Т-70: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Zasadko (обговорення | внесок) |
м Робот: вибрана стаття ru:Т-70; косметичні зміни |
||
Рядок 1:
{{Бронетехніка
|назва = Т-70 (Т-70М)
|зображення = [[
|опис_зображення =
|класифікація = [[Легкий танк|Легкий]] [[танк]]
Рядок 89:
На підставі свого аванпроекту від вересня 1941 М. А. Астров разом із співробітниками танкового конструкторського бюро ГАЗу В. О. Дєдкова, А. М. Крігера та інших в жовтні того ж року почав роботи з проектування модернізованої «шестидесятки». Основними напрямками модернізації були посилення озброєння й підвищення [[Потужність|потужності]] силового агрегату машини. В якості вирішення останнього завдання використовувалася «спарка» з двох [[Двигун внутрішнього згоряння|двигунів]] ГАЗ-202 потужністю 70 к.с. кожен, послідовно з'єднаних один з одним. Цю силову установку вдалося розмістити в бронекорпус тієї ж компонувальної схеми, що і у Т-60, але більша довжина «спарки» зажадала подовження корпусу і додавання п'ятого опорного катка на борт. Як основне озброєння модернізованого танка передбачалася кілька модифікована 45-мм танкова гармата зр. 1938 р. (20-К) в литій обтічній [[башта (озброєння)|башті]] конструкції В. О. Дєдкова.
За створенням цього танка спостерігало вище керівництво країни на чолі з [[Сталін Йосип Віссаріонович|Й. В. Сталіним]] і квапило конструкторів з виконанням завдання, висловлюючи незадоволення з приводу зриву ГАЗом термінів розробки. Дослідний зразок нового танка ГАЗ-70 (проектне позначення 0-70 або 070) був зібраний [[14 лютого]] [[1942]] року і відправлений в [[Москва|Москву]] для показу і випробувань, що почалися [[
[[6 березня]] 1942 постановою № 1394сс [[Державний комітет оборони|Державного комітету оборони]] (ДКО) за підписом Й. В. Сталіна новий танк приймався на озброєння РККА під індексом Т-70. У тому ж документі містився наказ ГАЗу почати серійне виробництво «семидесятки» при усуненні виявлених недоліків конструкції, а через три дні постановою ДКО № 1417сс до серійного випуску Т-70 підключалися заводи {{s|№ 37 і 38.}} Оскільки лита башта продемонструвала погану стійкість навіть до вогню німецьких 20-мм гармат, а потовщення її броні було неможливо з цілого ряду конструктивних і виробничих причин, Т-70 оснастили зварною шестигранною баштою.
[[Файл:T-70-profil.JPG|left|
Складніше було з двомісною баштою для «семидесятки». Хоча М. А. Астров і його співробітники відразу ж, з квітня 1942 року, зайнялися цим питанням, швидко вирішити його не вдалося. Сама конструкція двомісної башти особливою трудністю не була, але вже на стадії аванпроекту стало ясно, що її установка збільшить вагу танку до 10,5-11,5 тонн. Хоча стандартна «спарка» ГАЗ-203 потужністю 140 к.с. забезпечувала важчій машині питому потужність 12,2-13,3 к.с./т, що більше, ніж у Т-60 (10-11 к.с./т), викликала великі сумніви надійність ходової частини, успадкованої від Т-60. Випробування довантаженими до 11,5 тонн Т-70 підтвердили побоювання — ламалися [[трак]]и, лопалися [[торсіон]]и [[Підвіска|підвіски]], швидко зношувалися гумові бандажі опорних котків, у важких умовах швидше виходили з ладу вузли та агрегати [[Трансмісія|трансмісії]], яка працювала з більшим навантаженням через збільшення опору руху більш важкого танку. Тому основна робота розгорнулася в плані посилення деталей і вузлів танка, що опинилися недостатньо міцними, а також форсування силового агрегату до 170 к.с. У серпні — жовтні 1942 року всі необхідні компоненти (двигун, двомісна башта, посилена ходова частина) випробовувалися на дослідному варіанті Т-70, який був рекомендований до прийняття на озброєння РСЧА. Однак цього так і не було зроблено, а в конструкцію серійних Т-70 вирішили внести зміни, що стосуються тільки посиленої ходової частини. Ця модифікація одержала позначення Т-70М і з початку жовтня 1942 року була запущена в серійне виробництво на ГАЗі, трохи пізніше — і на заводі № 38. Мабуть, причиною відмови від виробництва Т-70 з двомісною баштою послужила підготовка до серійного виробництва більш досконалого легкого танка [[Т-80 (легкий танк)|Т-80]], який був подальшим розвитком «семидесятки» з урахуванням усіх вимог щодо поліпшення ергономіки, енергоозброєності та захищеності останнього.<ref name="Zheltov" /><ref name="FI" />
Рядок 102:
У процесі серійного випуску легкого танка Т-70 був задіяний не тільки [[Горьківський автомобільний завод|ГАЗ]], але і багато інших підприємств Поволзького і Вятського регіонів країни. Бронекорпуса для «семидесятки» поставляли заводи в [[Викса|Виксі]], [[Кулебакі]] і [[Саратов]] тобто за механічним частинам, оптиці, озброєнню, електриці і контрольно-вимірювальних приладах суміжниками виступала велика кількість підприємств [[Нижній Новгород|Горького]], [[Нижегородська область|Горьковської області]] та інших регіонів [[СРСР]]. У порівнянні з [[Т-60]] новий легкий танк вимагав вдвічі більше двигунів, більш товстої (тобто більш складної і трудомісткої у виготовленні) катаної броні, тому спочатку з планами по випуску Т-70 справлявся тільки ГАЗ, завод № 38 в Кірові вийшов на встановлений урядом рівень виробництва тільки в червні 1942 року. Завод № 37 в Свердловську зумів випустити тільки 10 Т-70, після чого через виробничі та організаційні труднощі до цього завдання не повертався, продовжуючи випускати Т-60. Більшість Т-70 було випущено на ГАЗі, причому загальне число випущених «семидесяток» могло бути ще більшим, але перед [[Курська битва|Курською битвою]] німці зробили ряд глибинних [[Авіаналіт|повітряних рейдів]] на Горький.<ref name = "FI" />
Метою цих нальотів були різні підприємства та об'єкти інфраструктури міста, який, незважаючи на наявність авіазаводу № 21, не мав винищувачів-перехоплювачів у своїй системі [[ППО]], яка включала затемнення і [[Зенітна гармата|зенітні батареї]]. Останні концентрувалися в основному у стратегічно важливих точкових об'єктах — [[міст|мостах]] через [[Ока|Оку]] і [[Волга|Волгу]] та адміністративного центру міста, промислові зони захищалися набагато слабкіше. В результаті цього більша частина втрат припала на відомі німецькому командуванню підприємства міста (в мости попадань не було, в історичну частину міста потрапили одиничні [[Бомба|бомби]]). В першу чергу постраждали ГАЗ, який втратив майже половину одиниць свого обладнання<ref name="FI" />, і завод імені Леніна, директор і керівництво якого загинули в результаті прямого влучення авіабомби в командний пункт заводу. Останнє підприємство також виступало суміжником у виробництві Т-70, поставляючи комунікаційне радіоустаткування для всіх танкових виробництв міста. У тріски від шпал і химерним чином вигнуті рейки була перетворена трамвайна лінія, яка у воєнний час крім доставки робітників і службовців ГАЗу на роботу використовувалася і для вантажних перевезень в інтересах заводу<ref> {{книга|автор = Коссе Ю. М.|заголовок = Ваш друг трамвай. Століття нижегородського трамвая|місце = Н. Новгород|видавництво = Єлень, Яблуко|рік = 1996|сторінок як є = 160 с., Іл., Карти|isbn = 5-8304-0008-1}} </ref> , розбомблене виявилося і паровозне депо підприємства. Незважаючи на самовіддану працю горьківчан (трамвайну лінію відновили через добу, вдалося повернути в стрій більшу частину пошкодженого обладнання), ГАЗ різко знизив випуск своєї продукції. Довелося призупинити випуск [[вантажівка|вантажівок]] і [[Бронеавтомобіль|бронеавтомобілів]] [[БА-64]], але Т-70 безперервно продовжували сходити зі складальних ліній заводу. Однак випуск травня 1943 вдалося перекрити лише в жовтні того року, коли виробництво Т-70 вже закінчувалося.<ref
За результатами Курської битви в керівництві країни запанувала думка, що легкий танк Т-70 більше не потрібен РККА, акценти змістилися в бік випуску САУ [[СУ-76М]] на його базі. Тому в жовтні 1943 року виробництво Т-70 було офіційно завершено, хоча ще якийсь час «семидесятки» поставлялися в війська за рахунок створеного раніше запасу бронекорпусів.
По ходу виробництва Т-70 у виробничий процес вносилися зміни, наприклад, спочатку гомогенну броню для танка стали піддавати поверхневому загартуванню за методом, розробленим технологами заводу № 264 (Червоноармійська судноверф) в місті [[Сарепта-на-Волзі|Сарепта]] . В результаті при тій же товщині броні її снарядостійкість у Т-70 пізніх серій була дещо збільшена.<ref
{| cellpadding="2" style="background:#fff; border-collapse:collapse; border:1px solid #996; margin:1ex 0; text-align:center"
Рядок 146:
* Кормове відділення, де розташовувалися паливні баки і [[радіатор]] двигуна.
Ця компонувальна схема визначала в цілому набір переваг і недоліків танка в рамках машин свого класу. Зокрема, переднє розташування трансмісійного відділення, тобто ведучих коліс, приводило до підвищеної їх уразливості, так як саме передня частина танка найбільшою мірою схильна ворожому обстрілу. З іншого боку, на відміну від радянських середніх і важких танків, у
Т-70 паливні баки знаходилися поза бойовим відділенням в ізольованому броньовою переборкою відсіку, що знижувало ризик виникнення пожежі при ураженні танка (особливо високий для машини з бензиновим двигуном) і цим підвищувало виживання екіпажу. До інших переваг обраної для Т-70 компоновки можна віднести невелику висоту і загальну масу танка (у порівнянні з іншими машинами інших компонувальних схем), досягнуті, до того ж, всупереч вимушеному застосуванню «довгов'язого» силового агрегату ГАЗ-203. Як наслідок, зростали динамічні характеристики танка, і для нього не потрібний потужний спеціалізований двигун. [[Екіпаж]] танка складався з двох чоловік — механіка-водія і командира машини.<ref
=== Броньовий корпус і башта ===
Рядок 154:
[[Файл:T-70-bashnya.JPG| thumb|Башта танка Т-70, вид зверху, меморіальний комплекс в м. Ужгород]]
Восьмигранна зварна [[башта (озброєння)|башта]] у формі усіченої піраміди мала борти товщиною 35 мм, які розташовувалися під кутом 23° до вертикалі для підвищення стійкості. Зварні стики граней башти додатково посилювалися броньовими косинцями. Лобова частина башти захищалася бронемаскою товщиною 50 мм, в якій були амбразури для встановлення гармати, кулемета і прицілу. Вісь обертання башти не співпадала з площиною поздовжньої [[Симетрія|симетрії]] машини внаслідок установки мотора по правому борту танка. У даху башти розташовувався відкидний люк для посадки-висадки командира машини. У свою чергу, в люку був невеликий лючок для прапорцевої зовнішньої сигналізації. Також в кришці люка встановлювався поворотний оглядовий дзеркальний прилад, що було вперше застосовано на легких радянських танках. Башта встановлювалася на кульковій опорі і фіксувалася захватами щоб уникнути звалювання при сильному [[крен]]і або перекиданні танка.<ref
=== Озброєння ===
Рядок 330:
| colspan="3" style="font-size:smaller; text-align:left"| Наведені дані відносяться до радянської методики вимірювання пробивної здатності (розраховано за [[формула Жакоб-де-Марра|формулою Жакоб-де-Марра]] для цементованої броні з коефіцієнтом K = 2400). Слід пам'ятати, що показники бронепробивності можуть помітно відрізнятися при використанні різних партій снарядів і різної за технологією виготовлення броні.
|}
[[Файл:45мм снаряды.jpg|thumb| 330px|Унітарні 45-мм постріли до танкової гармати 20-К: <br /> <br />
1. УБР-243П з підкаліберним бронебійним снарядом БР-240П <br />
2. УБР-243СП із суцільним бронебійним снарядом БР-240СП <br />
3. УБЗР-243 з бронебійно-запальним снарядом БЗР-240 <br />
4. УО-243 з осколковою гранатою Про-243 <br />
5. УЩ-243 з картеччю Щ-240]]
Спарений кулемет ДТ мав боєкомплект у 945 патронів (15 дисків), також екіпаж забезпечувався одним [[пістолет-кулемет|пістолетом-кулеметом]] [[ППШ-41]] з 3 [[Магазин (зброя)|дисками]] (213 патронів) і 10 ручними гранатами [[Ф-1]]. У ряді випадків до цього озброєння додавався [[Сигнальний пістолет|пістолет для стрільби сигнальними ракетами]].<ref
=== Двигун ===
Т-70 оснащувався силовим агрегатом ГАЗ-203 з спарених [[Чотиритактний двигун|чотиритактних]] рядних шестициліндрових [[карбюраторний двигун|карбюраторних двигунів]] рідинного охолодження ГАЗ-202 (ГАЗ-70-6004 — передній і ГАЗ-70-6005 ; — задній). ГАЗ-202 був дефорсований до 70 к.с. (51,5 кВт) танковою версією автомобільного двигуна ГАЗ-11 [[потужність]]ю 85 к.с. Зменшення потужності переслідувало мету збільшення надійності роботи і підвищення ресурсу мотора.<ref
Як і його попередник Т-60, Т-70 оснащувався передпусковим підігрівачем двигуна для його експлуатації в [[Зима|зимових]] умовах. Між бортом танка і двигуном встановлювався циліндричний [[котел]], в якому за рахунок термосифонної циркуляції [[антифриз]]у здійснювався підігрів. Котел розігрівався зовнішньою [[бензин]]овою [[Паяльна лампа|паяльною лампою]]. Котел підігрівача і водомасляні радіатор були складовими частинами системи охолодження всього силового агрегату танка.
Рядок 345:
Пуск двигуна здійснювався двома паралельно з'єднаними стартерами СТ-40 (потужність 1,3 к.с. або 0,96 кВт). У командирських танків з радіостанцією стартери були більш потужними — на них встановлювали модель СТ-06 потужністю 2 к.с. (1,5 кВт). Також танк можна було завести ручною рукояткою або буксируванням іншим танком.
Два паливних бака загальним [[об'єм]]ом 440 л розташовувалися в кормовому відділенні. Запасу палива вистачало на 360 км ходу по [[шосе]], пізні танки мали дещо менший запас ходу — 320 км, а у важчій до 10 тонн модифікації Т-70М він становив 250 км. Паливом для Т-70 служив авіаційний [[бензин]] марок КБ-70 або Б-70.<ref
=== Трансмісія ===
Рядок 355:
* Два багатодискових бортових фрикціони сухого тертя «сталь по сталі» і з стрічковими гальмами з накладками з феродо;
* Два простих однорядних бортових [[механічний редуктор|редуктора]].
Всі приводи керування трансмісією — механічні, механік-водій керував поворотом і гальмуванням танка двома важелями по обидві сторони свого робочого місця.<ref
=== Ходова частина ===
Рядок 361:
Ходова частина танка Т-70 до певної міри була успадкована від його попередника Т-60. [[Підвіска]] машини — індивідуальна [[торсіон]]на без амортизаторів для кожного з 5 суцільних односхилих штампованих опорних катків малого діаметру (550 мм) з гумовими бандажами по кожному борту. Навпроти ближніх до корми вузлів підвіски до бронекорпусу приварювалися обмежувачі ходу балансирів підвіски з гумовими буферами для пом'якшення ударів, для першого і третього від лобу машини вузлів підвіски роль обмежувачів грали підтримуючі катки. Ведучі колеса цівкового зачеплення зі знімними зубчастими вінцями розташовувалися спереду, а уніфіковані з опорними катками лінивці з механізмом натягнення гусениці — ззаду. Верхня гілка [[гусенична стрічка|гусениці]] підтримувалася трьома малими підтримуючими катками по кожному борту. До корпусу танка приклепувалися відбійники для запобігання заклинювання гусениці при русі танка зі значним креном на один з бортів. Гусениця дрібноланкова з 91 трака, ширина двогребеневого трака становить 260 мм.
У модифікації Т-70М ходова частина була змінена з метою її посилення, модифіковані вузли були несумісні з аналогічними на вихідному варіанті Т-70. У Т-70М ширина трака була збільшена до 300 мм, а крок трака — до 111 мм. Як результат, кількість траків в гусениці було скорочено до 80 шт. Розширення трака зажадало відповідного уширення опорних ковзанок до 130 мм, а також посилення торсіонів підвіски — їх діаметр був збільшений з 34 до 36 мм. У Т-70М були додатково посилені підтримуючі катки, зупинкові гальма (розширені гальмівні стрічки разом барабанами з 90 до 124 мм) і бортові редуктори.<ref
=== Електрообладнання ===
Рядок 371:
=== Засоби зв'язку ===
На лінійних танках засобами внутрішнього однобічного зв'язку від командира до механіка-водія служили триколірний світлосигнальний пристрій і внутрішній переговорний пристрій ТПУ-2, засобів зовнішньої зв'язку, за винятком прапорців, не передбачалося. На командирських танках в башті встановлювалися [[радіостанція]] 9Р або 12РТ і внутрішній переговорний пристрій [[ТПУ-2Ф]].<ref
Радіостанція 9Р являла собою комплект із [[Радіопередавач|передавача]], [[Радіоприймач|приймача]] і [[умформер]]ів (одноякорних [[мотор-генератор]]ів) для їх живлення, що приєднуються до бортової електромережі напругою 12 В. З технічної точки зору вона була дуплексною ламповою короткохвильовою радіостанцією вихідною потужністю 20 Вт, що працює на передачу в діапазоні частот від 4 до 5,625 МГц (відповідно [[Довжина хвилі|довжини хвиль]] від 75 до 53,3 м), а на прийом — від 3,75 до 6 МГц (довжини хвиль від 80 до 50 м). Різний діапазон передавача і приймача пояснювався тією обставиною, що для двостороннього зв'язку «танк — танк» призначався діапазон 4-5,625 МГц, а розширений діапазон приймача використовувався для однобічного зв'язку «штаб — танк». На стоянці дальність зв'язку в [[телефон]]ному режимі (голосовий, [[амплітудна модуляція]] несучої) при відсутності перешкод досягала {{s|15-25 км}}, в русі вона трохи зменшувалася. Телеграфний режим передачі інформації у радіостанції 9Р відсутній. 12РТ була не танковою, а автомобільною радіостанцією і використовувалася при нестачі 9Р; вона мала трохи більш широкий діапазон і телеграфний режим. При його використанні можна було отримати велику дальність зв'язку, коли інформація передавалася телеграфним ключем [[Азбука Морзе|азбукою Морзе]] чи іншою дискретною системою<ref> {{стаття|посилання = http://www.qrz.ru/articles/detail.phtml?id=234| автор = Георгій Чліянц.|заголовок = Вітчизняна військова приймально-передавальна техніка}} </ref>.
Рядок 383:
* Т-70 — початковий варіант легкого танка безпосередньої підтримки піхоти, маса 9,2 т, боєкомплект 90 пострілів;
* Т-70М — удосконалена ходова частина: розширені гусениці і опорні катки, посилені [[торсіон]]и [[Підвіска|підвіски]]. Боєкомплект скорочений до 70 пострілів, маса зросла до 9,8 т.
Різнотипність Т-70 що експлуатувалися у військах (вони були несумісні з различающимся вузлам конструкції, доопрацювати Т-70 до Т-70М також було неможливо) викликала нарікання як представників фронтових частин, так і вищого командування країни.<ref
=== Дослідні ===
Рядок 396:
* '''Т-70-З''' — проект зенітного танка КБ заводу № 37 під керівництвом М. А. Попова. Від серійного Т-70 ця машина оснащувалася переробленою баштою, куди встановлювалися два великокаліберних 12,7-мм кулемети [[ДШК]] з кутом піднесення до +85°. Разом з аналогічним за призначенням зенітним танком Т-90 Т-70-З брав участь в порівняльних випробуваннях в грудні 1942 року, які не витримав через неврівноваженості хитної частини збройової установки. Цей недолік виключав ведення прицільного вогню як по наземних, так і по повітряних цілях.
* '''Т-90''' — проект зенітного танка КБ ГАЗ під керівництвом М. А. Астрова, велику роль у створенні машини зіграли інженери Василевський і Маклаков. Від серійного Т-70М ця машина оснащувалася переробленою баштою, куди встановлювалися два великокаліберних 12,7-мм кулемети ДШК з кутом піднесення до +85°. Попередні випробування Т-90 пройшов з [[12 листопада
Крім удосконалення конструкції танка в цілому, велися дослідні роботи по поліпшенню його окремих вузлів і агрегатів. Цікавим технічним рішенням, що дозволяє трохи знизити функціональну перевантаженість командира, було опробування 45-мм гармати касетного заряджання. В одній касеті до гармати розміщуються три бронебійних унітарних патрона, які автоматично перезаряджаються після пострілу, а час зміни касети не перевищував часу перезарядки штатної гармати. Випробування пристрою касетного заряджання пройшли успішно, але його впровадження вимагало переробки конструкції гармати, що не було можливим для серійного виробництва.<ref
=== Машини на базі Т-70 ===
Рядок 429:
Всі танки Т-70 28-ї гвардійської танкової бригади 39-ї армії були іменними. Серед їхніх назв були «Варяг», «Тайфун», «Гранати», «Рахматуллін» та ін. Бригада брала участь у боях [[13 серпня|13]] — [[15 серпня]] 1943 біля села Пониззя і знищила до 300 чоловік, 6 протитанкових гармат, 4 [[дзот]]и, 3 [[кулемет]]и, 1 САУ і 2 автомобілі. Втрати бригади були також важкими — 25 Т-34 і 8 Т-70. Автори статті у «Фронтовий ілюстрації» М. Коломієць та [[Свірін Михайло Миколайович|М. Свірін]] окремо відзначають, що, завдяки застосуванню Т-70 в лісисто-болотистій місцевості і меншим розмірам в порівнянні з Т- 34, перші несли значно менші втрати при рівній з останніми інтенсивності бойового застосування.<ref name="FI" />
Апогеєм бойового застосування «семидесятки» стала [[Курська битва]]. Т-70 складали значну частину радянського танкового парку — з 1487 (вечір [[4 липня]] 1943 року) танків [[Центральний фронт|Центрального фронту]] 369 (близько 22%) були саме «семидесятки». В ході розпочатого рано вранці [[5 липня]] 1943 битви Т-70, як і всі інші типи радянських і поставлених по [[ленд-ліз]]у танків, понесли важкі втрати. У зустрічному танковому бою Т-70 вражався без проблем, але цікавим є той факт, що відсоток безповоротних втрат у бензинових «семідесяток» виявився нижчим, ніж у дизельних і краще броньованих «тридцатьчетвірок». Зокрема, в [[Битва під Прохорівкою|знаменитому бою біля Прохорівки]] 12 липня серед інших частин брали участь 212 танків і САУ 29-го танкового корпусу 5-ї гвардійської танкової армії. З них 122 були Т-34, 70 — Т-70 і 20 — САУ. Підрахунок втрат після бою показав, що супротивник вивів з ладу 95 Т-34, 35 Т-70 і 19 САУ. Безповоротні втрати склали 75 Т-34 (60% від загального числа виведених з ладу машин даного типу), 28 (40%) Т-70 і 14 (74%) САУ. Число уцілілих і придатних для ремонту (42 одиниці з 70, 60%) Т-70 було істотно більше, ніж у Т-34 (47 з 122, 39%).<ref
Після припинення випуску у жовтні 1943 року Т-70 почали стрімко зникати з радянських частин, а вже в [[1944]] році їх залишилося зовсім небагато. Найчастіше вони використовувалися як навчальні або як командирські машини в підрозділах самохідної артилерії, озброєних [[СУ-76М]]. Наприклад, станом на [[10 травня]] 1945 року в танкових частинах [[2-й Український фронт|2-го Українського фронту]] налічувалося дев'ять Т-70 із загального числа в 381 танк і САУ.<ref name = "FI"/>
Цікавим фактом вже «після життя» Т-70 було констатація ОГК НКТП РККА їх ефективності при веденні бою в містах. При опрацюванні технічного завдання на легкий танк, відповідний вимогам 1944 року, наголошувалося, що досвід бойових дій в містах показав хорошу виживаність «семидесятки». Хороша маневреність і невеликі розміри утруднювали ведення вогню з [[Фаустпатрон]]ів і метання гранат супротивником по них, легкий танк виглядав краще при проникненні у вузькі місця, його було легше евакуювати при пошкодженні.<ref
Незважаючи на вивід легких танків з бойових частин, станом на 1 січня 1946 року на озброєнні РККА все ще значилися 1502 танка Т-70. Однак експлуатація Т-70 завершилася вже в перші повоєнні роки, коли в середині 1946 року було прийнято рішення, ті що виводяться в капітальний ремонт, танки відправляти на злам, із зняттям з них працездатних двигунів та інших агрегатів та використання їх для підтримки парку САУ СУ-76М<ref name = "ТВ 10-06 46"> {{стаття|автор = М. В. Павлов, І. В. Павлов.|Заголовок = Вітчизняні броньовані машини 1945-1965 рр.|видання = Техніка та озброєння: вчора, сьогодні, завтра|місце = М.|видавництво = ТЕХІНФОРМ|рік = 2010|номер = 6|сторінки = 46}} </ref>.
Рядок 440:
Деяка кількість Т-70 була у складі частин [[Збройні сили Польщі|Війська Польського]] (53 танки) і [[Збройні сили Чехословаччини|чехословацької армії]] (10 танків), сформованих у СРСР<ref name = "FI" />. Станом на травень 1945 12 Т-70М числилися на озброєнні 1-го Варшавського окремого розвідувального мотострілкового батальйону, ще деяку кількість машин цього типу було у розпорядженні 3-го навчального танкового полку<ref> {{книга|автор = J. Ledwoch.|Заголовок = Polska 1945-1955|місце = Warszawa|видавництво = Wydawnictwo Militaria|рік = 2008|pages = 8|allpages = 74|серія = Wydawnictwo Militaria № 307 / Zimna Wojna № 1|isbn = 978 -8-372-19307-0}} </ref>. Всього на озброєнні Війська Польського на 16 липня 1945 числився 41 танк Т-70М<ref name="WM 43"> {{книга|автор = J. Ledwoch.|Заголовок = Polska 1945-1955|місце = Warszawa|видавництво = Wydawnictwo Militaria|рік = 2008|pages = 54|allpages = 74|серія = Wydawnictwo Militaria № 307 / Zimna Wojna № 1|isbn = 978 -8-372-19307-0}} </ref>. Ще 11 Т-70 були в 1946–1947 роках передані СРСР Війську Польському і [[Міністерство громадської безпеки Польщі|Міністерству громадської безпеки Польщі]] по їх заявці<ref name="ТВ 10-06 46" />. Тим не менш, в ході післявоєнної реорганізації польської армії в 1945–1948 роках Т-70 стали вважатися не придатними для використання навіть в якості навчальних і повністю зняті з озброєння не пізніше 1949 року; як і в СРСР, зняті з них агрегати були використані для підтримки парку [[СУ-76М]]<ref> {{книга|автор = J. Ledwoch.|Заголовок = Polska 1945-1955|місце = Warszawa|видавництво = Wydawnictwo Militaria|рік = 2008|pages = 23|allpages = 74|серія = Wydawnictwo Militaria № 307 / Zimna Wojna № 1|isbn = 978 -8-372-19307-0}} </ref><ref name="WM 43" />.
Захоплені [[вермахт]]ом «семидесятки» були прийняті на його озброєння як '''Panzerkampfwagen <nowiki> T70 (r) </nowiki>'''. За оцінками М. Свіріна та М. Коломійця, їх було не більше 50 машин, найчастіше вони використовувалися в піхотних дивізіях і в поліції (Ordnungspolizei). У 5-й і 12-й поліцейських танкових ротах (Polizeipanzerkompanie) трофейні Т-70 прослужили до кінця 1944 року. Значне число «семидесяток» зі знятими баштами використовувалося як броньовані тягачі протитанкових гармат [[Pak 38]] та [[Pak 40]].<ref
== Відгуки про Т-70 ==
Рядок 496:
З цих причин Т-70 заробив собі невтішну репутацію. Однак навіть в умовах наявності у противника протитанкових засобів, здатних успішно вражати Т-70, він був цілком боєздатний при правильному застосуванні підрозділів таких танків. До такого застосування ставилися: переслідування відступаючих сил противника, інфільтрація і зухвалі рейди по тилах супротивника, розвідка. У всіх перерахованих видах дій підрозділів Т-70 атака бронетанкових сил ворога повинна була вестися переважно із засідок. Цьому тільки сприяли малі розміри і малошумність «семидесятки». Відомий факт поразки двох танків «[[Пантера (танк)|Пантера]]» одним Т-70 (командир А. Пегов, 3-я Гвардійська танкова армія)<ref> {{книга|посилання = http://armor.kiev.ua/Tanks/WWII/PzV/svirin/PzV_3.html| автор = Свірін М. Н.|заголовок = Пантера PzKpfw V|серія = Армада № 4/1996}} </ref> із засідки, що тільки підтверджує боєздатність танка навіть в умовах 1944–1945 рр..
Використовуючи ці переваги, один Т-70 55-ї бригади під командуванням М. Соломіна зумів виконати поставлене завдання по атаці опорного пункту противника, тоді як при попередній атаці було втрачено 6 Т-34 і 2 [[M3 Lee|
Однак так розкрити можливості Т-70 могли тільки досвідчені і тактично грамотні командири бронетанкових частин. Крім того, незалежно від намірів і планів командування, тактична «наступальна однобокість» підрозділів легких танків була потенційно небезпечна високими втратами і розгромом при швидких змінах обстановки в результаті адекватних заходів з боку супротивника. Взагалі, досвід Другої світової війни остаточно показав, що в умовах різкого зростання потужності протитанкової оборони легкий танк принципово непридатний як основа матеріальної частини танкових з'єднань, і тактична роль його вельми вузька. До теперішнього часу це становище не змінилося. Також варто відзначити більш низький відсоток безповоротних втрат «семидесяток» серед виведених ворогом з ладу радянських танків в порівнянні з Т-34 — згідно фронтовим звітам, детонація боєкомплекту у Т-70 була рідкісним явищем. Підбиті Т-70 було легше евакуювати в тил, і багато які з них піддавалися ремонту в польових умовах.<ref
=== Зарубіжні аналоги ===
Рядок 548:
=== Комп'ютерні ігри ===
Т-70 фігурує в досить великій кількості комп'ютерних ігор різноманітних жанрів: в [[симулятор]]ах бронетанкової і авіатехніки (як ціль), [[стратегія в реальному часі|стратегіях реального часу]] і [[покрокова стратегія|покрокової стратегії
Т-70 можна побачити і у вітчизняних іграх, зокрема, в стратегіях реального часу «[[Бліцкриг (гра)|Бліцкриг]]» і «[[Sudden Strike]]». Варто відзначити, що відображення особливостей використання Т-70 в цих іграх також далеко від реальності. Більш вірогідно відображений Т-70М у військовій грі «[[Друга світова (гра)|Друга світова]]». Також танк Т-70 присутній в серії тактичних бойовиків «[[В тилу ворога (гра)|У тилу ворога]]». В грі «У тилу ворога 2: Лис пустелі» танк Т-70 присутній в оригінальній грі, в інших частинах впроваджений завдяки модам, особливо стараннями команди модмейкеров [[BTRH]].
Рядок 645:
[[Категорія:Легкі танки]]
[[Категорія:Танки СРСР]]
{{Link FA|ru}}
[[ar:تي-70]]
| |||