Судова практика: відмінності між версіями

'''Судова практика''' – — у вузькому розумінні являє собою правоположення, які створюються судовими органами та конкретизують норми права. Виділяють три види таких правоположень, що є одночасно і змістом судової практики:

# ті, що виникають у результаті конкретизації й деталізації загальних положень, понять і термінів законодавства( тобто тлумачення норм права).

У широкому розумінні судова практика – — це діяльність усіх ланок судової системи щодо виконання покладених на них завдань.

За об’єктомоб'єктом впливу судова практика охоплює цивільні, адміністративні, господарські, кримінальні справи, існує також конституційна, міжнародна з прав людини, у тому числі і практика Європейського суду з прав людини. Суб’єктомСуб'єктом судової практики в Україні виступає Верховний Суд України, Плеум Верховного Суду України, Конституційний Суд України, Вищі спеціалізовані суди України, Пленум вищих спеціалізованих судів, а також Європейський Суд з прав людини.

В англосаксонській правовій сім’їсім'ї основним джерелом права є судовий прецедент. Вищі судові інстанції таким чином здійснюють нормотворення. Проте, окрім цього, діяльність судів має значний вплив і на дію законодавства.

Так, хоча суди не можуть доповнювати статут, але саме вони застосовують статут в кожній конкретній ситуації і тлумачать статут відповідно до тих правил і презумпцій, які вони самі розробили. При тлумаченні судами законів, суди не можуть змінювати зміст норм закону. Але судді англосаксонської правової сім’їсім'ї часто звертаються до прецедентів тлумачення, для з’ясуванняз'ясування змісту закону, що може призвести до виникнення суттєвої різниці між реальним змістом закону і змістом, який вкладають у нього суди. Таким чином в англосаксонській правовій системі, судова практика виходить за межі конкретизації й деталізації загальних положень, понять і термінів законодавства. Вона може конкретизувати і деталізувати зміст приписів загального характеру.

Право держав цієї сім’їсім'ї складається не тільки з правових норм, сформульованих законодавцем, а й включає їх тлумачення уповноваженими органами. При цьому припис, який набуває прецедентного характеру, зумовлений не власною ініціативою судді, за аналогією із прийняттям актів законодавцем, а виникає з конкретно існуючих правовідносин. Судова практика розглядається як неформальне, вторинне джерело права. Вона може надати переконливе обґрунтування для судового рішення, однак посилання на судову практику необхідно об'єднувати з посиланням на відповідний закон або на інше формальне джерело права.

У німецькій правовій традиції до легітимних функцій суду належіть, зокрема, функція розвитку й удосконалення права, що включає повноваження на правотворчу діяльність. Німеццька система судових рішень має змішаний характер. На відміну від французької доктрини визнається необхідність правового обґрунтування рішення судді, у постановах досить часто використовуються посилання на прийняті раніше рішення, однак відсутня обов’язковаобов'язкова сила прецеденту, за вийнятком рішень Федерального конституційного суду.

Ст.1 Цивільного кодексу Швейцарії зазначає, що в разі відсутності норм, які мають застосовуватись до справи, суддя повинен вирішувати питання відповідно до існуючого звичаєвого права. А в разі відсутності звичаю, - — відповідно до правил, які він створив би, коли б був законодавцем.

Україна належить до романо-германської правової сім’їсім'ї. Одним з дискусійних питань щодо судової практики є визначення її правового статусу, як окремого джерела права.

Попри традиційні для радянської науки повне заперечення судової практики як джерела права чи твердження, що судова практика може бути джерелом права хіба що в тій частині, в якій вона відображена в роз’ясненняхроз'ясненнях Пленуму Верховного Суду, сучасна доктрина змінюється в цьому питанні.

Відповідна роль судової практики поступово визнається, оскільки закони та інші нормативно - — правові акти регулюють суспільні відносини в узагальненій, абстрактній формі. Застосовуючи закон, суд часто не знаходить правової норми для вирішення даної справи. Тому судам потрібно так витлумачити подібну діючу норму, щоб поширити її на даний випадок і покласти в основу свого рішення, це тлумачення застосовується в практиці іншими судами, отримуючи обов'язкову силу і стаючи судовим прецедентом.

# Згідно з ч. 2 ст. 150 Конституції України, Конституційний Суд України має виключне право на надання офіційного тлумачення Конституції та законів України. Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення мають обов’язковийобов'язковий характер для всіх фізичних та юридичних осіб, а також для державної влади та місцевого самоврядування на території України. Окрім резолютивної частини такого рішення, прецедент тлумачення можна знайти у мотивувальній частині як цього рішення, так і рішення про відповідність Конституції України законів та інших визначених законом правових актів.

# Згідно зі ст. 111-23 Господарського Процесуального Кодексу, ст. 458 Кримінально Процесуального Кодексу, ст. 360-7 Цивільно Процесуального Кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.'''Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.'''

# У чинному законодавстві України відсутня норма, яка б надавала право Пленуму Верховного Суду України давати рекомендаційні роз’ясненняроз'яснення судам загальної юриздикції з питань застосування законодавства, проте деякі роз’ясненняроз'яснення Пленуму використовуються судами й на сьогоднішній день. Наприклад Постанова Пленуму №6№ 6 від 4 червня 2010 року “Про«Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи”справи».

# Окрім того, у системі судів загальної юрисдикції, судова практика вищих судових інстанцій виступає орієнтиром як для нижчих судів, так і для інших правозастосовних органів. Згідно з ч.1 п.2 ст. 38 ЗУ “Про«Про судоустрій і статус суддів”суддів» Верховний Суд України переглядає справи з питань неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

# Згідно з ст. 32 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований Суд України дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’ясненняроз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції, на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, а Пленум вищого спеціалізованого Суду України дає рекомендаційні роз’ясненняроз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз’ясненняроз'яснення вищих спеціалізованих судів.

# Згідно зі ст. 17 ЗУ “Про«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”людини» суди України забов’язанізабов'язані застосовувати Конвенцію та практику Суду як джерело права. З моменту набуття чинності рішення Суду стають джерелом судової практики Європейського Суду з прав людини. Ця судова практика визнається джерелом загальноєвропейських стандартів прав людини і повинна враховуватися органами всіх держав – — учасниць конвенції.

* [[Судовий прецедент]]

# Бондаренко Є. І. «Судовий прецедент, як джерело права в країнах романо-германськоїправовоїсім’їгерманськоїправовоїсім'ї». Юридичний журнал №5№ 5-2004.

# Зміївська С. "«Щодо правової природи судової практики"» / С. Зміївська// Вісник академії правових наук України. – — Х., 2007.-№4№ 4.

# Коссак С. "«Судовий прецедент як джерело права зарубіжнихкраїнах"» / С. Коссак // Юрид. Радник. – — 2007.-№2№ 2.

# Малишев Б. В. "«Судова практика: поняття, ознаки, структура"» / Б. Малишев // ЧасописКиївського ун-ту права.- 2005.-№2№ 2.

# Загальна теорія держави і права - — Цвік М. В. – — Харків: Право, 2011.

# Порівняльне правознавство : підручник / С.  П.  Погребняк, Д.  В. Лук’янов Лук'янов, І.  О.  Биля-Сабадаш та ін. ; за заг. ред. О.  В.  Петришина. – — Х. : Право, 2012. – — 272 с.;

# Порівняльне правознавство : підручник / за редакцією В. Д.  Ткаченко - — Х. : Право, 2003. - — 274 с.;