Сокуров Олександр Миколайович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Xqbot (обговорення | внесок)
м r2.7.3) (робот додав: sv:Aleksandr Sokurov
EmausBot (обговорення | внесок)
м r2.7.3) (робот додав: hr:Aleksandr Sokurov; косметичні зміни
Рядок 3:
 
== Біографія ==
Олександр Сокуров народився 14 червня 1951 року в селі Подорвіха [[Іркутська область|Іркутської області]] в родині військовослужбовця. За походженням Олександр Сокуров — [[черкес]], нащадок стародавнього [[кабарда|кабардинського]] роду.
 
Велика частина його дитинства пройшла в [[Туркменія|Туркменії]]; переїжджав з батьками з місця на місце. Вчитися в школі почав в [[Польща|Польщі]], закінчив у Туркменії.
 
У 1974 році закінчив історичний факультет [[Горьківський державний університет|Горьківського державного університету]]. Під час навчання в університеті в 1969-1975 роках Сокуров працював в Редакції художнього мовлення на Горьківському телебаченні помічником, а потім асистентом режисера. У віці 19 років він як режисер випустив свої перші телевізійні програми, а за всі роки роботи на Горьківському телебаченні ним були створені кілька телевізійних фільмів і ряд телевізійних програм прямого ефіру.
Рядок 11:
У 1979 році Сокуров закінчив режисерський факультет [[ВДІК]]у (майстерня документального кіно [[Олександр Згуріді|Олександра Згуріді]]). Під час навчання у ВДІКу Олександр Сокуров за відмінне навчання отримував стипендію імені С. Ейзенштейна.
 
У 1979 році, здавши іспити екстерном, на рік раніше терміну був змушений закінчити навчання у ВДІКу через гострий конфлікт з адміністрацією інституту і керівництвом Держкіно: його студентські кінематографічні роботи категорично не приймалися, його звинувачували в формалізмі і в антирадянських настроях. Перша художня картина Сокурова "Самотній голос людини" за мотивами повісті російського письменника [[Платонов Андрій Платонович|Андрія Платонова]], пізніше отримала низку фестивальних нагород, не була зарахована керівництвом інституту як диплом.
 
У 1980 році за рекомендацією [[Тарковський Андрій Арсенійович|Андрія Тарковського]] Олександр Сокуров був зарахований режисером-постановником в штат кіностудії "[[Ленфільм]]", де працював над своїми першими ігровими картинами. Паралельно з цим співпрацював з Ленінградською студією документальних фільмів, де зняті в різний час всі його документальні кінокартини.
 
Вже перші фільми, зроблені ним у [[Ленінград]]і, викликали негативну реакцію у партійного керівництва міста та в Держкіно. Протягом тривалого часу жоден з його фільмів не був дозволений радянською цензурою до показу.
 
Тільки в кінці 1980-х років ряд знятих Сокуровим раніше ігрових і документальних фільмів вийшли в прокат і представляли російське кіно на багатьох міжнародних кінофестивалях. У 1980-1990-і роки режисер інтенсивно працював, знімаючи ігрові та документальні картини, часто кілька фільмів на рік.
 
У той же час він брав участь у роботі благодійних програм для молоді на радіо, займався з групою молодих початківців режисерів при кіностудії "Ленфільм".
Рядок 25:
У 1998-1999 роках Сокуров вів на телебаченні в Санкт-Петербурзі цикл передач "Острів Сокурова", в яких порушувалися питання про місце кінематографу в сучасній культурі.
 
З середини 1990-х років режисер зі своїми колегами почав освоєння відео технології, яке продовжується досі. Групою Сокурова знято ряд документальних відеофільмів. Декілька з них зроблено в [[Японія|Японії]] за замовленням японських ТБ каналів.
 
На основі знімальної групи Сокурова на «Ленфільмі» створена студія "Берег".
 
== Творчий доробок ==
Олександр Сокуров — автор понад 40 художніх і документальних фільмів. Він зняв документальні фільми "Марія", "Соната для Гітлера", "Дмитро Шостакович. Альтова соната", "І нічого більше", "Жертва вечірня", "Терпіння, Труд", "Елегія", "Московська елегія", "Петербурзька елегія", "Радянська елегія", "До подій у Закавказзі", "Проста елегія", "Приклад інтонації", "Елегія з Росії", "Духовні голоси", "Східна елегія", "Бесіди з Солженіциним", "Петербурзький щоденник. Моцарт. Реквієм", "Елегія життя. Ростропович. Вишневська" та інші.
 
Сокуров є режисером таких художніх фільмів, як "Скорботна нечутливість" (1986), "Дні затемнення" (1988), "Спаси і збережи" (1989), "Коло друге" (1990), "Камінь" (1992), "Тихі сторінки" (1993), "Мати і син" (1997), "Молох" (1998), "Телець" (2000), "Батько і син" (2003), "Російський ковчег" (2002), "Сонце" (2005), "Олександра" (2007) та інших.
Рядок 44:
== Відзнаки і нагороди ==
 
Олександр Сокуров — заслужений діяч мистецтв Росії (1997), [[народний артист Росії]] (2004), лауреат Державної премії Росії (1996, 2001). Учасник і лауреат багатьох міжнародних фестивалів. У різних країнах світу майже щорічно проходять ретроспективи його фільмів, він володар найпрестижніших нагород: призу ФІПРЕССІ (Міжнародної асоціації кінокритиків), премії імені Тарковського (1988), премії Ватикану "Третє тисячоліття" (1988), премії "Золотий Овен" (1996, 1999, 2001), премії "Ніка" (2001), премії "ТЕФІ" (2007) та інших.
 
У 1995 році за рішенням Європейської кіноакадемії ім'я Олександра Сокурова включено в число ста кращих режисерів світового кіно всіх часів.
Рядок 75:
[[fi:Aleksandr Sokurov]]
[[fr:Alexandre Sokourov]]
[[hr:Aleksandr Sokurov]]
[[it:Aleksandr Sokurov]]
[[ja:アレクサンドル・ソクーロフ]]