Позаклітинний матрикс: відмінності між версіями

Раніше головним компонентам міжклітинного матриксу приписували лише функцію «клею» (звідси [[колаген]], «cola» — клей) чи внутрішньотканинного депо води ([[Глікозаміноглікани|мукополісахариди]] і протеоглікани здатні зв’язувати дуже велику кількість води). З точки зору сьогодення екстрацелюлярний матрикс — це сукупність макромолекул, що знаходятьсярозташовані поза [[Плазматична мембрана|плазматичною мембраною]] клітин. Оскільки екстрацелюлярний матрикс в першу чергу служить для фіксації всіх заключених в тканину клітин. Між клітинами і екстрацелюлярним матриксом існує постійна взаємодія. Міжклітинна речовина не має постійного складу, можна сказати, що вона перебуває в стані динамічної рівноваги. Компоненти міжклітинного матриксу синтезуються і виділяються клітинами, підлягають розпаду безпосередньо в міжклітинному просторі чи потрапивши в середину клітини шляхом [[Ендоцитоз|ендоцитозу]]. Крім того, компоненти міжклітинного простору опосередком клітинних рецепторів можуть регулювати [[Експресія генів|експресію генів]] в самій клітині. [[Клітинна адгезія]], [[міграція]] і [[проліферація]], як і утворення, перебудова і розпад тканин є результатом взаємного впливу, що проходять між екстрацелюлярним матриксом і клітинами.