Ланкастрія (лайнер): відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
м суміш розкладок за допомогою AWB
Рядок 48:
Після малого ремонту, він залишив [[Ліверпуль]] [[14 червня]] під командуванням капітана Рудольфа Шарпа (Sharp) (народився [[27 жовтня]] [[1885]]) і прибув до гирло річки [[Луара|Луари]] [[16 червня]]. Став на якір в 11 милях (9 км) на північний захід від [[Сен-Назер]]. До середини дня [[17 червня]] він прийняв невідому кількість (від 4000 до 9000 чол.<ref name=beeb/>), цивільних біженців (співробітників посольства і [[Fairey авіації]] (Бельгія)) і військових. Офіційно на кораблі було 2200 місць (в тому числі і для 375 чоловік екіпажу)<ref name="Sebag">{{cite book| last=Sebag-Montiefiore |year=2006 |pages=487–495 |title=Dunkirk - Fight to the last man |chapter=The Sinking of the Lancastria}}</ref> Вважається що капітану Шарпу було доручено Королівським військово-морським флотом завантажити стільки людей скільки можливо, без врахування обмежень, встановлених відповідно до міжнародних норм.
 
Станом на [[17 червня]] [[1940]] року, в 13:50 , під час повітряного нальоту, поблизу [[SS Oronsay (1925) | Oronsay]] і 20.000&nbsp;— тонного лайнера [[Orient Line | Orient]], впала німецька бомба<ref name="Sebag"/>, новий наліт почався до 16 години. Вважається що «Ланкастрію» бомбили в 15:48 з німецького літака [[Junkers 88]] і що він отримав три прямих влучень, що спричинило до крену лайнера на правий борт і наступного перекидання. Затонув через двадцять хвилин. Більше 1400 тонн мазуту витекло з нього в море і відбулося часкове її займання (можливо спричинене обстрілом). Багато людей потонули, зокрема через розлив мазуту і обстріл. Врятовані були прийняті на борт траулера [[HMT Кембріджшир (FY142) | Кембріджшир]] (900 чоловік), корабель [[Oronsay (1925) | Oronsay]], лайнер [[Orient Line]] (отримавший також ушкодження) і на інші судна місцевих рибалок<ref name="Sebag"/> Загалом вижили 2477 чоловік, з яких близько 100 були ще живі в 2011 році.<ref name=beeb/>. Більшість сімей загиблих знали тільки, що вони померли в [[британських експедиційних сил (Друга світова війна) |британських експедиційних силах]] (БЕС). Число загиблих складає приблизно третину усіх втрат БEСБЕС у Франції<ref name=beeb/> Лайнер затонув в точці близько 5&nbsp;км на південь від [[Chémoulin]] і близько 9&nbsp;км від [[Сен-Назер]]. Офіційно жертвами потоплення лайнера «Ланкастрія» є 1738 смертей<ref>{{cite web|url=http://www.lancastria.org.uk/Victim_List/victim_list.html |title=Victim list |publisher=Lancastria.org.uk |date=1940-06-17 |accessdate=2010-08-03}}</ref> Британський уряд засекретив інформацію про потоплення «Ланкастрії», вважається що через величезні втрати людей аби не пригнічувати громадян звісткою про цю трагедію. Але таємниця частково була розкрита, в Сполучених Штатах газетою [[New York Times]], а і у Великобританії [[The Scotsman]] [[26 липня]] [[1940]] року, більш ніж через п'ять тижнів після інциденту Інші британські газети потім повідомляли про цю історію, в тому числі [[Daily Herald (Великобританія газета) |. Daily Herald]] (від [[26 липня]]), в якій подавалася ця подія на першій сторінці. В [[Sunday Express]] від [[4 серпня]] було подано фотографію перекинутого лайнера, його перевернутого корпусу, під заголовком «Останні миті найбільшої морської трагедії усіх часів». Але повна історія потоплення «Ланкастрії» так і не була опублікована,<ref name=beeb/> бо британський уряд видав розпорядження зобов'язати усіх, що залишилися в живих й екіпажі кораблів, які пішли на допомогу не обговорювати катастрофу під страхом на передачі до [[трибунал]]у.
 
Також британський уряд відмовилося проголосити місце потоплення військовою могилою й відповідно охоронною зоною хоча законодавство дозволяло це зробити. На початку ХХІ століття французький уряд створив зону відчуження навколо місця аварії.