Штепа Костянтин Теодосійович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Wanderer (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Wanderer (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Костянтин (Кость) Теодосійович Штепа''', рос. ''({{lang-ru|Константин Феодосиевич Штеппа''}}) (*[[1896]], [[Лохвиця]] [[Полтавська область|Полтавської губернії]] - † [[19 листопада]] [[1958]], [[Нью-Йорк]]) — історик-візантіст, науковий дослідник і викладач історії античної культури, історії церкви й класичної філології родом з Лохвиці на [[Полтавщина|Полтавщині]] з німецькими етнічними коріннями. Професор [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя|Інституту народної освіти]] в [[Ніжин|Ніжені]], з [[1930]] — Київського ІНО (пізніше університету), співробітник Культурно-Історичної комісії й Комісії сходознавства ВУАН; заарештований в [[1938]].
 
Народився в старовинному місті Лохвиця в сімї православного священника з німецькими етнічними коріннями.
Під час німецької окупації — редактор щоденника у Києві «[[Українське Слово|Нове Українське Слово]]» ([[1941]]—[[1943]]), ректор КДУ ([[1941]]). Ще з 1930-х рр. дружив з професором [[Оглоблин Олександр Петрович|Оглоблиним]], який під час окупації був головою Київської міської управи, де Штепа обіймав посаду зав. відділом культури та освіти. Наприкінці війни співпрацював з [[Власов Андрій Андрійович|власівцями]].
 
Навчався в полтавській духовній семінарії (1910-1914) та на історико-філологічному факультеті [[Санкт-Петербурзький державний університет|Петербурзького Університету]] у проф. [[Ростовцев Михайло Іванович|М.І.Ростовцева]].
Після війни — в еміграції - з початку в Західній Німеччині, потім в США. В Німеччині він викладав російську мову і літературу в американській армійській школі (1950-1952). Поряд з такими науковцями як А.Г.Авторханов, В.О.Яковлєв (Б.Троіцький), О.П.Філіпов, К.Г.Криптон, В.П.Марченко був одним із співзасновників та співробітників "Інституту для вивчення історії та культури СРСР" у [[Мюнхен]]і (1950).
 
Під час [[Громадянська війна в Росії|громадянської війни]] воював у [[Біла армія|Білій армії]]. 1919 року був заарештований, 1920 тяжко поранений, взятий у полон при відступу армії Врангеля під [[Перекоп]]ом.
Обірвав зв'язки з українськими вченими, в тому числі з Оглоблиним, в своїх публікаціях дотримувався російсько-імперських поглядів.
 
Після війни завершив освіту в [[Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя|Ніжинському нституті народної освіти]] на історико-філологічному фаультеті.
Автор праць і статей: «Нариси з історії античної й християнської демонології» ([[1926]]), «Проблеми античного релігійного синкретизму в зв'язку з мотивами староукраїнської легендарної творчості» ([[1927]]), «Про характер переслідування відьом у старій Україні» ([[1928]]), «Селянські рухи в Римській Імперії» ([[1950]]), «Соціологічна теорія релігії Е. Дюркгема і школа [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевського]]» ([[1931]]).
 
З 1922 р викладач, з 1927 професор цього інституту. Захистив докторську [[Дисертація|дисертацію]]. З 1930 р. завідуючий кафедрою Історії Стародавнього світу і Середніх віків [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]], одночасно старший науковий співробітник [[Національна академія наук України|АН УРСР]], співробітник Культурно-Історичної комісії й Комісії сходознавства ВУАН. З 1931 р. призначений головою Комісії з історії [[Візантійська імперія|Візантії]] АН УРСР.
 
В лютому 1938 заарештований, до вересня 1939 перебував у київській тюрмі [[НКВС]]. Звільнений без пред'явлення звинувачення.
 
Під час німецької окупації — зав. відділом народної освіти, ректор [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського університету]] ([[1941]]), редактор щоденника «[[Українське Слово|Нове Українське Слово]]» ([[1941]]—[[1943]], Київ).
 
Після війни — в еміграції - з початку в Західній Німеччині, потім в США. В Німеччині він працював бібліотекарем [[кардинал Клеменс фон Гален|кардинала фон Галена]]; у 1947-49 активно співробітничав у журналах [[«Посєв»]] та [[«Грані»]]; викладав російську мову і літературу в американській армійській школі (1950-1952). Поряд з такими науковцями як А.Г.Авторханов, В.О.Яковлєв (Б.Троіцький), О.П.Філіпов, К.Г.Криптон, В.П.Марченко був одним із співзасновників та співробітників "Інституту для вивчення історії та культури СРСР" у [[Мюнхен]]і (1950).
 
З 1952 р. він жив у США, працював оглядачем «[[Радіо Свобода]]».
 
 
Ще з 1930-х рр. К.Т.Штепа дружив з професором [[Оглоблин Олександр Петрович|О.П.Оглоблиним]], який під час окупації був головою Київської міської управи. Але після війни пориває стосунки з Оглобліним, в тому числі і з іншими українськими вченими. В своїх публікаціях часто дотримувався російсько-імперських поглядів.
 
==Праці==
* Нариси з історії античної й християнської демонології (1926)
* Проблеми античного релігійного синкретизму в зв'язку з мотивами староукраїнської легендарної творчості. (1927)
* Про характер переслідування відьом у старій Україні (1928)
* Селянські рухи в Римській Імперії. (1950)
* Соціологічна теорія релігії Е. Дюркгема і школа [[Грушевський Михайло Сергійович|М. Грушевського]]. ([[1931]])
* Радянська система управління масами та їз соціальною свідомістю (''рос.мовою'', під псевдонимом В.Лагодін)
* Чистка в Росії (''англ.мовою'', під псевдонимом В.Годін)
* Russian Historians and the Soviet State. New Brunswick, N.J.: Rutgers Univ. Press, 1962
* Російські історики і Радянська держава. (1962)
 
== Джерела ==
* {{ЕУ}}