Транслітерація: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Basio (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
|||
Рядок 11:
Транслітерація застосовується для спрощення друкарського набору або для заміни маловідомого алфавіту відомим. Транслітеруванню піддаються географічні назви та інші [[власні назви]], [[термін]]и, що набули міжнародного визнання. При їх перенесенні з мови в мову бажано дотримуватися точності або в збереженні буквеного образу топоніма чи власного імені, або у відтворенні звучання. Зумовлене це тим, що жоден з існуючих алфавітів не забезпечує повної відповідності між написанням і вимовою. Не становлять у цьому винятків і топоніми та власні назви. Тому їх транслітерування можна здійснювати або за читанням букв, або за їх вимовою, прийнятою у мові-оригіналі. Це й зумовило застосування двох принципів передачі власних назв: перше — побуквене відтворення, друге — записування звучання слова без уваги на його буквенне оформлення у мові-оригіналі.
Ілюстрацію першого принципу може становити транслітерування назви столиці [[Велика Британія|Великої Британії]]. У мові-оригіналі вона має такий
Другий принцип транслітерування власних назв застосовано при записуванні в російській мові прізвища німецького поета Ґете. яке у німецькій мові письмово оформляється як Goethe (побуквена передача Ґ'оете), а вимовляється як [ґьоте].
Обидва ці принципи транслітерування власних назв співіснують як рівноправні і цілком можливі. Тому час від часу виникає дилема: як передавати ту чи іншу власну назву — за вимовою чи написанням? Потрібна узгодженість у застосуванні єдиних критеріїв. У їх виробленні треба враховувати специфіку графічної системи різних мов
Особливої гостроти вона набуває з посиленням міжнародних контактів. Вони спричинюють необхідність створення універсальних транслітерацій, чим займається [[ISO|Міжнародна організація з питань стандартизації]] ({{lang-en|ISO — International Standard Organisation}}).
| |||