанському районі]], [[Миколаївська область|Миколаївської області]], використовувати їх, як робочу силу на дорожніх роботах. [[16 жовтня]] [[1941]] року німецько-румунські війська [[Оборона Одеси (1941)|захопили]] [[Одеса|Одесу]]. Після цього полонених було наказано перевести до іншого лагеря. У ході переходу з місця на місце, колона колишніх радянських солдат розтягнулася на кілометри, при цьому охороняла її незначна частка румунських солдат, які не були вельми спостережливими. Під час переходу колоною [[Пересип (Одеса)|одеського Пересипу]], Зубрицький, побачивши, що практично уся місцевість вкрита невеличкими ямами-озерами та розбомбованими заводами, вирішив втекти. Тоді разом з ще одним полоненим Анатолій сховався на території одного з заводів, де вони чекали до вечора, а вибравшись з під укриття радянські солдати пішли до міста ховатися.

Добравшись до Одеси, Анатолій сховався у родичів і три тижні не виходив з дому, щоб не попастися поліцаям, або що. А згодом футболіствін дізнався, що на місцевому заводі «Кінап», що розташовувався на [[Вулиця Дальницька|вулиці Дальницькій]], 25 працює ціла спілка одеських футболістів. Серед них, зокрема, були і колишні колеги Анатолія: [[Орєхов Леонід Еммануїлович|Леонід Орєхов]], [[Хіжніков Микола Кондратійович|Микола Хіжніков]], [[Калашников Петро Павлович|Петро Калашников]], [[Брагін Олександр Петрович|Олександр Брагін]] тощота інші. Хоч виробництво на заводі було призначено для випуску кіноапаратури, новою місцевою владою його було переобладнано для ремонту автівок. Анатолій влаштувався туди вантажником, а згодом став шофером. Власником виробництва на той час був російський емігрант і коли він дізнався, що на нього працюють відомі футболіста, вирішив заснувати свою виробничу команду, назвавши її «Глорія-Форд». Нова одеська команда грала здебільшого з військовими румунськими командами з найближчих румунських міст, а також з іншою новою одеською командою «Вікторія», коди згодом перейшли Орєхов та [[Бесєдін Олександр Дмитрович|Бесєдін]]. І якщо в румунських військовиків «Глорія-Форд» впевнено вигравала, з «Вікторією» в робітників «Кінапу» було справжнє суперництво. Окрім того при німецько-румунській владі була відновлена [[Збірна Одеси з футболу|збірна Одеси]], яку відправили у турне в [[Румунія|Румунію]], де одеські футболісти відіграли декілька матчів з місцевими футбольними клубами, а Зубрицький виступав у ролі основного воротаря.