Українська маніфестація в Києві 19 березня 1917 року: відмінності між версіями

'''Свято Свободи у Києві 19 березня 1917 року''' – — грандіозна маніфестація патріотичних сил на підтримку [[Українська революція 1917|Української революції]] у березні [[1917]] року, кульмінаційний момент піднесення українського національно-визвольного руху, який переконливо засвідчив його масовий характер та устремління [[Українці|українства]] до розбудови власної держави.

Щойно розпочавшись під впливом [[Лютнева революція 1917|революційних процесів кінця лютого у Росії]], Українська революція вже з початку березня [[1917]] року не обмежувалась постановкою лише культурно-просвітніх завдань. <ref>Дорошенко Д. Історія України 1917-19231917—1923. Т 1. Доба Центральної Ради. Ужгород, 1932 -&nbsp;— с. 44</ref> Останні дійсно займали надзвичайно велике місце у діяльності організованого українства: з них, передусім з відновлення [[Українська мова|української мови]], починалося українське відродження. Однак революція відкрила можливості для постановки на порядок денний значно ширших завдань. Її провідники не забарилися -&nbsp;— відразу висунули лозунг підтримки [[Демократія|демократичного ладу]], підготовки до [[Всеросійські установчі збори|Всеросійських установчих зборів]], на яких мали намір домогтися [[Автономія|автономії]] України у складі федеративної [[Росія|Росії]]. <ref>Солдатенко В. &nbsp;Ф. &nbsp;Українська революція. Історичний нарис: Монографія. &nbsp;— К.: Либідь, 1999. &nbsp;— с. 138</ref>

: ''«З його поверненням український рух у Києві зразу відчув досвідчену й авторитетну руку свого керівника. Ніхто в даний момент не підходив більше для ролі національного вождя, як Грушевський, ніхто навіть і рівнятися не міг із ним щодо загально признаного авторитету й тої поваги, якою оточувало його все українське громадянство».'' <ref>Дорошенко Д. Історія України 1917-19231917—1923. Т 1. Доба Центральної Ради. Ужгород, 1932 -&nbsp;— с. 44</ref>

Вже у перших своїх статтях Грушевський ясно поставив перед українством завдання, які розгорнулися перед ним з вибухом [[Українська революція 1917|революції]]. Він рішуче і категорично заявив, що «українські постуляти й домагання мусять зразу бути поставлені в усій їх широті». <ref>Солдатенко В. &nbsp;Ф. &nbsp;Українська революція. Історичний нарис: Монографія. &nbsp;— К.: Либідь, 1999. &nbsp;— с. 139</ref>

Першими найпомітнішими віхами в історії Української революції стали маніфестації українства перших тижнів після повалення [[Самодержавство|самодержавства]], серед них -&nbsp;— особливо масштабні демонстрації у [[Петроград|Петрограді]] і Києві.

Маніфестація [[19 березня]] [[1917]] року стала важливою подією тогочасного українського життя і продемонструвала небайдужість суспільства до політичних процесів, що розпочалися в [[Україна|Україні]] з початком революції, відіграла колосальну роль в самоусвідомленні українськими колами власних потенцій, а також у переоцінці російськими колами сили, організованості українського руху. <ref>Солдатенко В. &nbsp;Ф. &nbsp;Українська революція. Історичний нарис: Монографія. &nbsp;— К.: Либідь, 1999. &nbsp;— с. 139</ref> Дехто навіть схилявся до певного перебільшення значення проведених демонстрацій, мітингів, зборів, вважаючи, що вони викликали вправжній переполох у колах російської демократії. <ref>Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. Прага, 1921. Т. 1 -&nbsp;— с. 26</ref>

: ''Урочисті виступи політиків (від армії виступав [[Міхновський Микола Іванович|Міхновський]], від селянства -&nbsp;— [[Стасюк Микола|Стасюк]])''

З самого рання 19 березня 1917 року площа біля [[Володимирський собор|Володимирського собору]], яка була визначена збірним пунктом учасників маніфестації, не могла вмістити всіх бажаючих. Учасники процесії заполонили увесь Бібіковський бульвар (нині бульвар Шевченка), вулицю Володимирську біля [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|університету]]. Участь у маніфестації взяли близько '''100 тисяч осіб''' (майже чверть населення міста) –&nbsp;— українці-вояки (назагал, участь у мітингу взяли 30 тис. військових), робітники, студенти, учні гімназій, діти з притулків, службовці, члени українських товариств. У якості учасників були задіяні 14 військових оркестрів, 5 хорів. Як згадував пізніше Михайло Грушевський, "«весь Київ, можна сказати, виступив: одні в процесіях, інші на них дивитись"».

Колони пройшли по вулиці Володимирській, далі Фундуклеївською (тепер Богдана Хмельницького) на Хрещатик, до будинку Київської міської думи, на балконі якого зібралися представники нової вищої міської влади –&nbsp;— президія Виконавчого Комітету Ради об’єднанихоб'єднаних громадських організацій, командування [[Київський військовий округ|КВО]], адміністрація Міської думи. У їх промовах звучав вияв громадської поваги до української маніфестації. До слова був запрошений і голова Центральної Ради [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]], якого молодь на руках занесла на балкон. Авторитетний лідер українського руху закликав під прапорами і портретом Шевченка присягтись боротися за здобуття автономії [[Україна|України]]. Учасник маніфестації [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дмитро Дорошенко]] писав, що натовп на колінах прийняв цю присягу. <ref>Київ. Історична енциклопедія. 1917-2000 1917—2000&nbsp;рр.</ref>

По Михайлівській вулиці, обігнувши Думу, маніфестанти піднялися до Софійської площі, де відбулося Українське віче. Відтоді Софійський майдан в роки Української революції став місцем урочистих зібрань з нагоди проголошень [[Універсали Української Центральної Ради|Універсалів]], декларацій та інших державних актів. На імпровізованих трибунах із складених у сажені дров виступили лідери українського руху [[Міхновський Микола Іванович|Микола Міхновський]], [[Стасюк Микола|Микола Стасюк]], Сергій Веселовський, [[Єреміїв Михайло Михайлович|Михайло Єреміїв]]. До слова знову був запрошений голова Центральної Ради Михайло Грушевський. На віче були прийняті розроблені Центральною Радою резолюції про скликання [[Українські Установчі Збори|Установчих зборів]] для вирішення справи автономії України, про доручення Центральній Раді порозумітися з [[Тимчасовий Уряд|Тимчасовим урядом]] тощо. Серед народної маси було близько 10 транспарантів з гаслами "«Хай живе самостійна Україна з [[гетьман]]ом на чолі"», але вони загубилися серед 300, які вимагали автономії України. <ref>Лановик Б. Д., Матейко Р.М,, Матисякевич З. М.: Історія України: Навчальний посібник / За ред. Б.Д, Лановик. –&nbsp;— 2-ге вид., перероб. –&nbsp;— К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. –&nbsp;— с. 273</ref>

: ''«Мета маніфестації 19 березня була осягнена: вона виявила наглядно й імпозантно, що українство -&nbsp;— се не фікція в головах гуртка романтиків чи маніяків-інтелігентів, а жива сила, яка має силу над масами, їх рушає й підіймає».'' <ref>Грушевський М. Спомини // Київ. 1989. №8 -№&nbsp;8&nbsp;— с. 140-143140—143</ref>

* ''Солдатенко В. Ф.'' Українська революція. Історичний нарис: Монографія. &nbsp;— К.: Либідь, 1999. &nbsp;— 976 с. ISBN 966-06-0130-1

* ''Лановик Б. Д., Матейко Р.М,, Матисякевич З. М.:'' Історія України: Навчальний посібник / За ред. Б.Д, Лановик. –&nbsp;— 2-ге вид., перероб. –&nbsp;— К.: Товариство «Знання», КОО, 1999. –&nbsp;— 574 с.

* Київ. Історична енциклопедія. 1917-2000 1917—2000&nbsp;рр.