Джерело права: відмінності між версіями

== Історія поняття ==

Представники різних шкіл праворозуміння по-різному визначали зміст цього поняття.

[[Позитивізм|Позитивісти]] вважали, що джерелом права є позитивні, створені державою нормативні приписи, які захищаються її примусовою силою. Прихильники [[нормативізм|нормативістської]] школи права вбачали джерело права в абстрактній, неписаній основній нормі («[[:de:Reine Rechtslehre|грунднормі]]»), що і дає початок усьому праву. Всі правові норми виводяться з «грунднорми», при цьому кожна вища за юридичною силою норма є джерелом для нижчої, що їй підпорядкована: [[конституція]] є джерелом законів, закони  — джерелом судових рішень та інших індивідуальних актів.

Прихильники [[Соціологічна теорія праворозуміння|соціологічного напрямку в правознавстві]] вважали джерелами права соціальну і юридичну практику.

В юриспруденції склалися такі підходи до розуміння терміна "«джерела права"»:

* джерела виникнення права як соціального явища, сила, що творить право (правоутворююча сила);

* пам'ятки історії, літератури, судові справи та звичаї, що існували історично та мали значення для чинного на той час права;

* певний вид діяльності державної влади з утворення норм права;

* матеріали, взяті за основу того чи іншого законодавства;

* способи зовнішнього виразу, існування та перетворення права.

* ''[[Нормативно-правовий акт]]''  — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

* ''[[Правовий прецедент]]'' &nbsp;— джерело права, що являє собою письмове або усне рішення судового або адміністративного органу, якому надається державою формальна обов'язковість, і воно стає нормою, еталоном, зразком при розгляді всіх подібних справ у майбутньому. Близьким, проте до певної міри відмінним, джерелом може розглядатися [[Судова практика]]<ref>Статтею 17 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»] визначено, що суди застосовують при розгляді справ [[Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод|Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року]] та практику [[Європейський суд з прав людини|Європейського суду з прав людини]] як джерело права.</ref>.

* ''[[Правовий звичай|Правовий (санкціонований звичай)]]'' &nbsp;— санкціоноване державою правило поведінки, що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Санкціонування здійснюється шляхом відсилання до звичаю, а не до текстуального закріплення його в нормативно-правовому акті.

* ''Нормативно-правовий договір'' (у тому числі ''[[Міжнародний договір]]'') &nbsp;— це двостороння або багато­стороння [[угода]], яка містить норми права. Договори з норматив­ним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових до­говорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового кон­тракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру.

* ''[[Правова доктрина]]'' &nbsp;— це витоки формування права, його джерела, опубліковані праці юристів, які дістали загального визнання.

* ''[[Принципи права]]'' &nbsp;— це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

== Джерела права у вітчизняній науці ==

В радянській правовій науці спочатку сформувався матеріалістич¬нийматеріалістичний підхід до пояснення джерел права, під якими розуміли матеріальні умови життя суспільства, спосіб виробництва, рушійні продуктивні сили та ін. Матеріалістичний підхід поступово трансформується у формально-матеріалістичний, а згодом &nbsp;— у суто формалістичний підхід до поняття «джерело права». Під останнім починають розуміти зовнішню форму виразу права, що призводить до ототожнення понять «форма права» та «джерело права». Вперше складний термін «джерело (форма) права» було введено в науковий обіг у середині [[1980-ті|80-х років ХХ ст.]] При цьому в літературі застерігалося проти повного ототожнення цих категорій і вказувалося, що застосування поняття «джерело» розкриває не сутність питання, а є даниною юридичній традиції, що зберігається в галузевих юридичних науках, які використовують цей термін для назви того, що сучасна теорія права виражає поняттям «форма».

Серед джерел права залежно від комплексу критеріїв, що включають юридичну силу відповідного джерела права, його соціальну значущість та ступінь поширеності, розрізняють первинні та вторинні джерела права.

'''Первинні джерела''' права містять правові норми, що мають обов' язкову юридичну силу для судів та інших правозастосовних органів. У країнах [[Романо-германська правова сім'я|романо-германського права]] до таких джерел зазвичай відносять нормативно-правові акти, міжнародно-правові договори та правові звичаї, причому звичаї зазвичай поступаються пріоритетністю. У деяких країнах до первинних джерел права включають також «загальні принципи права». У країнах [[Англосаксонська правова сім'я|англо-саксонського права]] сюди ж належить судовий прецедент.

До '''вторинних джерел''' у країнах романо-германського права відносять раніше ухвалені судові рішення, яким надається прецедентний характер, та правову доктрину. Ці джерела відіграють допоміжну роль та не є достатньою юридичної базою для ухвалення судових рішень. Їх використання в процесі правозастосування є факультативним та віднесено на розсуд [[правозастосування|правозастосувача]].

1.* Керецман В. Ю., Семерак О.&nbsp;С.&nbsp;Правознавство. Навчальний посібник&nbsp;— К.: Атіка, 2002.-400 с.