Соколовський Валентин Іванович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Nemets777 (обговорення | внесок)
Nemets777 (обговорення | внесок)
Рядок 38:
З 1991 року режисер намагається працювати відповідно до власних уподобань.
 
Зокрема, у [[1993]] - [[2000]] роках на «[[Укртелефільм]]і» відзняв 12 фільмів циклу «Архітектори Києва».
 
[[1995]] року фільм «Рукопис з Пересопниці» отримав Срібну Оранту на Першому Українському кінофестивалі християнського мистецтва.
Рядок 44:
[[2003]] року до Дня Києва за багаторічну працю по збереженню та популяризації історико-культурної спадщини отримав подяку київського міського голови.
 
[[2005]] року фільм «Олександра Екстер і світова сценографія» став першим з циклу «Мистецтво світу — внесок України». На міжнародному кінофестивалі «Контакт» [[2006]] року цей фільм було визнано кращим короткометражним фільмом національного конкурсу. Проект циклу (спільностановить з26 Дназв. Горбачовим)Другим становитьта 26останнім назв.став «Олександр Богомазов Зробленоі дваукраїнський фільмикубофутуризм».
 
Коло інтересів дозволяє працювати і в інших сферах. Очолював служби перекладу на міжнародних кінофестивалях «Молодість» та «Контакт», знімав кліпи, співробітничав у ЗМІ, працював копірайтером у рекламі. В якості автора та art-директора брав участь у виданні альбому з образотворчого мистецтва (сучаснасучасної скульптура)скульптури.
 
[[2006]] року видав роман «Анна, Анрі та Рауль» про життя удочку [[ФранціяЯрослав Мудрий|ФранціїЯрослава Мудрого]], дочкияка стала королевою [[Ярослав МудрийФранція|Ярослава МудрогоФранції]].
 
За романом написав п'єсу «Ми будемо жити вічно». У [[2004]]–[[2008]] роках на сцені експериментального театру київського Будинку актора пройшло біля півсотні вистав за цією п'єсою.
 
[[2008]] року спектакль та автора п'єси було запрошено до [[Париж]]а французською асоціацією «Українські проліски» для участі у 4-му випуску Культурноїкультурної Подіїподії «Погляд з України», якуяка, проводитьпо французькасуті, асоціаціябула «Українськіднями проліски»української вкультури, якостіщо днівпроводилися українськоїпід культуриегідою Міністерства закордонних справ України.
 
2008Того ж року видавопублікував роман «Листи до сестри або Київські канікули академіста Врубеля» про київський період життя художника, період його становлення. За романом написав п'єсу «Камертон», яка була презентована у київському Будинку актора ще [[2002]] року.
2008 року видав роман .
 
[[2011]] року відбулася прем'єра цієї п'єси за цим романом у формі моноспектаклю «Камертон».
 
Того самого, [[2011]], київське видавництвовидатництво Лат&K опубліковало друге, доопрацьоване, видання " «Листів до сестри"».
=========
 
[[2013]] Лат&K видало його повість "«Ніч у місті вишень або Чекаючи на Франсуа"» про життя видатного французькогофранцузського поета [[Франсуа Війон|Франсуа Війона]].
Народився у Відні.
З 1964 року вчився на кінофакультеті Київського театрального інституту Диплом кінорежисера захистив 1969 року картиною “Земля наша”, яку було відмічено на 2-му з’їзді колгоспників СРСР і золотою медаллю ВДНГ у Москві.
У 1968 - 1993 роках працював на “Київнаукфільмі”, відзняв біля сотні фільмів. Відзначалися вони неодноразово. Так, 1978 року картина “На вогненній вахті” отримала “Бурштинового Півня” – головний приз огляду фільмів країн РЕВ з пожежної безпеки. Пожежна охорона СРСР довгий час вважала цей фільм своєю візитною карткою. Роком раніше бронзовою медаллю ВДНГ була відзначена його картина “Осягаючи *тайнопис молекул”.
1979 року Держкіно СРСР одним зі своїх циркулярних листів рекомендувало фільм “Таємниця висохлої калюжі” як зразок науково-популярного кіно.
З 1991 року намагається працювати відповідно до власних уподобань. Зокрема, у 1993-2000 роках на “Укртелефільмі” відзняв 12 фільмів циклу “Архітектори Києва”.
1995 року фільм “Рукопис з Пересопниці” отримав Срібну Оранту на 1-му Українському кінофестивалі християнського мистецтва.
2003 року до Дня Києва за багаторічну працю по збереженню та популяризації історико-культурної спадщини отримав подяку київського міського голови.
2005 року фільм "Олександра Екстер і світова сценографія" став першим з циклу "Мистецтво світу – внесок України". На кінофестивалі "Контакт" 2006 року цей фільм було визнано кращим короткометражним фільмом національного конкурсу. Задум циклу передбачає 26 назв. Другим та останнім став “Олександр Богомазов і український кубофутуризм”.
Коло інтересів дозволяє працювати в інших сферах. Очолював служби перекладу на міжнародних кінофестивалях "Молодість" та "Контакт", знімав кліпи, співробітничав у ЗМІ, працював копірайтером у рекламі. В якості автора та art-директора брав участь у виданні альбому сучасної скульптури.
2006 року видав роман "Анна, Анрі та Рауль" про дочку Ярослава Мудрого, яка стала королевою Франції. За романом написав п'єсу "Ми будемо жити вічно". У 2004-2008 роках на сцені експериментального театру київського Будинку актора пройшло біля півсотні вистав за цією п'єсою.
2008 року спектакль та автора п'єси було запрошено до Парижа французькою асоціацією "Українські проліски" для участі у 4-му випуску культурної події "Погляд з України", яка, по суті, була днями української культури, що проводилися під егідою Міністерства закордонних справ України.
Того ж року опублікував роман "Листи до сестри або Київські канікули академіста Врубеля" про київський період життя художника, період його становлення. За романом написав п’єсу "Камертон", яка була презентована у київському Будинку актора ще 2002 року. 2011 року відбулася прем’єра цієї п’єси у формі моноспектакля.
Того самого, 2011, київське видавництво Лат&K опубліковало друге, доопрацьоване, видання "Листів до сестри".
2013 Лат&K видало його повість "Ніч у місті вишень або Чекаючи на Франсуа" про життя видатного французького поета Франсуа Війона.
 
== Фільмографія (з [[1991]], вибірково) ==