Мелані Кляйн: відмінності між версіями

У [[1917]]&nbsp;р. вона познайомилася з Фрейдом у Будапешті, 5-му Міжнародному Конгресі, зустрічі Угорського та Австрійського психоаналітичних товариств, а в [[1919]]&nbsp;р. вступила в Угорське психоаналітичне товариство, представивши доповідь «Про розвиток однієї дитини»<ref name="з"></ref>. Кляйн сама зробила спробу аналізу, скориставшись для цього найдоступнішим в її положенні «пацієнтом»&nbsp;— власним сином<ref name="к"></ref>.

У [[1921]]&nbsp;р., у віці 38 літ, Мелані Кляйн на запрошення Абрахама переїхала до [[Берлін]]у. Це запрошення збіглося з від'їздом її чоловіка в чергове тривале відрядження до [[Швеція|Швеції]]. Не побажавши поїхати з ним, Кляйн віддала перевагу своїм професійним інтересам. Це розставання стало наслідком наростаючого відчуження між подружжям і стало прелюдією офіційного розлучення, що послідувало кілька років потому<ref name="к"></ref>.

У Берліні вона почала працювати як психоаналітик не тільки з дітьми, але й з дорослими. Заступництво Абрахама дуже допомогло її успіхам. Карл Абрахам володів особливим становищем всередині аналітичного співтовариства, оскільки він, поряд з [[Карл Юнг|Карлом Г. Юнгом]] (працював в [[Цюріх]]у), [[Шандор Ференці|Шандором Ференці]] (в Будапешті) і [[Ернст Джонс|Ернстом Джонсом]] (у [[Лондон]]і), був одним з піонерів психоаналітичного руху за межами Відня. Його авторитетові сприяла багаторічна репутація досвідченого клініциста, а також особиста близькість до Фрейда. У період спілкування з Кляйн Абрахам був президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації, і ця обставина не могло не позначитися на професійному просуванні його [[протеже]]<ref name="к"></ref>.

У [[1926]]&nbsp;р. Мелані Кляйн на запрошення Ернста Джонса переїхала до Великобританії (Джонс запросив її прочитати кілька лекцій по дитячому аналізу в Англії), де і влаштувалася остаточно. У 1927&nbsp;р. вона остаточно перебралася до Англії, ставши першим аналітиком з континенту серед членів Британського психоаналітичного суспільства. Там її клінічна і теоретична робота досягла свого розквіту і отримала широке визнання, з'явилися численні учні, вийшли в світ основні статті та книги<ref name="к"></ref>,<ref name="з"></ref>.

У 20-30-і рр.. Британське психоаналітичне товариство в значній мірі вже сформувало оригінальний підхід до теорії і практики [[психоаналіз]]у. З часом ця обставина стала однією з найважливіших причин виникнення ворожості і конфліктів між британськими та віденськими психоаналітиками. Протистояння двох шкіл психоаналізу максимально загострилося після переїзду Кляйн в Лондон. У цей час Кляйн почала активно впроваджувати ігрову техніку в практику дитячого аналізу, ставши безумовним піонером цього напрямку<ref name="к"></ref>.

Після Другої світової війни Кляйн в основному працювала як навчальний аналітик і як супервізор, відмовившись від активної ролі в житті Британського психоаналітичного суспільства. Все більше уваги вона приділяла теоретичним питанням. У [[1951]]&nbsp;р. з'явилася її робота «Заздрість і подяка», а в [[1961]]&nbsp;р., вже посмертно,&nbsp;— «Опис аналізу дитини». Навіть на останньому році життя Кляйн продовжувала теоретичні психоаналітичні вишукування (робота про трилогії Есхіла «Орестея»). У [[1960]]&nbsp;р. після перенесеної операції Мелані Кляйн померла від емболії легеневої артерії<ref name="к"></ref>.

Мелані Кляйн вважає, що процес інтеграції Его, розвитку його захисних механізмів, процес становлення і розвитку об'єктних відносин проходить через дві стадії, які, однак, не мають чіткої хронологічної прив'язки і можуть існувати протягом всього життя людини в якості позицій, які відображають його ставлення до самому собі і навколишньому світу. Мелані Кляйн описує дві позиції: параноїдну-шизоїдну і депресивну. Для параноїдно-шизоїдної позиції характерно відсутність інтеграції Его і об'єктів, які розділені на хорошу і погану частини. Це необхідно для того, щоб зберегти гарний об'єкт, гарного себе і хороші відносини між ними від атаки з боку агресивно-руйнівних частин своєї особистості, які дитина ще не в змозі контролювати. Основними захисними механізмами є розщеплення себе і об'єкта і як наслідок різкі і зовні не мотивовані зміни в почуттях і поведінці по відношенню до себе і іншим людям на протилежні, і проективна ідентифікація, тобто проекція на об'єкт нестерпних в собі самому почуттів, бажань, намірів, і одночасно ідентифікація з цим «збагаченим» своїми проекціями об'єктом, що призводить до порушення меж між собою і об'єктом, і відчуття зовнішнього об'єкта як поганий, що переслідує частини себе і навпаки. Фіксація на параноїдно-шизоїдній позиції, як випливає з її назви, притаманна важко порушеним пацієнтам, що страждають психозами або важкими прикордонними або нарциссические розладами<ref name="к"></ref>.