Гіроскоп: відмінності між версіями

Силовий гіростабілізатор спочатку використовували як гіроскоп напрямку на літаках. Згодом для стабілізації тіла навколо двох або трьох ортогональних осей почали застосовувати спочатку двовісний, а потім і тривісний силові гіростабілізатори. Двовісний використовували як гіровертикаль, для чого на стабілізованій основі розміщували маятники, які керують через електричні сигнали датчиками моментів по осях прецесії гіроскопів. За допомогою такого пристрою стабілізували й тіла великої маси, наприклад, кулемет. Тривісний гірокомпас містив гіровертикаль і розміщений на її площадці одновісний гіростабілізатор - гіроазимут. Цей прилад - гіроазимутгоризонт - дозволяв за допомогою слідкувальних сервоприводів і перетворювачів полярних координат стабілізувати різні пристро\ на кораблі (візири, знаряддя), а також виробляти дані, потрібні для керування артилерійською стрільбою. На літаках подібні прилади виконують аналогічні функції, їх також прислуговують як датчики кутів для автопілота. У кінці 1940-х років у зв'язку з передбачуваним використанням гіростабілізаторів у системах навігації намітилася тенденція до різкого підвищення точності цих приладів і передусім до зменшування швидкості дрейфу стабілізованих платформ. У 1950-х роках визначився розвиток двох типів гіростабілізаторів - з трьома двоступеневими або двома вільними (триступеневими) гіроскопами як чутливими елементами. У результаті стало можливим використання гіроскопічних пристроїв задля побудови інерціальних систем керування рухомими обєктамиоб'єктами не тільки короткочасної, але й порівняно довготривалої дії.

Від початку розвитку гіроскопічної техніки виникла потреба замінити астрономічне визначення місцепербування, яке потребує спостереження світил і горизонту, роботою механічної системи, що містить гіроскопи, маятник і годинник. Цю ідею було втілено у заявках на винахід М. Керрі (1903), В. Алексєєва (1911) і Ф. Свині (1911). У запропонованим ними пристроях два вільні гіроскопи вказували незмінні відносно зірок напрямки, а гіромаятник - вертикаль. Корстуючись цими засобами, знаючи точку відправлення судна і враховуючи за допомогою хронометра кут повороту Землі відносно зірок за час шляху, можна виначати поточне географічне місце перебування корабля подібно до того, як це робиться за допомогою секстанта. На цій основі у другій половині ХХ ст. були створені досконалі інерціальні навігаційні системи. У 60-ті рр. ХХ ст., коли обчислювальна техніка досягла досить високого рівня розвитку, почалося детальне розроблення "безплатформових" інерціальних систем, чутливі елементи яких - гіроскопи та акселерометри - розміщуються безпосередньо на борті обєктаоб'єкта (без гіростабілізатора).