Протитанковий ракетний комплекс: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
мНемає опису редагування |
||
Рядок 12:
ПТКР класифікуються за низкою ознак. За швидкістю польоту ракет ПТРК поділяються на дозвукові і надзвукові. У більшості сучасних ПТРК ракети мають дозвукові швидкості [[Політ|польоту]], що дозволяє використовувати відносно простий спосіб передачі команд по дротах. Надзвукові швидкості польоту ракет характерні для самохідних і [[вертоліт]]них ПТРК, в яких команди передаються по [[Радіозв'язок|радіо-]], [[Інфрачервона техніка|інфрачервоної]] (ІЧ) лінії зв'язку або формуються в бортовій апаратурі за допомогою [[Світловий промінь|променя]].
При конструюванні ПТКР застосовуються різні аеродинамічні схеми. Розрізняють ПТРК з ручною, напівавтоматичною і автоматичною системами управління. При ручній системі управління оператор, безперервно спостерігаючи крізь приціл за переміщенням мети і польотом ракети, візуально визначає відхилення ПТКР від лінії візування і за допомогою спеціальної ручки управління або приводу наведення формує електричні сигнали управління. Ці сигнали передаються на борт ракети по [[лінія зв'язку|лініях зв'язку]] (дротовому, радіо-, [[Інфрачервоне випромінювання|ІЧ]] тощо), що приводять в дію виконавчі органи ракети (рулі). У ПТРК з напівавтоматичною системою управління оператор здійснює безперервне стеження тільки за ціллю, а визначення відхилень ракети від лінії візування і вироблення команд управління проводяться автоматично в апаратурі управління або бортовій апаратурі ракети. Для ПТРК з автоматичною системою управління функції оператора зводяться лише до вибору цілі і пуску ракети. До такого типу систем відносяться командні автоматичні системи управління, автономні системи, системи самонаведення з пасивними або активними [[Головка самонаведення|голівками самонаведення]] (ГСН), а також комбіновані системи управління, що поєднують елементи автономних систем та ГСН активного або пасивного типу. Системи самонаведення з напівактивними ГСН за принципом роботи можуть бути віднесені до напівавтоматичних або [[Автоматична система керування|автоматичних систем управління]], в цьому випадку для оптичних [[Головка самонаведення|ГСН]] оператор повинен безперервно утримувати промінь джерела підсвічування ([[лазер]]а) на цілі або в наземному комплексі управління включається пристрій (наприклад, [[радіолокатор]]), який автоматично супроводжує ціль.
У ПТКР зазвичай застосовуються твердопаливні двигуни (РДТТ), що забезпечують високу надійність і можливість тривалого зберігання ракет. За рухливістю розрізняють переносні, буксовані, самохідні зі знімним озброєнням, самохідні та вертолітні ПТРК. Переносні ПТРК мають дальності пусків ракет до 2000 м і переносяться розрахунком (ПУ і 3-4 ракети). Найбільша дальність польоту ракет буксируються і самохідних (зі знімним озброєнням) ПТРК зазвичай не перевищує 3 500 м. Самохідні і вертолітні комплекси володіють значно більшою бойовою ефективністю і використовуються, як правило, у складі протитанкових резервів, найбільша дальність пусків складає 4 000 м і більше.
Вперше бойове застосування ПТРК отримали в ряді локальних війн, після 2-ї світової війни, і показали високу ефективність (особливо вертолітні). Однак першим зразкам наземних ПТРК були притаманні й недоліки — значні розміри [[Мертвий простір|мертвого простору]] (300–600 м), малі швидкості польоту ракет (80 — 100 м/с) і їх відносно велика маса, низька точність при пусках по рухомих
== Історія ==
Рядок 22:
Перші ПТРК були розроблені наприкінці [[1950-ті|1950-х років]] як засіб боротьби з бронетехнікою противника на дистанціях недосяжних звичайним гранатометів (500–2000 метрів). Поділяються на легкі (переносні), із зоною ураження 2-2,5 км і важкі (встановлювані на бойову техніку), із зоною ураження 4-6 км. Ділення це умовне, через те, що переносні ПТРК можна встановити на бойову техніку (БТР, БМП, вертольоти та інше), а ПТРК, встановлювані на бойову техніку зняти і встановити на переносні ПУ. За способом наведення ракети на ціль ПТРК діляться на три покоління:
'''''Покоління І''''' — [[ракета]] на ціль наводиться в ручному режимі (цей спосіб називають ще «трьох точковим»). Оператор за допомогою рукоятки управління повинен поєднати ракету з метою, одночасно утримуючи їх у полі зору. Передача команд від комплексу до ракети йде по дроту, який розмотується зі спеціальної котушки, що обмежує швидкість польоту ракети 150–200 метрами в секунду. Імовірність попадання становить 60 — 70%. При запуску ракети з таким способом наведення на ціль існує «мертва зона» в 200–400 метрів, обумовлена тим, що оператор ловить ракету в поле зору прицілу.
'''''Покоління II''''' — ракета на ціль наводиться в напівавтоматичному режимі (цей спосіб ще називають «
'''''Покоління III''''' — [[ракета]] на ціль наводиться в автоматичному режимі. Операторові досить тільки прицілитися і вистрілити, після чого можна покинути позицію. Ракета, що має головку самонаведення відшукує мета і вражає її. ПТРК з таким способом наведення з'явилися наприкінці
== Див. також ==
|