Капущак Іван Олексійович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Addbot (обговорення | внесок) м Вилучення 1 інтервікі, відтепер доступних на Вікіданих: d:q11714419 |
Немає опису редагування |
||
Рядок 11:
[[Категорія:Померли 17 жовтня]]
[[Категорія:Померли 1868]]
Іван Капущак народився 13 листопада 1807 року в Ляхівцях повіту Богородчани, з родини Олекси Капущака і Параски Одержинсько Г. Учився спочатку у свого батька, котрий був у Ляхівцях півчим церковним. Потім дали його родичі до Станіславова, де ходив до школи чотири роки, і то до латинської, та не мав великої охоти до науки. І родичі його мали з ним часто клопоти, бо утікав часто додому, отож залишив школу, а потім дали його родичі до о. Ключника - пароха в Нивочині, щоб там же добре виучився. В старшім віці служив при війську.
Повернувшись додому, оженився перший раз в 1830 році з Анастасією з роду Бугерів в Ляхівцях, потім став дяком і виконував ту чинність близько 40 років до самої смерті. З того першого подружжя було 2 дітей, син Семен і донька Марія. В 1839 році померла перша жінка, потім одружився вдруге в 1840 році з Анастасією з роду Стріланів з Ляховець. Від цього подружжя було 4 дітей - 3 сини -Василь, Олексій, Онуфрій, дочка Олена. В 1851 році померла його друга дружина і тоді Іван одружився третій раз в 1852 році. Від цього подружжя було 6 дітей: 5 хлопців - Микола, Федір, Іван, Андрій, Михайло і дівчинка Параска.
Іван Капущак відзначався великою енергією як людина. Поради його були мудрі і він мав великий вплив у селі. Кожний його боявся, а коли де яка забава велася або зібрання людей на вулиці, а туди наближався Іван, і його побачили, тоді всі втікали. Мав Іван звичку і прислів'я кожному казати: "Дурню, чого ся смутиш, три дні не їж, а весело дивися".
Був Іван Капущак і прихильником школи, був учителем. Впливав і наставляв на тому, щоб діти ходили до школи. За всяке збочення проти моральності, чемності, пристойності кожного ганьбив і карав і в такий спосіб причинився до релігійно-морального піднесення всіх громадян свого села. Кожного свого сина посилав до школи і привчав вдома до дяківства.
Знаний був Іван в околицях Богородчан і дальше як учений дяк, і люди приходили до нього на нараду за часів його послування у Відні. Був Іван і писарем громадським з 10 років.
Біля 1859 року пожежа знищила його домівку. За це не отримав відшкодування і тому господарство його приупало. Відтоді матеріально вже до смерті не міг піднестися з біди. Помер Іван Капущак 17 жовтня 1868 року в Ляхівцях.
"У дебаті промовляв один руський селянин", - так писав про антикріпосницький виступ у австрійському парламенті Івана Капущака у своїй історичній праці "Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині" Іван Франко.
Обраний волею селян Богородчанщини, Іван Капущак вирушив із Ляховець у Відень. Він прибув у Станіслав і звідси виїхав до Відня з мандатом депутата і прибув сюди 20 липня. За повідомленням сучасників, Іван Капущак приїхав на першу сесію парламенту в білому сіряку з тоненького офіцерського сукна, гарно вишитого шовком, і суконних шароварах, впущених у кордовані чоботи. За іншими спогадами, він був вбраний в довгу білу сорочку, білі штани, взутий в ходаках, а зверху сіряк з овочевого сукна і шапка-баранка.
На цей час з'їхалися на засідання парламенту депутати із всіх провінцій Австрії, в тому числі і 14 селянських послів. Серед них був і відомий керівник селянського руху на Буковині Лукіян Кобилиця. Тут Іван Капущак познайомився з прогресивно настроєними послами і, зокрема, віденськими студентами.
22 липня 1848 року розпочав свою роботу австрійський парламент. Після вступного церемоніалу почалися дебати в рейхстазі. Започаткував їх австрійський депутат Ганс Кудліх, який за словами Івана Франка "поставив внесок, аби панщина була знесена і по всіх інших австрійських краях". "В сеймі, - пише далі Каменяр, розпочалися довгі і дуже бурхливі наради над Кудліховим внеском. Щоправда, за задержання панщини ніхто вже не наважувався промовляти, але про право відшкодування за панщину та підданські данини говорили більш як місяць".
І ось 17 серпня головуючий надав слово селянському послові від Богородчанщини Івану Капущаку. Він підійшов і від імені двохмільйонного поневоленого феодально-кріпосницькою системою галицько-буковинського селянства вперше в історії Європи почав "хоч ламаною, але для всіх зрозумілою німецькою мовою" свою історичну промову.
"Високий сейме, - почав з деяким хвилюванням свій виступ Іван Капущак. - Хочу говорити про відшкодування в Галичині й Шлезьку. Вічна справедливість вимагає, аби кожний, хто віддає щось проти своєї волі, дістав за те відшкодування. Але воно так само вимагає, аби кожний, хто користується чимось безправно, дав відшкодування за ту безправну користь. В якім положенні наші дідичі в Галичині, се буде видно ось з чого. Дідичі мали по закону жадати від нас панщини — безперечно. Але чи досить їм було того? Ні і ще раз ні! Коли ми замість 100 днів робили 300, коли ми мусили робити три, чотири або й всі дні в тижні, а дідич числив нам се тільки за один день, - то прошу вас, мої панове, хто тут має платити відшкодування: хлоп чи дідич?
"Ба, - говорять, - дідич обходився з хлопом ласкаво". Се правда! Але то була така ласка, що коли хлоп напрацювався цілий тиждень, то в неділю або в свята мав від пана трактамент. Хлопа замикали в кайдани, запирали в стайні, аби на другий тиждень вчасніше приходив на роботу. І за се дідичі мають дістати відшкодування?
Далі говорять: "Шляхтич людяний". І се правда, бо він змученому панщизнякові давав охоти батогами. Коли хто жалувався, що має слабу худобу і не може приїхати, то які слова мусив чути? "Запряжи сам себе і свою жінку!" або: "Циркуле, вигони його!" і за се добро мають ще бути відшкодовані? Ні!
Ще кажуть: "Домінік охороняють хлопів, їх права і їх власність". І се також правда. Але ж Домінік відібрали кусень поля і за се добро ще мають бути відшкодовані? Ні!
В кінці говорять: "Дідичі нам, хлопам, подарували панщину". Але що ж то за дарунок, коли за нього береться потім відшкодування? Та я й не бачу того дарунку. Коли то нам подарували? Чи, може, в 1846 році? Чи сього року в січні? Чи 8 чи 9 марта? Ні! Аж 17 квітня, коли сини німецького народу за наші права віддали в жертву своє життя, їм ми повинні висказати подяку і добротливому цісареві, що прихилився до справедливої просьби свого народу. /Оплески/.
Прошу всякого сойму, за що маємо їх відшкодувати? їх дар прийшов запізно. Є нас тут сто на доказ, як то нас уважали не за людей, не за підданих, не за хлопів із Галичини й Шлезька, а за панщизняні машини, за невільників, за найнижчу верству людей. На 300 кроків від панського палацу ми мусили знімати шапку, а коли бідний селянин хотів чого від пана, то мусив дати євреєві "куку в руку", бо єврей мав право говорити з паном, а бідний хлоп ні. /Оплески/.
Коли бідний хлоп хотів вийти по сходах панського двору, то говорено йому: "Лишися на дворі, бо забрукуєш палац!". Бо хлоп смердить, пан не може того знести в своїм покою.
І за кожне таке знущання ми маємо тепер давати відшкодування? Я думаю - ні! Батоги й канчуки, що обвивалися довкола наших голів і нашого струдженого тіла, се нехай вистарчає їм, се нехай буде їм відшкодування!"
За твердженнямя очевидців-депутатів, в кінці промови Івана Капущака в цілій польській палаті за винятком місць польських панів-послів зірвалася довготривала буря оплесків. Промова селянина з Ляховець, за твердженням дослідників, прозвучала як гнівне звинувачення усій феодально-кріпосницькій системі.
Крім промови в парламенті, Іван Капущак на 20 засіданні рейхстагу 12 серпня 1848 року вніс пропозицію від селянських депутатів, щоби із знесенням феодальних повинностей зберегти право селянам використовувати дерево з лісів не лише для домашнього вжитку, але й громадських потреб.
Промова Івана Капущака спочатку була опублікована в протоколах засідання австрійського рейхстагу у Відні 1848 р. німецькою мовою. Вперше на українську мову її переклав Іван Франко через 39 років, тобто в 1897 р. вона була опублікована в його історичній праці "панщина та її скасування 1848 р. в Галичині" з нагоди 50-річчя скасування панщини в Галичині. Вдруге ця промова в перекладі на українську мову опублікована в збірнику документів і матеріалів "Класова боротьба селянства Східної Галичини. /1772 -1849Г в Києві 1974р.
| |||