Футуризм: відмінності між версіями

До [[перша світова війна|Першої світової війни]] футуризм в індустріально відсталій [[Україна|Україні]] не мав сприятливого ґрунту. Перші спроби футуристичної поезії українською мовою зробив [[Гнєдов Василь Іванович|Василіск Гнєдов]]. Але вже 1913 лідер українського футуризму [[Михайль Семенко]] видав збірку поезій «Prèlude», a 1914 — «Дерзання» і «Кверофутуризм»; за роки революції він видав ще 8 збірок. Активний організатор, він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: «Флямінґо» (1919 — 21), «[[Аспанфут]]» (1921 — 24) у Києві, а після переїзду до Харкова журнал «Нова генерація» (1928 — 30). Під тиском панівної [[комунізм|комуністичної ідеології]] журнал змушений був стати бойовою трибуною «[[пролетарське мистецтво|пролетарського мистецтва]]» і від деструкції перейти до пропаганди конструктивізму й [[супрематизм]]у (низку статей надрукував у «Новій генерації» [[Малевич|К. Малевич]]), а потім його зовсім заборонено. До «Нової генерації» належали, крім М. Семенка, поети [[Гео Шкурупій]], [[Олекса Влизько]], [[Скуба Микола Якович|М. Скуба]] та ін., теоретик [[Полторацький Олексій Іванович|О. Полторацький]]. Деякий час під впливом футуризму був [[Микола Бажан]]. Близько до футуризму стояв [[Валер'ян Поліщук]], що на футуристичній основі намагався створити власний напрям «динамічного спіралізму». Футуристи не мали такої видатної позиції в укр. літературі своєї доби, як символісти чи [[неокласики]], проте вони активізували поезію новими темами й формами, а передусім експериментаторством. «Нова Генерація» пропаґувала модерні західно-європейські напрями ([[дадаїзм]], [[сюрреалізм]]), що суперечило настановам офіційної критики, і журнал перестав існувати ще до загальної ліквідації літературних організацій у 1932.