Сокуров Олександр Миколайович: відмінності між версіями

Олександр Сокуров народився 14 червня 1951 року в селі Подорвіха [[Іркутська область|Іркутської області]] в родині військовослужбовця. За походженням Олександр Сокуров — [[черкес]], нащадок стародавнього [[кабарда|кабардинського]] роду.

Велика частина його дитинства пройшла в [[Туркменія|Туркменії]]; переїжджав з батьками з місця на місце. Вчитися в школі почав в [[Польща|Польщі]], закінчив у Туркменії.

У 1979 році, здавши іспити екстерном, на рік раніше терміну був змушений закінчити навчання у ВДІКу через гострий конфлікт з адміністрацією інституту і керівництвом Держкіно: його студентські кінематографічні роботи категорично не приймалися, його звинувачували в формалізмі і в антирадянських настроях. Перша художня картина Сокурова "Самотній голос людини" за мотивами повісті російського письменника [[Платонов Андрій Платонович|Андрія Платонова]], пізніше отримала низку фестивальних нагород, не була зарахована керівництвом інституту як диплом.

У 1980 році за рекомендацією [[Тарковський Андрій Арсенійович|Андрія Тарковського]] Олександр Сокуров був зарахований режисером-постановником в штат кіностудії "[[Ленфільм]]", де працював над своїми першими ігровими картинами. Паралельно з цим співпрацював з Ленінградською студією документальних фільмів, де зняті в різний час всі його документальні кінокартини.

Вже перші фільми, зроблені ним у [[Ленінград]]і, викликали негативну реакцію у партійного керівництва міста та в Держкіно. Протягом тривалого часу жоден з його фільмів не був дозволений радянською цензурою до показу.

Тільки в кінці 1980-х років ряд знятих Сокуровим раніше ігрових і документальних фільмів вийшли в прокат і представляли російське кіно на багатьох міжнародних кінофестивалях. У 1980-1990-і роки режисер інтенсивно працював, знімаючи ігрові та документальні картини, часто кілька фільмів на рік.

З середини 1990-х років режисер зі своїми колегами почав освоєння відео технології, яке продовжується досі. Групою Сокурова знято ряд документальних відеофільмів. Декілька з них зроблено в [[Японія|Японії]] за замовленням японських ТБ каналів.

Олександр Сокуров — автор понад 40 художніх і документальних фільмів. Він зняв документальні фільми "Марія", "Соната для Гітлера", "Дмитро Шостакович. Альтова соната", "І нічого більше", "Жертва вечірня", "Терпіння, Труд", "Елегія", "Московська елегія", "Петербурзька елегія", "Радянська елегія", "До подій у Закавказзі", "Проста елегія", "Приклад інтонації", "Елегія з Росії", "Духовні голоси", "Східна елегія", "Бесіди з Солженіциним", "Петербурзький щоденник. Моцарт. Реквієм", "Елегія життя. Ростропович. Вишневська" та інші.

Олександр Сокуров — заслужений діяч мистецтв Росії (1997), [[народний артист Росії]] (2004), лауреат Державної премії Росії (1996, 2001). Учасник і лауреат багатьох міжнародних фестивалів. У різних країнах світу майже щорічно проходять ретроспективи його фільмів, він володар найпрестижніших нагород: призу ФІПРЕССІ (Міжнародної асоціації кінокритиків), премії імені Тарковського (1988), премії Ватикану "Третє тисячоліття" (1988), премії "Золотий Овен" (1996, 1999, 2001), премії "Ніка" (2001), премії "ТЕФІ" (2007) та інших.