Наголос: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Pavlo1 (обговорення | внесок) м Відкинути редагування 94.178.249.133 до зробленого MerlIwBot |
|||
Рядок 1:
'''На́голос''' або '''акце́нт''' — надсегментна одиниця [[мовлення]]. Наголос є властивістю [[склад]]у. Його також можна визначити як якісну характеристику (коли якість голосного є засобом вираження наголошення) і, також, як кількісну характеристику (відносно збільшена тривалість наголошеного голосного).
== Загальні відомості ==
Варто пам'ятати, що про наголошені склади часто говорять як про найбільш виділені в слові. Однак Г. В. Торсуєв вважає, що поняття "наголошений" та "виділений" не можуть вживатися як синоніми [6: 53-57]. Ефект виділення досягається за допомогою деяких фонетичних характеристик звуків. Загальновідомо, що звуки мови мають різний ступінь сонорності. Сонорність являє собою внутрішню характеристику голосних, яка напряму пов’язана не з акцентною структурою слова, а з іншими артикуляційними характеристиками; і разом з ними робить свій внесок у створення ефекту виділення. Таким чином, термін "виділення в потоці мовлення" має ширше значення ніж "наголос". Це досягається за допомогою компонентів словесного наголосу, таких як голосність, довгота, якість голосного. У дискурсі ефект виділення може підсилитися завдяки мелодії, яка в свою чергу є компонентом інтонації.
Залежно від того, який акустичний параметр визначає наголос, відповідно виділяють:
* ''силовий (динамічний, експіраторний) наголос''
* ''музичний (тоновий, мелодичний) наголос''
* ''кількісний (квантитативний) наголос''
Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх [[слов'янські мови|слов'янських]] і більшості [[індоєвропейські мови|індоєвропейських мов]], є силовий, заснований на силі видиху, м'язової напруги. Про це говорить і М.Наконечний у «Курсі СУЛМ. Фонетика» за ред. Білодіда (1969). При цьому зазначаючи, що український наголос, бувши в своїй основі силовим, має ознаки часокількісного і тонічного.
Однак [[Тоцька Ніна Іванівна|Н.Тоцька]], характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначається тривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою.
Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:
* ''словесний (тактовий) наголос.
** ''вільний (нефіксований) наголос'' (на будь-якому складі в межах слова)
*** ''рухомий наголос'' (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)
*** ''нерухомий наголос'' (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)
** ''постійний (фіксований) наголос'' (на певному складі в межах слова)
* ''синтагматичний наголос''
* ''[[фразовий наголос]]''
В українській мові наголос вільний, рухомий. Для української мови характерним є і побічний наголос в багатоскладових словах. За словами М. Наконечного, це пов'язано з відносною слабкістю основного наголосу.
Залежно від семантики розрізняють:
* ''логічний наголос'' — особливе виділення якогось слова чи кількох у реченні.
* ''емфатичний наголос'' — емоційне виділення сегменту мовлення.
== Функції наголосу ==
* ''Видільна'' — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.
* ''Конститутивна'' — наголос
* ''Змісто- й форморозрізнювальна'' — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова:
*: за́пал-запа́л, ша́баш-шаба́ш, веро́ніка-Вероні́ка, ви́рок-виро́к, на́голос-наго́лос
== Позначення наголосу в Unicode ==
| |||