Неоязичництво: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 1:
'''Неоязичництво''' — сукупність сучасних течій, що закликають до відновлення язичницьких уявлень, культів та обрядів. Неоязичництво, чи нативізм (від лат. nativus — рідний, природний) — це реконструкція дохристиянських політеїстичних вірувань.
[[File:Pagan religions symbols.png|thumb|300px|Символіка різних течій неопаганізму]
Неоязичництво — це релігія, сконструйована в основному в 70-і — 90-і роки на основі вірувань, пантеону божеств, символів, практик та інших елементів древніх релігій.
Рядок 8:
== Основні напрямки та різновиди неоязичництва ==
[[Файл:Kapyscze Kaluha.jpg|thumb|300px|[[Капище]] неоязичників в м.[[Калуга]], [[Росія]]]]▼
У сучасному неоязичництві можна позначити чотири взаємопроникні течії:
* Народно-побутове язичництво переважає в сільській місцевості і складає набір марновірств (віра в прикмети, гадання й окультно-магічні впливи (пристріт, псування, вирок) і спрощений набір уявлень про потойбічний світ (домовики, упирі, русалки й ін.). Воно найчастіше переплітається зі світоглядом тієї релігії, яка традиційна для даної місцевості, будь то іслам чи православ'я, але може і включатися як органічна складова в місцевий етнічний культ.
Рядок 20 ⟶ 21:
Нативістський (неоязичницький) рух як у нас, так і у світі розпочався як реакція на розмивання національної ідентичності в умовах сучасного світопорядку.
Внаслідок широкого розповсюдження творів всесвітньовідомого психолога Юнга в англійських перекладах на початку 1960-х рр., відкрите захоплення їх автора міфологією, парапсихологічними феноменами, астрологією, алхімією та містичним й релігійним досвідом усіх можливих типів зробило його джерелом натхнення та підтвердження власної правоти для представників неоязичницьких релігійних рухів, які почали поширюватися в Європі й у Північній Америці саме в цей період. Ці новітні духовні шукачі гостро усвідомлювали власний аутсайдерський статус, і тому з радістю проголосили [[Карл Густав Юнг|Юнг]]а своїм пророком. Його слава як відомого психіатра, лікаря, філософа, співпрацівника [[Фройд]]а допомагала їм у легітимації власних рухів.
Мабуть, найбільш іронічним і потенційно небезпечнішим прикладом зв'язку між юнгізмом та неоязичництвом виявилася та видатна роль, яку юнгівські твори зіграли у відродженні «Релігії германців» або нордичного язичництва в Європі, Англії та Північній Америці. Цей феномен, принаймні в тому вигляді, якого він набув наприкінці 1970-х рр., був задокументований у відомій статті Стефана Флауерза. Згідно з Флауерзом «''багато з їхніх ідей взято з найновітніших наукових досліджень стосовно давньогерманської релігії та традиційних релігій в цілому, так само, як і з психологічних теорій К. Г. Юнга. Поняття архетипів та колективного несвідомого надзвичайно сильно вплинули на формування ідеології неогерманської релігії…. Божества у релігії Асатру/Одіна розглядаються не як автономні, трансцендентальні істоти, а, скоріше, як зразкові моделі свідомості або архетипи, які слугують патернами для людського розвитку''»
Рядок 26 ⟶ 27:
Корені слов'янського неязичницького руху в країнах СНД лежать у колах дисидентів (самвидавський журнал «Віче» (70-і рр.), Костянтин Васильєв, Анатолій Іванов (Скуратов), Валерій Ємельянов, дисидент Олексій Добровольський (Доброслав)), у середовищі яких воно стало у свій час однією з форм ідеологічного протесту проти комуністичного режиму. Саме тоді нативізм набув націоналістичний тон.
▲[[Файл:Kapyscze Kaluha.jpg|thumb|300px|[[Капище]] неоязичників в м.[[Калуга]], [[Росія]]]]
Початок 90-х рр. — час швидкого росту груп неоязичників. Неоязичництво тоді у своїх найактивніших організаційних формах (клуби історичної реконструкції, громади і культурні центри, партії й общинні об'єднання) — міське явище, що розвивається в інтелігентській, переважно природничо-науковому освітньому середовищі.
| |||