Паращитоподібна залоза: відмінності між версіями

'''Паращитоподібна залоза''' ({{lang-la|glandula parathyroidea}}) - — периферійний орган ендокринної системи, що розташований на задній поверхні кожного з полюсів [[щитоподібна залоза|щитоподібної залози]] під спільною сполучнотканинною капсулою. Паренхіма залози представлена різної форми епітеліальними тяжами (трабекулами) та скупченнями клітин - — паратироцитів, між якими розташовані [[гемокапіляри]]. Як правило, в організмі людини є чотири прищитоподібних залози - — парна верхня і парна нижня. ПЩЗ є життєво необхідним органом. Залози одержують [[іннервація|іннервацію]] від шийних гангліїв ([[симпатична нервова система|симпатична]]) і блукаючого нерва ([[парасимпатична нервова система|парасимпатична]]).

У людини, як правило, 4 залози. Розміри кожної залози такі: довжина 4-8  мм, ширина 3-4  мм, товщина 2-3  мм. Загальна маса залоз становить в середньому близько 1 г. У дітей залоза блідо-рожевого кольору, у дорослих - — жовто-коричневого. Залози мають власні волокнисті капсули, добре кровопостачаються за рахунок верхніх і нижніх щитовидних артерій та аналогічних вен.

Паращитоподібні залози вперше описав у людини шведський студент-медик [[Івар Сандстрьом]] ({{lang-sv|Ivar Sandström}}, (1852-18891852–1889) в [[1877]]&nbsp;р.<ref name="pmid7485136">{{cite journal | author = Eknoyan G | title = A history of the parathyroid glands | journal = [[Am. J. Kidney Dis.]] | volume = 26 | issue = 5 | pages = 801–7 | year = 1995 | month = November | pmid = 7485136 | doi = 10.1016/0272-6386(95)90447-6| url = http://linkinghub.elsevier.com/retrieve/pii/0272638695904476 }}</ref>. Паращитоподібні залози залишаються останнім найбільшим органом описаним у людини.

Паратироцити -&nbsp;— залозисті клітини, які залежно від функціонального стану залози поділяються на:

=== Головні ( базофільні ) паратироцити ===

[[ImageФайл:Parathyroid gland high mag cropped.jpg|thumb|right|200px| Гістологічна будова паращитоподібної залози. [[Фарбування гематоксиліном-еозином]].]]

Утворюють основну частину паренхіми залози. Це дрібні полігональної форми з базофільною цитоплазмою, по периферії якої розсіяні скупчення вільних [[рибосома|рибосом]], добре розвинута гранулярна ендоплазмотична сітка, [[комплекс Гольджі]], що свідчить про високу інтенсивність білкового синтезу. Серед головних паратироцитів розрізняють світлі та темні клітини, які віддзеркалюють стани функціональної активності прищитоподібних залоз.

Темні клітини -&nbsp;— активно функціонуючі клітини, цитоплазма яких містить добре розвинутий синтетичний апарат. В їх цитоплазмі багато лізосом та гранул глікогену. Співвідношення неактивних і активних головних паратироцитів зміщене у бік перших і становить 3:1.

Головні клітини виробляють [[паратгормон]] (ПтГ), що поруч з [[кальцитонін]]ом [[щитоподібна залоза|щитоподібної залози]] регулює рівень кальцію в організмі і пітримує його вміст у крові на певному рівні. Також він впливає на кісткову тканину, збільшує відносну кількість [[остеокласт]]ів і підвищує їх активність. Внаслідок цього посилюється виведення кальцію з кісток у кров, де рівень його вмісту підвищується. Це досягається за допомогою резорбції кальцію кісток, реабсорбції із дистальних канальців нефрона, прискорення всмоктування із кишок під впливом метаболіту [[вітамін D|вітаміну D]], який утворюється в [[нирка|нирках]]х. Паратирин є антагоністом кальцитоніну, їх взаємодія забезпечує гомеостаз кальцію в крові.

Найважливішим регулятором рівня паратгормона є концентрація кальцію в крові. При гіпокальціємії продукція паратгормона збільшується, при гіперкальціємії розпочинається розпад синтезованого в клітинах гормона, зменшується його концентрація в крові. Стимуляція прищитовидних залоз відзначається і при збудженні адренергічної системи, посередники якої діють через альфа-адренорецептори клітинних мембран. Рівень кальцію в крові особливо важливий для функції збудливих структур. Його зниження супроводжується підвищенням збудливості нервово-м’язовоїм'язової системи, виникнення мимовільних тонічних скорочень скелетних м’язівм'язів. Спазматичні скорочення дихальних і глоткових м’язівм'язів можуть призвести до смерті. Цей синдром носить назву тетанії і є проявом [[гіпопаратиреоз]]у.

* Гістологія з основами гістологічної техніки / За редакцією В.&nbsp;П.&nbsp;Пішака. Підручник. -&nbsp;— Київ: КОНДОР, 2008. -&nbsp;— 400 с. ISBN 978-966-351-128-3