Церковні обряди: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Згідно орф. словника 2005р. \ *іяльн* з допомогою AWB |
м "нормалізація", Replaced: е → є з допомогою AWB |
||
Рядок 2:
'''Церковні обряди'''- це зовнішній вияв віри в Бога, поклоніння йому. Термін "Церковні обряди" вживається в подвійному значенні: а) канонічний обряд церкви (див. Канонічне право) і б) особливості богослужіння східних і західних церков. Саме про такий(другий) варіант йтиме мова тут.
Хоч [[християнство]] прийшло до Київської Русі з Візантії, де ритуал богослужіння був детально продуманий, українські місцеві звичаї зумовили деякі відхилення від візантійських норм, особливо щодо Требника і Служебника. Такі особливості зафіксовані вже у другій пол. 11 ст., серед іншого - присутність кн. під час хіротонії та заява представників священнослужителів про згоду на висвячення обраного єпископа Відома й розбіжність в питанні посту: коли велике свято припадало на середу чи п'ятницю, всупереч візантійській практиці, Київська Церква звільняла від посту. Крім перейнятих візантійських богослужбових зразків, на Русі-Україні постали ориґінальні тексти богослужінь, приурочених окремим святам, акафісти тощо. Досить самобутньою розвинувся в українській церкві хоровий спів, як частина Ц. о. (див. Церковна музика).
У Київській Православній Церкві були намагання (напр., за митрополита Кипріяна Цамблака) впорядкувати різноманітність Ц. о., але тільки в сер. 17 ст. митрополит [[Петро Могила]] оформив богослужбові книги з їхніми обрядовими особливостями, а у творі «Літос» підкреслено, що не обряди ділять Церкви, а догми. На церковних соборах (1596, 1629, 1636) обговорювались Ц. о. з увагою до збереження місцевих особливостей. Православний Київський собор 1640 також присвятив увагу Ц. о., схвалюючи певні норми, нечинні в інших православних церквах, але відповідні до норм уніятської Церкви. Тому у Требнику 1646 і Служебнику 1639 збережено низку Ц. о., що тоді виконувались і були у давніх церковних книгах (Служебник 1604, Требник 1606, рукописні требники 16 — 17 ст.), але пізніше зникли. У Требнику 1646 є 20 чинів, що їх нема в інших книгах, вони увійшли туди з місцевих обрядів. Усього в цьому Требнику
Особливості укр. Ц. о. почали заникати у кін. 17 ст., після підпорядкування Православної Церкви в Україні Москві. Переслідування українських звичаїв було спричинене не тільки централістськими тенденціями Російської Церкви, але й змішуванням у Москві обряду з догмою. Тому у Москві засуджувалось хрищення обливанням, висвячування кількох осіб під час тієї самої літургії, відправу проскомідії на 5 проскурках, вживання у деяких требах живої мови та інші особливості Київської Церкви. У Москві стежили за цими особливостями «у словах і чинах» та видавали накази (1721), що забороняли відмінності Ц. о. й «окреме [[наріччя]]» богослужбової мови. Тому давні українські Ц. о., переслідувані в Російській Імперії і в СРСР, проіснували до другої світової війни лише на Західній Україні, яка перебувала поза впливом Російського Синоду чи
Відновлена 1919 — 21 УАПЦ намагалася повернути й розвинути українські традиційні особливості обрядів разом з вживанням живої мови у богослужінні. Цей процес припинився зі знищенням УАПЦ в СРСР та особливо з протеґуванням Російської Православної Церкви в Україні радянською владою після 1943.
Традиційні українські Ц. о. плекаються в церквах УАПЦ в еміграції, де впроваджено читання євангелії обличчям до вірян, виголошення проповіді після євангелії, тримання царських воріт відкритими, читання вголос евхаристійних молитов, звернення перед «Вірую» до присутніх зі словами «Христос посеред нас», урочисте святкування Покрови (1 жовтня; це свято деякі правослані церкви не визнають), свячення квітів на Маковея (1 серпня, див. Маковей) та ін.
| |||