Карст: відмінності між версіями

'''Карст''' ({{lang-ru|карст}}, {{lang-en|karst}}, {{lang-de|Karst m}})  — геологічна формація, яка формується в процесі розчинення чи [[вилуговування]] гірських порід [[Поверхневі води|поверхневими]] чи [[Підземні води|підземними водами]] і формування специфічного (поверхневого та підземного) [[рельєф]]у. Термін походить від назви вапнякового [[плато Карст]], або [[Крас]] біля [[Трієст]]у у [[Словенія|Словенії]]. Карстуванню легко піддаються такі породи: [[кухонна сіль|сіль]], [[гіпс]], [[вапняк]]и, [[доломіт]]и, [[крейда]], [[мергель]]. В результаті карстових процесів утворюються такі форми [[рельєф]]у, як [[карри]], лійки, улоговини, [[понори]], шахти, печери, підземні ріки та джерела. У межах материків оголені і поховані карбонатні породи займають до 40 км², [[гіпс]] і ангідрити – — бл. 7, кам. сіль до 4  млн. км².

Виділяють поверхневий (голий) та покритий (похований) карст.

'''Поверхне́вий карст'''  — [[форма рельєфу]], що виникла в процесі карстування [[земна поверхня|земної поверхні]]. Породи, що карстуються, лежать безпосередньо на поверхні, тому швидко розмиваються потоками вод від [[атмосферні опади|атмосферних опадів]].

'''Покритий карст''' ({{lang-ru|покрытый карст}}, {{lang-en|covered karst, mantled karst}}; {{lang-de|bedeckter Karst m}})  — тип карсту, який розвивається в областях, де карстові відклади покриті товщею пухких утворень різного генезису. Карст з покривом елювію і ґрунту іноді називають карстом середньоєвропейського типу.

<br />

<br />

<br />

<br />

4. Тріщинуватість порід, що можуть карстуватися -&nbsp;— порода, що лежить суцільним пластом не буде розмиватися, а стане [[Водотривке ложе|водотривким ложем]] для горизонту підземних вод.

Розчинення сульфатних порід і кам. солі може відбуватися в чистій воді, але наявність у воді розчиненої солі, що не має спільного йону з сіллю, яка створює розчинну породу, підвищує розчинність. Розвиток карсту відбувається під сукупним впливом поверхневих і підземних вод. Розчинення гірських порід часто супроводжується механіч. розмивом. Для поверхні площ розвитку карсту характерні дрібні борозни і поглиблення &nbsp;— карри, замкнені пониження (лійки, улоговини, природні колодязі і шахти, сліпі яри і долини), ніші в обривах. Найтиповіші &nbsp;— лійки (конічні, котло-, блюдцевидні або у вигляді ям неправильної форми) діаметром 1-200 &nbsp;м і глибиною 0,5-50 &nbsp;м. На дні лійок зустрічаються отвори &nbsp;— понори, які часто є початком шахт або колодязів, іноді глибиною більше 1000 м (макс. глибина 2148 м &nbsp;— печера Крубера, [[Абхазія]]). У закарстованих масивах утворюються різні підземні ходи, порожнини, печери, які часто розвиваються вздовж тріщин. Найбільша печера світу &nbsp;— Мамонтова з печерною системою Флінт-Рідж (США, Кентуккі) досягає 590 &nbsp;км сумарної довжини. Найбільша в Україні печера &nbsp;— гіпсова Оптимістична ([[Поділля]]) довж. близ. 214 &nbsp;км, найглибша &nbsp;— Солдатська ([[Кримський півострів|Крим]]), глиб. 540 &nbsp;м. З карстовими явищами зовні схожі явища псевдокарсту, які виникають у льоду і мерзлих ґрунтах (термокарст), в дрібноуламкових і пористих ґрунтах (кластокарст, глинистий, лесовий, механічний карст, [[суфозія]], просадка). У їх розвитку основну роль відіграють інші, не типові для карсту фізичні процеси: танення льоду, механічний вплив рухомої води тощо. Карст ускладнює видобуток к.к., що залягають нижче або на рівні карстових порід.

'''В Україні''' карст поширений у Кримських горах, Карпатах, на Поділлі, Донбасі. Загалом карстові процеси розвиваються на 60% території України. В деяких областях України рівень ураження карстовими процесами сягає 60-100% території. При цьому характерними є явища карбонатного, сульфатного, соляного карсту. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що становить 27% від всієї площі карстоутворення. Найбільш розвинутий відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км², Рівненської -&nbsp;— 14 км².

<br />

<br />