Відмінності між версіями «Ростоцький Станіслав Йосипович»

нема опису редагування
м (робот додав: he:סטניסלב רוסטוצקי)
 
== Життєпис ==
Станіслав Ростоцький народився 21 квітня 1922 року в [[Рибінськ|Рибінську]]у. Його батько, Ростоцький Йосип Болеславович (1890-19651890–1965), був лікарем, а мати Ростоцька Лідія Карлівна (1882-19641882–1964) домогосподаркою.
 
В 1940 році закінчив школу і поступив в Інститут філософії та літератури.
 
Через хворобу хребта під час призову 1940 року був визнаний нестройовим. Проте в лютому 1942 року його призвали до війська. Спершу він служив в 46-ій запасній стрілецькій бригаді розташованій біля станції Сурок в [[Марійська АРСР|Марійській АРСР]]. У вересні 1943 року Станіслав втік на фронт. Воював він простим солдатом у складі 6-ого гвардійського кавалерійського корпусу. Пройшов з боями від [[Вязьма|Вязьми]] до [[Рівне|Рівного]].
 
11 лютого 1944 року під [[Дубно|Дубном]]м Ростоцького було важко поранено. Кілька місяців він провів у шпиталях у Рівному та Москві, переніс кілька операцій. В серпні 1944 року він був звільнений з військової служби як інвалід війни другої групи. За час військової служби Станіслав Ростоцікий став кавалером ордену [[Орден Червоної Зірки|Червоної Зірки]].
 
У вересні 1944 року поступив до Інституту кінематографії в майстерню Г. М.  Козинцева. Вчився довго  — 7 років, оскільки одночасно з навчанням працював в картинах вчителя на кіностудії «Ленфільм». По закінченню навчання Козинцев рекомендував Ростоцького як режисера який одразу готовий до роботи в художньому кіні. В 1952 році отримав направлення на кіностудію імені Горького де й пропрацював усе життя.
 
Два фільми Станіслава Ростоцького номінувалися на [[Оскар (премія)|премію Американської кіноакадемії]]  — «А зори здесь тихие», «Белый Бим, чёрное ухо». Три його картини, згідно з опитуваннями журналу «Советский экран», визнавалися кращими фільмами року  — «А зори здесь тихие», «Доживём до понедельника», «Белый Бим Черное ухо».
 
В 1998 році Станіслав Ростоцікий знявся в багатосерійному телефільмі «На ножах» режисера А. Орлова за романом Лєскова, де грав роль генерала Сінтяніна.
 
Станіслав ростоцікийРостоцікий був автором багатьох статей в журналах «Искусство кино», «Советский экран», глав в збірках спогадів про [[Ейзенштейн Сергій Михайлович|С. ЕнзенштейнаЕйнзенштейна]], Г. Козинцева, А. Москвина, Л. Бикова. Був членом Спілки кінематографістів СРСР та РРФСР, був головою журів п’ятип'яти Московських міжнародних кінофестивалів (у 1975, 1977, 1979, 1981 та 1983 роках).
 
Дружина  — актриса Ніна Мєньшикова (1928—20071928–2007). Син  — актор та режисер [[Ростоцький Андрій Станіславович|Андрій Ростоцький]] (1957—20021957–2002). Онучка  — Ольга.
 
== Фільмографія ==
* 1955  — Земля и люди
* 1957  — Дело было в Пенькове
* 1959  — Майские звёзды
* 1962  — На семи ветрах
* 196?  — Зимние этюды
* 1966  — Бэла
* 1968  — Доживём до понедельника (Доживемо до понеділка)
* 1972  — А зори здесь тихие (А зорі тут тихі)
* 1977  — Белый Бим, чёрное ухо (Білий Бім Чорне Вухо)
* 1979  — Профессия  — киноактёр
* 1980  — Эскадрон гусар летучих
* 1984  — И на камнях растут деревья
* 1992  — Из жизни Фёдора Кузькина
 
[[Категорія:Російські кінорежисери]]
68 592

редагування