Інгулецька зрошувальна система: відмінності між версіями

'''Інгулецька зрошувальна система'''&nbsp;— п'ята<ref name="геокн">[http://geoknigi.com/view_stat.php?id=109 найбільші зрошувальні системи України]</ref> за кількістю зрошуваних земель [[зрошування|зрошувальна]] система України. Спорудження закінчено в [[1963]] році, воно тривало 12 років. Більша частини води в систему попадаєпотрапляє з [[Дніпро|Дніпра]]. Вода на гирловій ділянці річки [[Інгулець (річка)|Інгулець]] протягом вегетаційного періоду рухалаєтьсярухається не в природньому напрямку, а протилежному (т.зв. «антирічка»). Вона проходить до водозабору головної насосної станції, далі&nbsp;— до Інгулецького каналу і звідси&nbsp;— в міжгосподарські розподільні канали Миколаївської і Херсонської областей, також в [[Жовтневе водосховище]] для водопостачання м. Миколаєва. Площа зрошувальних земель&nbsp;— 62,7 тис. [[гектар]]ів, з яких близько 40 тис.&nbsp;— в [[Миколаївська область|Миколаївській області]].

Головна насосна станція знаходиться на правому березі річки Інгулець, нижче за течією від міста [[Снігурівка]], на віддалі 83&nbsp;км від гирла річки. На станції встановлено 7 насосів потужністю 5,5 м3м³/с кожен. Вода подається двома трубопроводами діаметром по 2,8&nbsp;м на висоту 60&nbsp;м і тече магістральним каналом завдовжки 53&nbsp;км, що направлений на захід. Цього підйому достатньо щоб вода на всій зрошувальній системі самопливом потрапляла безпосередньо на зрошувані поля. Навіть більше, підйому достатньо і для подачі води у Жовтневе водосховище, що слугує для питного водопостачання м. Миколаїв.

З 1967&nbsp;р. Інгулецький магістральний канал (ІМК) розпочали облицьовувати [[бетон]]ом&nbsp;— протифільраційне фільтрування запобігає втраті води через просочування в грунтґрунт під час течії по каналу.

Перевагою Інгулецької зрошувальної системи є співпадіннязбіг напрямунапрямку всіх розподільчих каналів (від Р-1 до Р-11) (вони відгалужуються відгалужуються на південь) з напрямом похилу місцевості.