Битва за Львів (1918): відмінності між версіями

Захопити владу в Східній Галичині готувалися й поляки, та й стара державна адміністрація перебувала в їх руках. 7 жовтня польська Регенційна Рада виголошує маніфест, в якому прокламує створення незалежної польської держави. Уряд Львова 11 жовтня висилає до Регенційної Ради листа, в якому сповіщає, що польське населення міста висловило бажання будувати польську державу. Згідно декретівз декретами польської ради полковник [[Владислав Сікорський]] починає організовувати у Львові з колишніх офіцерів і вояків Польського корпусу посилкового (т. зв. Товариство взаємодопомоги колишніх легіоністів) відділи Війська Польського, їх склад до початку повстання нараховував до 200 осіб. ВУ групі самопомочі лічився і жіночий відділ з 40 осіб. 20 жовтня польські організації приймають рішення про приєднання Львова до Польщі, чому спротивилися українські організації. Польський національний комітет у Парижі заручився підтримкою США і держав Антанти. 28 жовтня в Кракові Польська комісія ліквідаційна проголошує, що керівництво відродженої Польщі перебирає на себе всю владу в Галичині. Приїзд польської комісії для цього до Львова планувався на 1 листопада, а збройний виступ поляків міста вночі з 2 на 3 листопада. Польська розвідка керівництву доносила, що в напрямку Львова з лав австро-угорських військ готуються до передислокації українські полки та ведуться перемовини про надання їм збройових арсеналів. У цьому випадку керівництво польських сил вважало, що до українського виступу справа не дійде, і Сікорський 30 жовтня в повних спокою справах відбуває до Перемишля. Делегат Регенційної Ради професор Станіслав Глабінський запевняв, посилаючись на намісника Гуйна, що нема жодних побоювань ходо переходу влади до українців. Росту активності польських воєнізованих організацій сприяла діяльність львівських відділень політичних партій, котрі 1 листопада утворили Польський Комітет Народовий. Першим же зверненням комітет закликав всіх боєздатних поляків до зброї.