Київська митрополія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 60:
* Луцько-Острозька (перейшла на унію 1702).
Після церковного [[Ужгородський собор|собору в Ужгороді]] [[1646]] року частина православного духовенства на Закарпатті також прийняла унію з Римом, але вийшла з-під юридикції митрополита Київської митрополії
[[1663]] рік — визначено умови, на яких [[Мукачівська греко-католицька єпархія|Мукачівська єпархія]] може бути включена до Київської митрополії. Однак через спротив вдови Ференца Ракоція ІІ, Мукачівська єпархія підпорядковується угорському Ягерському єпископу.
У 18 столітті головними завданнями унійних Київських митрополитів була оборона прав церкви від латинських впливів та польської і російської влади. Тоді ж українська церква починає відігравати дедалі активнішу роль у справі українського національного відродження. Особливо важливе значення в оформленні церковно-обрядового, духовного та культурного обличчя церкви мав [[Замойський синод]] ([[1720]]). З 1708 до 1838 було одинадцять Київських католицьких митрополитів, дев'ять з яких носили титул Київських митрополитів, а два останні вважалися папськими легатами для з'єднання з Римом вірних у межах Російської імперії. Внаслідок першого [[Поділи Речі Посполитої|поділу Речі Посполитої (1772)]] Київська унійна митрополія була поділена на три частини: в межах Речі Посполитої залишилися єпархії Київська, Володимирсько-Берестейська, Луцька, Пинська і частина Холмської; до Росії відйшла єпархія Полоцька, а до Австрії - Львівська, Перемиська і частини Кам'янецької, Луцької та Холмської єпархії.
| |||