Поняття «[[еволюція]]» стало використовуватися в Англії 17 ст. для позначення впорядкованої послідовності подій, причому такийтакій, в котрій вихід якимось чином міститься усередині неї із самого початку. Таке вживання поняття відображало превалюючий філософський погляд на природу зміни. Починаючи з Арістотеля, у філософському середовищусередовищі була поширена віра в те, що речі змінюються відповідно внутрішньому принципу розвитку, котрий вважався втіленим в «сім'ї» або «герме». Цю точку зору розділяли Лейбніц, Кант, Гегель. Вона була ключовою в раціональному поясненні динаміки форм життя, починаючи з 18 ст. В 19 столітті еволюційні погляди укорінялисяукорінилися в поясненні існування суспільства і культури. Базу соціально-культурного классичного еволюціонизму заклали такі мислителі, як Спенсер, Тайлор, Морган. Вони визначили і основні принципи вивчення суспільства і культури.
По-перше, була обгрунтована можливість соціальної науки. Основоположники еволюціонізму вважали можливим зробити культуру людства об'єктом пояснення в термінах наукових підстав і законів, вважаючи, що вона породжена природними причинами, і її динаміка закономірна. Це відрізняло їх від попередників, що рахували історію людства послідовністю унікальних подій, непіддатливих об'єднанню в регулярні послідовності.
