Білас Василь Дмитрович: відмінності між версіями

В той час надійшов священик Киндій і намагався заспокоїти натовп, хоч це йому давалося нелегко. По його словах, коли незнайомі йому люди прийшли до тями, вони зблизились і взялись за руки. Потім вищий промовив: « Ми є члени української організації. Ми боримось за [[Україна|Україну]]. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!». Потім вони поцілувались на прощання. Люди похилили голову і не знали що робити, а тим часом надійшла поліція.

 

Адвокатський захист Василя Біласа та Дмитра Данилишина оплатив [[Каленик Лисюк]]<ref>[http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/03/16/31888/ Карпатська Україна та її армія у фотографіях Каленика Лисюка

]</ref>.

Данилишина, Біласа, [[Жураківський Маріян|Жураківського]] було засуджено до смертної кари. Потім Жураківського було помилувано: його засудили до 15 років ув'язнення.

 

Страта відбулася [[24 грудня]] [[1932]] року, на саме латинське Різдво на подвір'ї колишнього монастиря [[Бригідки|Бригідок]]. У момент страти Біласа і Данилишина по всьому краї дзвонили дзвони, які почули хлопці перед стратою. В Городку дзвони не вмовкали три дні, і поліція побоялась втручатись із своїми забобонами. Василю Біласу було 21, Дмитру Данилишину&nbsp;— 25.