Вікіпедія

Радуль: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Скасування редагування № 12608817 користувача 95.133.231.248 (обговорення)
Скасування редагування № 12608810 користувача 95.133.231.248 (обговорення)
Рядок 42:
== Історія ==
 
Маєтність бояр Любецького староства Зарецьких (Зарецьких-Зенковичів). Отримав підтвердження на володіння 1568 р. від короля Сигізмунда ІІ Августа , появу села слід віднести до XIV – XV ст. Село виникло на Юшковській (Юрковській) землі, яка включала до себе Радутовський та Зарецькій острови. Останній знаходився навпроти Радуля на Правобережжі Дніпра (територія Гомельської області Республіки Білорусь).
Існує кілька версій щодо походження назви села:▼
 
а) від слова «радість», яку буцімто відчували першопоселенні-старовіри, знайшовши тихе місце від переслідувань царської влади;▼
Зарецький "острів" знаходився не правому березі Дніпра, а на схід від сучасного селища, що відображено, зокрема, і в топонімах.
б) від шведських слів «рад» - коло, шеренга, черга, рада, і «дуль» - прихований, зберігання. Разом узяті вони означають щось на кшталт захованого сонця;▼
 
в) від давно зарослого озера «Радуль» або «Радутьє», яке було розташоване між західною околицею селища і Дніпром.▼
Володільці: шляхтичі Зарецькі (1568 р.), Зенько Семенович Нахиба (1616 р.), Зеньковичі-Зарецькі (1636 р.), Полуботки (1708 р.), Милорадовичі (кінець XVIII ст.).
Остання точка зору має вирішальне підтвердження: під час осадження слободи чернігівський полковник Павло Полуботок, купуючи землі, на яких нині розташоване село Радуль, і визначаючи їх межі, у купчих документах відмітив озеро Радуль. Воно ж помічене на карті початку ХХ ст.▼
 
Однак село виникло щонайменше у ХVI ст. на Радутовській землі - маєтності бояр Любецького староства Зарецьких (Зарецьких-Зенковичів). За сімейним переказом, рід отримав підтвердження на свої володіння у 1568 р. від короля Сигізмунда ІІ Августа, хоча появу поселення слід віднести до XIV – XV ст. Доказом цього є наявність віднайденого археологами біля сучасного села керамічного матеріалу, що датується серединою XIV – серединою XVI ст. [1].
Володіння Радулем Полуботками-Милорадовичами закінчилось фактично уже до 20-х рр. XVIII ст., коли він як і інші старообрядницькі поселення у Стародубському і Чернігівському полках були вилучені з-під юрисдикції місцевої козацької старшини і підпорядковані Київській губернській канцелярії. Для безпосереднього управління слободами, у т.ч. й Радулем була створена спеціальна контора "описных Государевых малороссийских раскольнических слобод" на чолі з своїм бурмістром, яка містилась у Климовій. Претензії ж Милорадовичів виявлялись у багаторічних судових тяганинах з мешканцями Радуля, які, закінчились для них безрезультатно.
Село виникло на Юшковській (Юрковській) землі, яка включала до себе Радутовський та Зарецькій острови[2](Заостровський маєток із центром у с.Осоричі (Асаревичі)). Останній знаходився навпроти Радуля на Правобережжі Дніпра (зараз це територія Гомельської області Республіки Білорусь). На сході від сучасного села існував ще один Зарецький "острів", однак, наявність схожих (чи однакових) топонімів у регіоні є доволі поширеним. Наприклад, лише на території Любецького староства існувало щонайменше три Вировщини. Між іншим, під островами слід розуміти не лише землі, але й поселення. Наприклад, село Листвен у люстраціях Київського воєводства першої половини XVII ст. йменується як Лиственський “грунт“ чи “остров“.
 
Володільцями Радуля були: шляхтичі Зарецькі (1568 р.), Зенько Семенович Нахиба (1616 та 1622 рр.), якому приналежали “uroczysko i ostrowki”, серед яких був і “Radułowski”. Із своїх земель шляхтич виставляв на службу одного кіннотника. У 1636 р. шляхетні Зарецькі-Зеньковичі володіли “островком“ Радульським (Radulskim)[3] .
Викладена вище теорія походження Радуля не має достанього і достовірного джерельного обгрунтування. Привілеї польських королів стосувалися лише права на володіння "островами", які аж ніяк не можна віднести до поселень. Ніяких інших доказів існування Радуля як поселення раніше кінця XVII - початку XVIII ст. (на відміну,наприклад, від навколишніх сіл) немає.
У 1708 р. Радуль відходить до Полуботків (можливо, що село було закинуте у середині XVII ст.), а у останній чверті XVIII ст. – до Милорадовичів (відомо, що вони судилися за належну їм частину маєтності). Й хоча у 20-і рр. XVIII ст. старообрядницькі поселення у Стародубському і Чернігівському полках були вилучені з-під юрисдикції місцевої козацької старшини і підпорядковані Київській губернській канцелярії, Полуботки продовжували володіти тут землями та селянами. Наприклад, у 1730 р. брати Яків та Андрій Полуботки володіли у Радулі 12 дворами, причому саме село вони називали слобідкою, осадженою Павлом Полуботком на “купованих землях”[4] . Практика “заснування” слобідок широко використовувалась протягом усього ХVII – XVIII ст., адже заснування слободи (слобідки) надавало власникові право не сплачувати податки протягом 30 років. Саме тому цей тип осадництва був дуже поширеним, а слобідками часто називали вже існуючі села.
Автори теорії про заснування Радуля у XIV-XV ст. крім нехтування джерельною базою, ігноруючи непоодинокі історичні документи, які одностайно твердять про заснування Радуля саме російськими старообрядцями і його постійне існування як окремого поселення, не звертають увагу й на той факт, що старообрядці, особливо у початковій історії свого розселення поза межами своєї "материнської" території (друга половина XVII - перша половина XVIII ст.) ніколи не "підселялись" до іновірців-"никоніан", прагнучи не змішуватись з ними. Це прослідковується в історії старообрядницьких поселень навіть до середини ХХ ст.
З кінця XVII ст. у Радулі стали селитися старообрядці, саме тому історики помилково пов’язують появу цього села виключно з оселеннями цих втікачів з Росії. Хоча беззаперечно, що з XVIII ст. саме вони формують соціальне “обличчя” села. Специфічною рисою оселення старообрядців у Радулі було й те, що Радуль знаходився у регіоні із значною щільністю як населення так і населених пунктів (чи не найбільшою на Чернігово-Сіверщині), й тому зусібіч оточений населеними пунктами. Хоча як правило, старообрядці, особливо у початковій історії свого розселення поза межами Московської держави (у 60-і рр. XVII - першій половині XVIII ст.), ніколи не прагнули змішання із місцевим населенням. Це прослідковується в історії старообрядницьких поселень ледь не до середини ХХ ст. Однак, частково це можна пояснити слабкістю контролю Московської патріархії над новоприєднаними землями. Відомо, що лише у 1684 р. (за часів лівобережного гетьмана Івана Самойловича) Московська Патріархія звернулася до Константинопольського патріарха Якова з проханням підпорядкувати їй Київську Митрополію, але отримала відмову. Наступного року, новообраний митрополит Київський Гедеон Четвертинський присягнув на вірність Московському патріархатові. Але очевидно що повне встановлення контролю над Київською митрополією ще тривало.
У другій половині XVII – XVIII ст. у Радулі був один із козацьких спостережних пунктів, який охороняв міждержавний кордон з Великим князівством Литовським. У районі Радуля існував прикордонний спостережний пункт, де у другій половині XVII ст. несли службу козаки Чернігівського полку, а пізніше - військослужбовці Чернігівського і Стародубського карабінерських полків.
З кінця XVII ст. у Радулі стали селитися старообрядці, саме тому історики помилково пов’язують появу цього села виключно з оселеннями цих втікачів з Росії. Хоча беззаперечно, що з XVIII ст. саме вони формують соціальне “обличчя” села. У другій половині XVII – XVIII ст. у Радулі був один із козацьких спостережних пунктів, який охороняв міждержавний кордон з Великим князівством Литовським. У районі Радуля у XVIII ст. (про XVII ст. нам нічого невідомо!) існувало кілька прикордонних форпостів,на яких кордон охороняли військослужбовці Чернігівського і Стародубського карабінерських полків підпорядковані Чернігівському полковнику Мухіну.
До речі, за останні 300 років свого існування Радуль не мав статусу села. Він був слободою, містечком, а статус селища міського типу зберігає й досі.▼
 
▲ Існує кілька версій щодо походження назви села:
 
▲а) від слова «радість», яку буцімто відчували першопоселенні-першопоселенці старовіри, знайшовши тихе місце від переслідувань царської влади ;
 
▲б) від шведських слів «рад» -Q коло, шеренга, черга, рада, і «дуль» - прихований, зберігання. Разом узяті вони означають щось на кшталт захованого сонця;
захованого сонця ;
 
▲в) від давно зарослого озера «Радуль» або «Радутьє», яке було розташоване між західною околицею селища і Дніпром .
 
▲Проте жодна з них до цього часу науково детально не проаналізована і не обґрунтована. Остання точка зору має вирішальне підтвердження: практично під час осадженнявиникнення слободи чернігівський полковник [[Павло Полуботок]], купуючи землі, на яких нині розташоване село Радуль, і визначаючи їх межі, у купчих документах відмітив озеро Радуль. Воно ж помічене на карті початку ХХ ст.
 
▲ До речі, за останнісвою свою 300-літню роківісторію свогоРадуль існування Радульніколи не мав статусу села. Він був слободою, містечком, а статус селища міського типу зберігає й досі.
 
== Особистості ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Радуль