Людвіг Феєрбах і кінець німецької класичної філософії: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 7:
== Зміст твору ==
Характеризуючи появу на історичній сцені [[Франція|французької]] філософії [[XVIII століття|XVIII ст.]] і клясичної німецької філософії, Енґельс говорить про «філософські революції». Проте у ще глибшому розумінні став революцією процес створення історичного матеріялізму [[Карл Маркс|Марксом]] й Енґельсом. Цей процес включав засвоєння у новій синтезі всього цінного зі спадщини філософської культури та насамперед її найвищого досягнення — філософії [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|Ґеорґа Геґеля]] ([[1770]]-[[1831]]). Тому 1-у главу «Людвіга Фєєрбаха…» присвячено Геґелю та історії розколу геґелівської школи.
Погляди Геґеля Енґельс передає так, як вони історично виступили як ідейне джерело марксистської філософії, а саме — в їхній суперечності між діялєктичною методою та доґматизмом, некритичністю та консерватизмом його системи. Геґелівська філософія загалом, це — це «…ґрандіозний підсумок всього попереднього розвитку філософії…»; вся вона — «…тільки ідеалістично поставлений на голову матеріялізм»; у ній — разюче багатство ідей, що їх засвоєння є умовою справжнього виходу з «лябиринту» філософських проблєм. Фойєрбах же, відновлюючи матеріялізм, не подолав філософію Геґеля за допомогою «зняття» критики, але просто відкинув її. Хоча саме Фойєрбах дав становленню марксизму «могутній поштовх».
| |||