Неаполітанське герцогство: відмінності між версіями

'''Наполіта́нський дука́т''' ({{lang-la|''Ducatus Neapolitanus''}}), державне утворення, яке зародилось у [[VII століття|VII столітті]] як [[Візантійська імперія|візантійська]] провінція на землях [[Італія|Італії]], які не були завойовані [[лангобарди|лангобардами]] століттям раніше. Дукат, яким керував вйськовийвійськовий вождь (''dux''), швидко став ''de facto'' незалежною державою, яка існувала понад п'ять століть.

У часи перших нападів лангобардів на Італію в середині [[VI століття]] у [[Неаполь|Неаполі]] проживало 30-35 тис. мешканців. У [[615]] напольНеаполь вперше поставповстав проти влади [[Равеннський екзархат|Равеннського екзарха]], який був повноважним представником Візантійського імператора в Італії. Тому, в [[638]] екзарх [[Елевтерій (екзарх)|Елевтерій]] вперше утворив неаполітанський дукат, проте призначив дуку, який був відповідальним і залежним від візантійського [[стратег|стратега]] [[Сицилія|Сицилії]]. На той час територія дукату відповідала сучасним межам [[Неаполь (провінція)|провінції Неаполь]], до складу якого входили [[Флегрейські поля]], землі поблизу [[Везувій|Везувія]], [[Сорренто]], [[Джуліано]], [[Аверса]], [[Афрагола]], [[Нола]], острови [[Іск'я]] і [[Прочіда]].

У [[661]] імператор [[Констанс II (візантійський імператор)|Констанс II]] надав право мешканцям Неаполя мати місцевого правителя та призначив дукою [[Василь (неаполітанський дука)|Василя]], який володів також титулами [[патрицій|патриція]] та [[консул|консула]]. Влада дуки поширювалась на морські порти [[Гаета|Гаету]], [[Амальфі]] та Сорренто, які, проте, зберігали високий рівень автономності. Дукат чеканимчеканив монети з профілем візантійського імператора та написами грецькою мовою, яка була офіційною мовою цього державного утворення.