Директорія Української Народної Республіки: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Іванко1 (обговорення | внесок) м →Внутрішня політика: replaced: незважаючи на ці → попри ціза допомогою AWB |
Dgho (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 39:
[[4 січня]] [[1919]] року законом Директорії українська [[гривня]] була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою, гривня мала більшу купівельну вартість аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки». Щоб підняти функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів [[Мартос Борис|Борис Мартос]] випускав на ринок час від часу значну кількість цукру, борошна, спирту та інших продуктів, які були у розпорядженні уряду.
Українське селянство, яке на початку боротьби з гетьманщиною підтримало Директорію, почало виявляти невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, виданий [[8 січня]] [[1919]] року, згідно з яким земля залишалася у власності держави. Держава мала керувати державним фондом землі утвореним з вивласнених земель. Земельні наділи, які на той час перебували у власності селян і не перевищували 15 десятин залишались непорушними. Нові земельні наділи мали надаватися у вічне користування малоземельним і безземельним селянам і складати від 5 до 15 десятин. Але згідно з даним законом під вивласнення підпадало багато [[Особисте селянське господарство|селянських господарств]], які на той час мали більше 15 десятин.
Але реалізація земельного закону Директорії могла бути здійснена лише на дуже обмеженій території України, оскільки на більшості території республіки велася війна з більшовиками, Денікіним і Польщею. Більшовики закликали селянство забирати землю в свої руки негайно, бо, мовляв, Директорія передасть землю в руки «куркулів».
| |||