Коли [[1795]] р. в результаті останнього поділу [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] Почаїв потрапив до [[Російська імперія|Російської імперії]], деякий час монастир залишався за василіанами, і тільки [[1831]] р. царський уряд брутально відібрав у нихпередав цю обитель і віддав Російській православній церкві. При монастирі була друкарня — важливий осередок церковного та світського книгодрукування, а отже, і важливий культурний осередок України. Багато з видань Почаївської друкарні посіли визначне місце в історії українського друкарства. "Уніатський період Почаївської друкарні, це період її найбільшої слави, хоч і служила вона лише частині українського народу",— стверджував проф. І. Огієнко. У тій друкарні надруковано 148 книжок церковнослов'янською та українською мовами, 32 польською і 7 латинською, разом 187 книжок. З переходом під адміністрацію російської православної ієрархії Почаївська Лавра перестала бути важливим осередком книгодрукування, алеу 1832 р. стала кафедрою Волинського православного архієрея, який у 1833 р. дістав титул архієпископа. РосійськийПочаївська шовінізмЛавра устала Почаївськомуцентром монастирі збільшився в кінці XIX іправослав'я на початкуВолині, XXопору ст.проти інаступу триваєуніатів донині.на Найактивнішимиправославну шовіністами в тому часі були архієпископ Антон Храповицький і зрусифікований архімандрит монастиря Віталій Максименко, родом з Волинівіру. Почаївська Лавра стала центром русифікаційної діяльності на Волині, уУ XX ст. тут друкувався антиукраїнський «[[Почаївський листок]]», який був речником антиукраїнського "Союза Русскаго Народа".
Найбільші випробування випали на долю монастиря в другій половині [[XX століття|ХХ ст]].
