Український державний банк: відмінності між версіями

Державний банк планував активну співпрацю і з українською кооперацією. Вже на першому засіданні Ради Банку, яке відбулося 11 жовтня 1918 р., з поміж її членів було обрано комісію, якій було доручено у терміновому порядку виробити основні постанови щодо кредитування Державним банком кооперативних кредитових установ. До складу комісії увійшли помічник міністра торгу та промисловості й відомий кооперативний діяч С.Бородаєвський (голова), виконуючий обов’язки директора Державного банку В.Ігнатович, управитель державних ощадних кас К. Білинівський, а також представник до Ради Держбанку від землевласників Б.Григоренко. Вже після трьох засідань комісією було вироблено основні постанови по кредитуванні Державним банком кооперації, які було затверджено його Радою з незначними поправками. Постанови ці зводилися до таких правил: "Державний Банк кредитує кооперацію через посередництво союзів і – лише як виїмок з тої засади – окремі кооперативи, як-що вони належать до ревізійного союза". Таке рішення було прийнято тому, що на той час виникла ситуація, коли, з одного боку, кредитова кооперація України складалася з великої кількості невеликих позичково-ощадних товариств, а з другого, коли майже вся вона була об’єднана в економічні союзи. Саме тому й Державному банкові було б обтяжливо обслуговувати окремо численні кооперативи, та й потреби у цьому практично не було. Продуктивніше як для Державного банку, так і для самого кооперативного руху було зосередити державну допомогу саме на кооперативних спілках (союзах). Що ж стосувалося тих кооперативів, які не були складовими економічних союзів, "то для заховання [збереження – П.Г.-Н.] права користуватися кредитом в Державнім Банку вони повинні вступити до ревізійного союзу і тим звільнити Державний Банк від безпосереднього догляду за їхньою діяльністю. Ті товариства, що не захочуть належати ані до економічного, ані до ревізійного союза, або, противно, яких ті союзи не захочуть приняти, позбавлені будуть помочи Державного Банку". Крім того, Держбанк зобов’язався надавати кооперації короткотермінові (до 12 місяців) позики. При цьому зазначалося, що у комісії розглядалося питання і про довготермінові позики кооперативам і що було визнано про необхідність вироблення додаткових умов про надання таких кредитів з коштів Державної скарбниці та державних ощадних кас.▼

Стосовно короткотермінових позик кооперативам, то їхня відсоткова норма для союзів повинна була бути на 1/2% нижчою від норми для окремих товариств, але союзи, користуючись кредитом Державного банку, мали право збирати з членів, яких, в свою чергу, вони кредитували, від тих коштів не більше 1/2% на свою користь. Для забезпечення кредитів союзи видавали Державному банкові соло-векселі своїх членів з бланковим написом союзів. Кредит першого ступеню для союзів складався з двох частин, свого роду, "посередницького" і "особистого". Першу частину такого кредиту складала загальна сума векселедавчих позик, які Банк надавав всім товариствам, що належали до союзу, "особистий" кредит визначався виключно за кредитовими здібностями самого союзу, і розмір його (межею було 20%% позик, що виділялося союзом своїм членам) залежав від тих операцій, які провадить союз одночасно із фінансуванням своїх членів. Видача союзам кредитів другої і вищого ступенів не обмежувалося граничними нормами і залежала лише від умов діяльності кожного союзу. Нагляд з боку Державного банку за використанням позик здійснювався спільно з інструкторами союзів засобом ревізій (у вигляді всебічного розслідування закономірностей і цілосностей операцій тої чи іншої інституції) союзів, а у виняткових випадках – окремих товариств. Як Державний банк, так і союз повинні були взаємно повідомляти один одного про планування перевірки кожного союзу, а неприбуття однієї із сторін не передбачало затримки ревізії. Ревізія обмежувалась лише констатацією фактів і не могла надавати адміністрації тих чи інших вказівок. Кредитова кооперація в Україні 1918 р. набула широкого розвитку. Достатньо сказати, що з 253 кооперативних спілок (союзів), що тоді існували, 43 були кредитовими, основний капітал яких становив 8 млн. 500 тис. крб., а балансова сума – понад 185 млн. 500 тис. карбованців.▼