Лозинський Михайло Михайлович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
м за допомогою AWB
Рядок 5:
'''Миха́йло Миха́йлович Лози́нський ''' (*30 липня [[1880]] с. Бабине, Калуського повіту †[[3 листопада]] [[1937]]) — український [[публіцист]], театральний критик, [[політичний діяч]].
 
У [[1893]] році його віддали до Станиславівської бурси, де він провчився п'ять з половиною років. До Львова молодий М. Лозинський приїхав у [[1899]] році, щоб закінчити навчання у [[Львівська академічна гімназія|Львівській академічній гімназії]]. Друкувати статті почав ще з [[1897]] року, а театрально-критична робота простежується від 1899 року. Після закінчення [[Львівська академічна гімназія|академічної гімназії]] у 1900-му році М. Лозинський вчився на правничому відділі [[Львівський національний університет імені Івана Франка|Львівського університету]], проте вже у вересні 1901 року він переноситься до [[Відень|Відня]], а згодом до [[Цюрих]]а. Час проведений М. Лозинським у Львові вирізняється великою увагою автора до українського театру, до стану театральної критики та драматургії на Галичині. Під впливом театральних вражень Станиславова та Львова М. Лозинський навіть напише окремий цикл поезій «У театрі» в єдиній своїй поетичній збірці «Любов-туга». М. Лозинський також писав рецензії на драматичні твори, зокрема на драму [[Крушельницький Антін Владиславович|Антона Крушельницького]] «Семчишини». Він також був першим біографом життя та творчості дружини [[Крушельницький Антін Владиславович|Антона Крушельницького]] [[Марія Крушельницька|Марії Слободи-Крушельницької]] (1976–19351935–1976).
 
У Відні студент М. Лозинський зустрічає свою майбутню дружину Марію Рафаїлівну Таратуту, студентку медичного університету і сестру запеклого більшовика Віктора Таратути. Приблизно в першій половині 1902 року Михайло одружується з Марією в Цюріху. Невдовзі, він став відомий у міжнародному соціалістичному русі, як прибічник анархо-комунізму школи Бакуніна-Кропоткіна, проте із яскравим українським національним забарвленням. 1903 року Марія Рафаїлівна покидає університет і вони втрьох із сином Романом повертаються спочатку до Відня, а згодом до Львова.