Астраханська губернія: відмінності між версіями

{{Мовні помилки|дата=березень 2013}}

Астраханська губернія була створена указом [[Петро I|Петра I]] від [[22 листопада]] [[1717]]&nbsp;р. (до цього з [[1708]]&nbsp;р. її територія входила до складу [[Казанська губернія | Казанської губернії]]). До складу Астраханської губернії увійшли міста з прилеглими територіями: [[Астрахань]], Гур'єв Яицкий (суч. [[Атирау]], [[Казахстан]]), Дмитріївськ (суч. [[Камишин]]), [[Петровськ (Саратовська область) | Петровськ]], [[Самара]], [[Саратов]], Симбірськ (суч. [[Ульяновськ]]), [[Сизрань]], фортеця Тертки, [[Царицин]] (суч. [[Волгоград ]] ), [[Червоний Яр (Астраханська область)|Червоний Яр]], [[Чорний Яр (Астраханська область) | Чорний Яр]] та [[Кизляр]]<ref>{{книга

Астраханська губернія розташовувалася на південно-сході європейської частини [[Російська імперія | Російській імперії]], між 45 ° і 51 ° північної широти і 43 ° і 51 ° східної довготи. Найбільша довжина губернії з півночі на південь&nbsp;— до 550 верст (587 км), найбільша ширина із заходу на схід&nbsp;— 500 верст (533 км).

Площа губернії в [[1886]], за даними губернського межового управління, становила 182913 квадратних верст (208200 кв. Км). Площа всіх п'яти повітів, включаючи водну поверхню, становила 41147 квадратних верст (46830 кв. Км), [[Калмицька степ | Калмицької степу]]&nbsp;— 75635 квадратних верст (86080 кв. Км) і [[Внутрішня Киргизька Орда | Внутрішньої Киргизької Орди]]&nbsp;— 66131 квадратних верст (75240 кв. км).

За іншими даними ( [[Стрельбицький, Іван Опанасович | І.&nbsp;А.&nbsp;Стрельбицький]]) ([[1874]]), площа Астраханської губернії становила 197247,2 квадратних верст (224500 кв. Км), у тому числі поверхню озер&nbsp;— 647 , 5 квадратних верст (736,9 кв. км), [[Дельта Волги | Волзької дельти]]&nbsp;— 14674,8 квадратних верст (16700 кв. км). Дана територія включала весь простір від міста [[Царицин]] а до [[Каспійське море | Каспійського моря]], між річками [[Волга | Волгою]] та [[Ахтуба | Ахтуби]] і з включенням всіх островів з морського узбережжя. За своєю площею Астраханська губернія займала четверте місце серед губерній Європейської частини Російської імперії.

Річка [[Волга]] розділяла Астраханську губернію на дві половини: лежить на правому її березі називалася Волзької, або [[Калмицька степ | Калмицької степом]], а знаходиться на лівому березі&nbsp;— Заволжской, або [[Киргизька степ | Киргизької степом]] .

Верст за двадцять вище [[Царицин]] а Волга відокремлює від себе з лівого боку значний рукав [[Ахтуба | Ахтубу]], поточну на протязі до 500 верст майже паралельно з головним руслом Волги до Каспійського моря.

В межах Астраханської губернії Волга не приймає жодного скільки-небудь значного припливу, а сама відділяє безліч рукавів, які, в свою чергу, дроблячись на більш дрібні притоки, що носять назву єриків, проранов, подстепков, Узень, ильменей і&nbsp;т.&nbsp;д., безперервно переплітаючись, утворюють собою водний лабіринт. [[Дельта Волги | Волзька дельта]] починається, власне, з відділенням від Волги значного рукава її&nbsp;— річки Бузана у Петропавлівській [[ватага | ватаги]], трохи вище Лебяжинском станиці. В нижній течії Волги налічують до 200 приток, і всі вони здебільшого відокремлюються з лівого боку Волги; найбільш чудові з них по багатоводдя: [[Ахтуба]], [[Бузан]], Б. [[Болда]], [[Камизяк ]] , [[Чаган]], Іванчук і др.; з правого боку притоки починають відділятися від Волги здебільшого нижче Астрахані, з них назвемо: [[Бахтемір]], Кара-Булак і [[Чулпан]]. При впадінні в море Волга має до 70 усть, утворюючи низинну дельту, порослу непрохідним лісом очеретів, які у морських берегів призводять до утворення так званих «чорний». Розбившись на безліч рукавів, Волга в гирлах своїх сильно міліє, що і складає основну перешкоду для судноплавства в бік Каспійського моря.

Крім Волги і Ахтуби з їхньою мережею водних приток, в губернії знаходяться наступні текучі води: на півночі, на кордоні з [[Саратовська губернія | Саратовської губернією]], тече невелика річка [[Сарпі]], пересихають влітку і складова витік цілої системи Сарпінскіх озер, лежачих у підніжжя [[Ергене]]. Річка В'язівка ​​тече із заходу на схід, всього протягом 25 верст, має гірко-солону воду, пересихає, впадає в Волгу у с. В'язівка. На західному кордоні (з [[Область Війська Донського | Областю Війська Донського]]) налічується до 80 річок і струмків, що течуть з Ергене і живлять ланцюг озер, лежачих біля східного підніжжя цієї височини, або поточних на захід в притоки [[Дон]] а; велика частина цих джерел влітку висихає, деякі, як, наприклад, Еліста, Тенгуті, Акішбай та ін, мають постійне перебіг.

На півдні, на кордоні з [[Ставропольська губернія | Ставропольської губернією]], знаходяться два Манич: Західний тече в межі Області Війська Донського, Східний належить Астраханської губернії. [[Верхів'я]] обох Манич знаходяться на стику [[Ергенейская височина | Ергенейской височини]] зі [[Ставропольська височина | Ставропольської]] і лежать на висоті 11,5 саж. над рівнем Чорного моря. [[Східний Манич]] спочатку тече на південний схід, а потім, вступивши в низинну частину степу на сході і не доходячи верст сто до [[Каспійське море | Каспійського моря]], втрачається в системі озер, що носять назву Састінскіх, утворюючи непрохідні топи під назвою хаков, з яких найбільш відомі Джерлачіхакі. З'єднання вершин Манич в порожнисту воду подало привід для порушення питання про можливість пристрою судноплавного каналу між [[Азовське море|Азовським]] і Каспійським морями, але на підставі дослідження цієї місцевості двома експедиціями Головне управління шляхів сполучення в [[1859]] висловилося, що роботи по влаштуванню каналу, не представляючи достатніх поруку в успіху, зажадали б величезних витрат, які не відповідають користь підприємства.

Річка [[Гайдук (річка) | Гайдук]], складова рукав річки Куми, наповнюється водою тільки навесні, лежить на південно-західному кордоні Ставропольської губернії.

Північно-східна частина Астраханської губернії ще менш наділена прісними водами. На самій півночі, на кордоні з Самарської губернією, тече невелика річка [[Єруслана (річка)|Єруслана]] з припливом р. Торгун; далі у північно-східного кордону лежать річки [[Великий Узень]] та [[Малий Узень (річка) | Малий Узень]], що впадають в [[Камиш-Самарські озера]] і належать Астраханської губернії нижнім своїм перебігом; вода в них місцями солонувата, крім того, в степу знаходяться Гірка річка і р. Бульдургенді, недалеко від Ханської ставки&nbsp;— обидві незначні і мають гірку, непридатну для пиття воду. Всі ці текучі води незначні, розташовані на околицях губернії, середина ж степи абсолютно позбавлена ​​проточних вод.

[[Вододіл]] між [[Дон]] ом і [[Волга | Волгою]] в межах Астраханської губернії носить назву Ергене (по-калмицьких -'' крутизни'') і являє собою плоску [[височина]], що йде від колонії Сарепти на південь протягом 300 верст майже меридіональний і закінчується біля берегів Півд. Манич крутизною, званої Чалон-Хамур (або Таш-Муран). Найбільша висота Ергене у сел. Заповітного, 532 ф. вище за рівень Каспійського моря; на захід Ергене спускаються полого в Донську степ, східні їх схили круто обриваються в Волзьку степ, внаслідок чого при незначній своїй висоті Ергене з боку степу здаються горами. Східні схили їх порізані [[яр]] ами (балками), які на захід лежать близько один до одного; по цих ярах навесні шумлять струмки й річки, що живлять цілий ряд озер, лежачих у підніжжя Ергене; частина цих озер прісноводна (Цацінское, Алцин -Хута, М'яч-Толгота, Чілгір, [[Яшкуль]] тощо), або ж вони прісні тільки весною, а потім робляться гірко-солоними (ханат, Нарин-Хара, Кобдирь); деякі влітку звертаються в [[солончаки]], як, напр., Табун-Усун, або ж, висихаючи, покриваються соковитою травою, служачи місцями для багатого сінокосу (вушку-Нур, Сальвру та ін.) Грунт Ергене складають потужні пласти жовтої глини, так званий [[лес]].

За Ахтуби лежить на схід місцевість, що зливається з неозорими [[Середня Азія | середньоазіатськими]] степами, представляється в загальних рисах подібна до що лежить на захід. Найбільш піднесена північна частина її представляє кілька горбисту поверхню, похилу від берегів Ахтуби на схід і зливається з більш піщаної і низовинної рівниною; її піщано-глинистий грунт в нижчих місцях рясніє хорошими сіножатями і придатна до обробки, але місцями до того рихла, що легко перетворюється в сипучий пісок, район яких, з року на рік збільшуючись, згубно відбивається на заселеній місцевості, засинаючи пасовища, ріллі і утворюючи поля піщаних горбів&nbsp;— [[бархан]] ів. Завдяки їх наступальному рухові деякі місцевості до того засипані піском, як, напр., Ханська ставка, селища Сеітовка і Хошеутовское та інші, що жителі змушені, як, напр., В останньому, переселятися; соляні озера, як, напр., Мухановське, Джамбайскіе робляться Підпесочне, і видобуток солі на них припиняється; те саме явище помічається в західній степу. У найбільш північних частинах східній степу зустрічається в Царевський повіті [[чорнозем]]. У цій смузі лежать і найбільш відомі своїм величезним вмістом солі озера Ельтон ([[Ельтон]]) і [[Баскунчак]] і гора Чапчачі, а також найбільші височини у вигляді окремих гір: [[Велике Богдо]]&nbsp;— 524 ф., М. Богдо&nbsp;— 96 ф., Арзагар&nbsp;— 72 ф. та ін

За своїм геологічного складу грунт Астраханська губернія належить до Арало-каспійської формації, пласти всюди горизонтальні і містять безліч солоних глин. Каспійські опади, що залягають на пісковиках і третинних глинах, досягають величезної [[потужність | потужності]] в 53 сажнів і складаються з переміжних шарів піску і різнобарвних глин&nbsp;— червоно-бурих, синіх, зелених, і містять раковини, що належать каспійської фауні і здебільшого до форм, нині ще живуть.

Ергене представляють самостійну вісь підняття, послідувала в той час, коли вже взяли в облогу каспійські глини, і складаються з третинного жорнового пісковика, що лежить на синій глині, що належить до міоцену. Тільки в окремій височини луговий сторони є гірські породи більш давньої формації, а саме пермської і тріасової, що зустрічаються у м. Богдо. [[Опока]], або крейдяний [[мергель]], належить до крейдяний грунті. Пісковики Соляний Балки представляють жорновій камінь кращої якості. Близько сіл. Кормового зустрічаються уламки білого кварцу, лидийского каменю і залозистого пісковику. У балці «Хрести» знаходяться шари рухляк, обтяжені залишками викопних риб. Чалон-Хамур складний з вапняних пластів. Гіпс, що знаходиться в деяких балках, обпалюється для добування алебастру, уживаного тільки на білення [[хат]]. Крім того, в Ергене знайдені ознаки кам'яного вугілля, а [[залізні руди]] в сівбу. частини представляють в деяких балках потужні виходи. У Сарепти видобувається гончарна глина, у сел. СОЛОДНІК&nbsp;— [[покрівельний сланець]], у Астрахані&nbsp;— цегляна глина; а близько урочища «Еліста» знайдена фаянсова глина, що має при калі чисто-червоний колір. В деяких місцевостях є [[селітра]]. У гори Б. Богдо знайдено незначне родовище сірки і присутність [[нафта | нафти]]; височини лівого боку Волги, як Богдо і друг., Складаються переважно з гіпсу, але взагалі в Астраханській губ. важко очікувати розвитку будь-якої галузі гірничої промисловості, за винятком існуючої&nbsp;— соляної. До нових утворень відносяться наноси Волги, піщані [[дюни]], вапняні [[туфи]] Ергене, солончаки і [[самосадочной озера | самосадочной]] солі. Кістки [[мамонт]] ів і інших тварин перебувають лише в наносах [[Волга | Волги]].

На початку XX століття в адміністративному відношенні Астраханська губернія поділялася на 5 [[Повіти Росії | повітів]] (Астраханський, Красноярський, Енотаевскій, Черноярскій і Царевський), калмицьких степів з 7 [[улус]] нимі управліннями і [[калмицький базар | калмицьким базаром]], Киргизьку степ (Внутрішню Киргизьку орду), розділену на дільничні управління (5 частин і два округи), і [[Астраханські козаки | Астраханське козаче військо]] з 2 відділів.

! Площадь, <br />[[верста|вёрст]]²

! Население<ref name="Демоскоп Weekly" /> <br />([[1897]]), чел.

У всіх п'яти повітах складалося ([[1888]]) 157 сільських товариств, 47 [[Волость (Росія) | волостей]], 13 [[стан]] ів і 89 урядніческіх ділянок. Всього маєтків і сіл в губернії&nbsp;— 189, крім 13 станиць астраханських козаків, ватаг і хуторів. Число будівель в селах п'яти [[Повіти Росії | повітів]] складалося з 231 кам'яних і 56472 дерев'яних будинків. У губернії було 167 церков і 4 монастиря ([[1887]]).

В [[1917 рік]] у Киргизька степ була виділена в окрему [[Букеевская губернія | Букеевской губернію]]. В [[1919]] у Царевський і Черноярскій повіти відійшли до [[Царицинському губернія | Царицинської губернії]]. Через рік Калмицька степ стала частиною [[Калмицька АТ | Калмицької АТ]]. В результаті, в Астраханській губернії залишилося 3 повіту: Астраханський, Енотаевскій і Красноярський. В [[1925]] у повіти були скасовані, а замість них утворені райони: Баскунчакское, Бірючекосінскій, Болхунскій, Енотаевскій, Зацаревскій, Ікрянінскій, Камизякскій, Красноярський, Могойскій, Нікольський, різночинський, Трусовском, Харабалинська<ref>{{книга

Осіле населення Астраханської губернії в [[1888]]&nbsp;р. складалося з 479 980 д. об. п., 245 079&nbsp;м п. і 234901 ж. п., переважно з великоросів, малоросів (переселенців різних губерній Росії) і з [[юртовськом татари | татар юртовськом]] та [[кундровскіе татари | кундровскіх]] (див. [[астраханські татари]]): щільність сільського населення становить 11 , 6 челов. на 1 кв. версту. Крім того, в Калмицької степу приблизно вважалося 138980 д. об. п. і в Киргизькій&nbsp;— 237 520 д. об. п., між ними мало [[Татари-каракалпаки | каракалпаків]] та [[трухмени | туркмен]].

За віросповіданням населення складалося: з православних&nbsp;— 420 699 д. об. п., розкольників&nbsp;— 12 002, вірмено-Григоріян&nbsp;— 6364, римо-католиків&nbsp;— 1183, евангел.-лютеран&nbsp;— 585, євреїв&nbsp;— 872, [[мусульмани | магометан]]&nbsp;— 276 759, ламаітов&nbsp;— 136 735, інших сповідань&nbsp;— 1713.

В іншому населенні число жителів за походженням складалося з дворян потомствених і особистих&nbsp;— 2665 д. об. п.; духовенства православного ченця&nbsp;— 120, білого&nbsp;— 1736, вірмено-григоріанського&nbsp;— 97, римо-католицького&nbsp;— 1, єванг.-лютеранського&nbsp;— 5, [[Дворяни-мусульмани в Російській імперії | магометанського]]&nbsp;— 383, іудейського&nbsp;— 3; громадян потомствених і особистих&nbsp;— 647; купців&nbsp;— 2354; міщан і цехових&nbsp;— 65 122; різночинців&nbsp;— 1724; селян всіх найменувань&nbsp;— 348 066; колоністів&nbsp;— 169; вільних матросів і штурманів&nbsp;— 72; регулярного війська&nbsp;— 1621; козаків&nbsp;— 16 404; запасних нижніх чинів&nbsp;— 8002; відставних нижніх чинів&nbsp;— 28852; іноземних підданих&nbsp;— 1131; осіб, які не належать до згаданих розрядами,&nbsp;— 807.

| Внутрішня <br />Киргизькая орда