Тотем: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
доповнення |
||
Рядок 5:
== Тотеми українців ==
Низка дослідників вважає, що [[коза]] і [[вовк]] є [[тотем]]ними тваринами племен, з яких сформувався [[українці|український народ]]. Серед них — О. Знойко, В. Давидюк, Г. Лозко, [[Чепа Мирослав-Любомир Андрійович|М.-Л. А. Чепа]]. При цьому коза як тотем притаманна для переважної частини України від Київщини й Чернігівщини до Гуцульщини в Карпатських горах і Галичини, а ознаки вовка як тотема поширені на волинському Поліссі й частково чернігівському Поліссі.<ref>Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 с. ISBN 978-966-634-565-6</ref><ref>Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. — Луцьк: Волинська книга, 2007. — 324с. ISBN 978-966-361-217-1</ref><ref>Чепа М.-Л. А. Вовк — звір із вір і казок українських / Проблеми загальної та педагогічної психології, т. VII, в. 4. К., 2005. — С. 309–315. ISBN 966-7569-90-X.</ref>
У тих регіонах України, де вовк є тотемом, під час новорічної народної вистави [[водіння кози]] на свято Щедрого вечора щедрувальники вдягалися не лише в шкіру кози, але й у шкіру вовка.<ref>Скуратівський В. Дідух. — К.: Освіта, 1995. — 272с. ISBN 5-330-02487-0</ref> Етнографами записано на Чернігівщині [[Го-го-го, коза|пісню]] при щедровечірньому [[водіння кози|водінні кози]], де згадується також і вовк.<ref>Пісенний вінок: українські народні пісні з нотами./Упоряд. А. Я. Михалко. — К.: Криниця, 2009. — С. 649. ISBN 979-09007027-2-2</ref>
Поширення символіки кози-тотема як символа врожаю серед інших античних народів Європи можна пояснити давністю існування цього культу з часів арійської спільності народів (за 1000 років до нашої ери). Це питання тісно пов'язане з питанням етногенезу [[українці|українського народу]] і загалом слов'ян, а також походженням індоєвропейської цивілізації (Г. Лозко, О. Знойко). Якщо коза була тотемом пастуших племен арійської доби, то не може бути й мови про запозичення слов'янами цього культу від греків чи римлян.
== Тотем росіян та фіно-угрів ==
Рядок 25:
У [[білоруси|білорусів]] він найчастіше пов'язаний з ушануванням [[лелека|лелеки]] і [[вуж]]а, у [[болгари|болгар]] і [[серби|сербів]] — [[вовк]]а (відбилося навіть в людських іменах).<ref>[http://mukolamahniy.blox.ua/2009/11/Totemizm-kult-mifichnih-pershopredkiv.html Махній М. Тотемізм: культ міфічних першопредків.]</ref>
Тотемною твариною [[поляки|поляків]] також є коза: на свято Нового року вони, як і українці, водять козу. І обряд останнього снопа в них також називається «зривати козу».
Народи Сибіру шанували Лосиху-Матір, здійснюючи ритуали на її честь, у всьому схожі на обряди шанування ведмедиці народів Центральної Росії під час «ведмежих свят». Лосині та оленячі роги прикрашали житла народів Крайньої Півночі й шанувалися як родинні обереги.
У деякої частини німців зберігся звичай на Різдво рядитися в оленячі шкури, проти чого суворо виступала Римо-католицька Церква. Іншим тотемом німців є кабан: саме він символізував у них врожай хліба, подібно як в українців та інших слов'ян цим симолом є коза. У Тюрінгії, коли вітер колише хлібне поле, говорять: «Це хлібами проноситься вепр». Поблизу Аугсбурга жнець, який жав останній сніп, називався «власником свині».<ref>Лозко Г. Українське народознавство. — Тернопіль: Мандрівець, 2011. — 512 с. ISBN 978-966-634-565-6</ref>
Тотемом більшості [[Кельти|кельтських народів]] був [[олень]]: у їхній міфології він є посланцем з потойбічного світу, з яким найчастіше зустрічалися мисливці. У багатьох міфах є згадки про священну Білу Олениху або Білого Оленя. Кельтський бог Кернунн — бог усіх живих істот — уявлявся в образі чоловіка з оленячими рогами на голові. Його вважали покровителем королів. Також міфічний дух з рогами на голові Херн-мисливець супроводжував померлих на той світ.
Тотемом [[Ірландці|ірландців]] (група кельтських народів) був бик: коли помирав король, збиралися королівські друїди й приносили в жертву бика. Потім з'їдали м'ясо цієї жертовної тварини й лягали спати на її шкурі. Сни, які друїди-жерці бачили в цю ніч, мали повідомити їм ім'я нового короля.
Тотемом [[Скандинавія|скандинавських народів]] був чорний кабан (вепр): він був символом врожаю, його приносили в жертву аж трьом богам — Одіну, Фрейру та Фрейі. Священного кабана з'їдали, але вірили, що вранці він воскресав. Зображення кабана часто зустрічалось на зброї та щитах — вважалося, що він захищає воїнів у битвах. Уявляли тотемного кабана із золотою гривою, що світиться в темряві, він ніби-то міг обігнати найпрудкішого коня. Головною стравою на святі в потойбічному світі Вальгаллі був також кабан.<ref>Брайшер С. М. Мифология. (Мини-энциклопедия) /Пер. с англ. Л. Калашниковой. — М.: ООО "Издательство «Олимп»: ООО «Издательство АСТ», 2002. — 190с. ISBN 5-17-009663-1</ref>
== Див. також ==
|