Сковорода Григорій Савич: відмінності між версіями

Твори Сковороди за життя друкувались сотнями екземплярів, бо тодішня [[цензура]] знайшла їх «противними [[Святе Письмо|Святому Писанію]] і образливими для монашества». Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної [[схоластика|схоластики]] та духового гноблення московського "православ'я", спираючись у своїй філософії на [[Біблія|Біблію]]. Сковорода повчав, що царство людини знаходиться всередині неї і {{цитата|Щоб пізнати [[Бог]]а, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в самім собі, годі шукати Його в світі.}}

Офіційна московська релігія ділила людство на більш благословенних Богом і менш благословенних, а навіть і таких, що перебувають ніби під прокляттям, себто [[кріпак]]ів. А Сковорода вчив, що ''«всяка праця благословенна Богом»'', а розподіл місць коло Бога називав непростимим гріхом. Московське "православ'я" і взагалі все московське духовенство було нетерпимим до всього чужого як єретичного, ''«неправославного»''. Сковорода навчав, що найбільше й фактично єдине завдання філософії — шукати правду і прагнути до неї. Але в умовах людського життя ця ціль недосяжна, і щастя людини полягає саме в тому, що вона все мусить шукати правди. До цієї мети можна йти різними шляхами, і тому нетерпимість до тих, хто інакше думає, не знаходить виправдання. Так само й релігійна нетерпимість не знаходить виправдання, бо вічна правда проявляється на цьому світі в різних формах. Будучи у ставленні до себе самого цілковито безкомпромісним і осягнувши внаслідок цього повну гармонію між своєю наукою та своїм життям, Сковорода був надзвичайно лагідний і оглядний у ставленні до інших.