Голокост в Україні: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 12:
Винищення євреїв, яке вже тривало в Польщі та інших окупованих нацистами територіях, було розширене й на Україну зразу після вторгнення нацистських військ на територію [[СРСР]] [[22 червня]] [[1941]] року. [[Айнзатцгрупи]] C (Північ) та D (Чорноморське узбережжя) проводили масові розстріли євреїв та комуністів<ref> Детальніше див. http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/09/13/54699/ Історична правди: Розстрільний Голокост. </ref>Командування [[Вермахт]]у вважало напад на СРСР особливою, ідеологічною війною, тож на його думку в цій війні дотримання правил міжнародного військового права було необов'язковим. Вермахт разом з деякими представниками місцевого населення окупованих територій надавав підтримку операціям айнзатцгруп. Зініційовані нацистами єврейські погроми, в яких брали участь місцеві жителі, зокрема погром у [[Львів|Львові]] в кінці липня 1941 року, що тривав кілька днів й під час якого загинуло від двох до шести тисяч євреїв.
 
За даними, зібраними німецьким істориком [[Ґжеґож Россолинський-Лібе|Ґжеґожем Россолинським-Лібе]], погром у Львові розпочився 30 червня 1941 року, після 3 години після полудня, за кілька годин до проголошення [[Стецько Ярослав Семенович|Ярославом Стецьком]] [[Українська держава (1941)|Української держави]] і тривав до вечора 2 липня. Організаторами погрому виступали німецькі війська, Польська частина населення теж брала участь у погромі. Поляків мотивувала лише німецька пропаганда. Окремо слід зупинитися на питанні про причетність «Нахтігаля» до розстрілів польських та єврейських інтелектуалів у Львові. Це питання розглядалося на Нюрнберзькому процесі 15 лютого і 30 серпня 1946 року. Генеральний прокурор СРСР доповідав про ці події й звинувачував у злочині німців, але про батальйон «Нахтігаль» навіть не згадував… У радянських та польських публікаціях до початку 60-х рр. батальйон «Нахтігаль» не згадували у контексті злочинів проти поляків та євреїв. Брехливе повідомлення про участь його вояків у масових стратах євреїв вперше з'явились лише у 1959 році. Приводом до цього було те, що канцлером Аденауером на посаду Міністра у справах німців, репатрійованих та депортованих за часів війни, був призначений Теодор Оберлендер, відомий не лише своїми різко антикомуністичними, антирадянськими поглядами, але й тим, що був офіцером вермахту, зв'язковим з батальйоном «Нахтігаль».В газеті «Радянська Україна» від 5 вересня 1959 р. було надруковано, що вночі з 29 на 30 червня 1941 р. батальйон «Нахтігаль» знищив сотні комуністів у Львові. Ось така безапеляційна заява, де без жодної спроби аргументації, без жодного посилання на документальні дані, читачеві пропонувалася вихолощена позиція. Злочинні дії НКВС приписали батальйону «Нахтігаль». Втім, мовою етики подібні закиди називаються брехнею, а більш толерантною мовою права — наклепом.Так через 18 років комуністи почали спотворювати історію, щоб свій очевидний злочин перед людськістю перекинути на українських стрільців з батальйону «Нахтігаль». До цього часу комуністи не наважувалися приписувати вбивства у львівських в’язницях батальйонові «Нахтігаль», бо ще свіжої пам'яті були події, бо був виступ радянського обвинувача на процесі проти німецьких воєнних злочинців перед Міжнародним Військовим Трибуналом у Нюрнбергзі. На засіданні 15 лютого 1946 р. було зачитано розділ, що торкається злочинів, скоєних німцями у Львові. Зміст цього повідомлення, що носить назву «документ СССР ч. 6», увіковічено в протоколах Нюрнберзького процесу. Там нема ніякого натяку про те, щоб радянський обвинувач міг приписати «Нахтігалю» вбивства у львівських в’язницях. Радянська сторона навіть твердила, що німецька поліція мала ще перед зайняттям Львова список визначних польських учених, які мали бути знищені у Львові. В Нюрнбергзі Гестапо було названо виконавцем знищення професорів у Львові. Кампанія проти Оберлендера була ініційована з Москви, і саме за наказом Москви до неї приплели «звірства українців». Саме за наказом з Москви, член політбюро Соціалістичної єдиної партії Німеччини і професор Берлінського університету Альберт Норден у 1960 році звинуватив у злочині західнонімецького міністра Оберлендера. Оскільки останній був зв’язковим офіцером «Нахтігаля», винуватцями злочину Норден зробив усіх військовослужбовців цього батальйону. Знову ж таки за наказом з Москви. В НДР швидко зібрали потрібні спогади і свідчення 19 свідків (з них всього троє львів'ян), які протягом двадцяти років чомусь нікому не розповідали про лиходійства українців, хоч це було б наруку Москві (?)... 20 років не висувалися звинувачення, а за 3 місяця зібрали докази і свідків, надрукували книгу "Правда про Оберлендера” і заочно засудили міністра до довічного ув’язнення, як воєнного злочинця, як винного в розстрілі польської інтелігенції Львова, а також у вбивстві 3 000 львівських євреїв та поляків. Однак західнонімецький суд визнав представлені докази непереконливими і виправдав Оберлендера. Трибунал Федеративної республіки Німеччини у 1960 р. не знайшов жодних підстав для звинувачень солдатів «Нахтігаль» у розстрілах єврейського та польського населення. І Канадська комісія з розслідування воєнних злочинів також не виявила фактів участі батальйону «Нахтігаль» у злочинах проти євреїв та поляків.У 1966 році прокуратура Гамбурга на прохання уряду Польщі провела нове слідство у справі вбивства польських громадян у Львові. Слідством було встановлено, що злочин здійснив бригаденфюрер СС Шенгарт. Отже, Оберлендер, а з ним і батальйон «Нахтігаль», були й цього разу реабілітовані. Так або інакше, на сьогоднішній день участь батальйону «Нахтігаль» у львівському погромі — не більше ніж сюжет радянської міфології. Наприклад, Жанна Ковба (кандидата історичних наук, член Академічної ради Центру досліджень історії і культури східноєвропейських євреїв, автор книжки «Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв’язання єврейського питання»») опитала більше 150 сучасників Холокосту в Галичині, так і не знайшла жодного свідка безчинств солдатів «Нахтігаля». Не змогли відшукати їх і польський дослідник Зігмунт Альберт, і західнонімецькі слідчі, що розбирали «справу Оберлендера» через двадцять років після описуваних подій...
За даними, зібраними німецьким істориком [[Ґжеґож Россолинський-Лібе|Ґжеґожем Россолинським-Лібе]], погром у Львові розпочився 30 червня 1941 року, після 3 години після полудня, за кілька годин до проголошення [[Стецько Ярослав Семенович|Ярославом Стецьком]] [[Українська держава (1941)|Української держави]] і тривав до вечора 2 липня. Організаторами погрому виступали німецькі війська, Польська частина населення теж брала участь у погромі. Поляків мотивувала лише німецька пропаганда.
 
У [[Біла Церква|Білій Церкві]] між 8 і 19 серпня зондеркоманда 4а [[айнзатцгрупи]] C та [[Ваффен СС]] знищили декілька сот дорослих євреїв<ref>Lexikon des Holocaust (Hg) Wolfgang Benz, München, C. H. Beck, 2002, стаття «Bjelaja Zerkow», S. 31. </ref>. Діти вбитих євреїв спершу були зачинені в будинку на краю міста, [[19 серпня]] частину дітей трьома вантажівками було вивезено за місто й розстріляно. Близько 90 дітей, починаючи від віку [[немовля]]ти, залишилися без жодного утримання під охороною української допоміжної поліції. Німецький військовий пастор 295-ої піхотної дивізії проінформував штабного офіцера Гельмута Ґроскурта про катастрофічний стан дітей. Ґроскурт повідомив про ситуацію генерала-фельдмаршала Вальтера фон Райхенау. Ґроскуртові була висловлена догана за недовиконання розстрілів євреїв. Усі єврейські діти за наказом офіцера СС були розстріляні українською допоміжною поліцією, оскільки той не хотів морально травмувати власних людей<ref>Lexikon des Holocaust (Hg) Wolfgang Benz, München, C. H. Beck, 2002, стаття «Bjelaja Zerkow», S. 31. Про події в Білій Церкві див. також Ernst Klee, Willi Dreßen, Volker Rieß (Hg.), Schöne Zeiten. Judenmord aus der Sicht der Täter und Gaffer, Frankfurt-am-Main, 1988, S. 131–145.</ref>.