Римська школа (музика): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Morigerato (обговорення | внесок)
стильові правлення
Рядок 18:
Важливо зазначити, що стиль [[Джованні П'єрлуїджі да Палестріна|Палестріни]] не був єдиним стилем, використовуваним у цей період, але він був найбільш вагомим. Поліфонічний стиль Палестріни репрезентує кульмінацію розвитку франко-фламандської доби, але він був однією течією з багатьох, що існували в той час, і контрастував з музикою [[Венеціанська школа (музика)|венеціанської школи]], а також з музикою, що в той період створювалась у [[Франція|Франції]] та [[Англія|Англії]].
 
Деяких композиторів, що жили та працювали в цей час у Римі, не прийнято відносити до римської школи, однак і їх вплив помітний на тих, що належали школі. Найбільш відомий з них — [[Лука Маренціо]], [[мадригал]]и якого були загальновідомими у всій [[Італія|Італії]] та у [[Європа|Європі]]. Численні композитори школи послуговувалися виражальними техніками Маренціо, щоб принагідно використати їх у музикуванні [[Літургія|літургії]]. Не зважаючи на це, ''римська школа'' вважається консервативним музичним рухом, однак існують і виключеннявинятки. Рим — це місце, де, у працях [[Джованні Франческо Анеріо]] та [[Еміліо де Кавальєрі]], народилась [[ораторія]]; твір ''де Кавальєрі'' ''Rappresentatione di Anima et di Corpo'' (''Представлення Душі та Тіла''), — це взагалі перша праця, де застосовується [[Генерал-бас]]. Приблизно у цей період подібний стиль [[Монодія|монодії]] розвинувся у [[Флоренція|Флоренції]], і між композиторами цих музичних центрів існувало дійсне суперництво. Успіх ''Rappresentazione'' призвів до того, що монодійний стиль став звичним для багатьох композицій римських музикантів у перші десятиліття [[XVII століття]].
 
До останніх композиторів ''римської школи'' належить [[Ґреґоріо Аллеґрі]], автор знакомитого [[Miserere (Аллеґрі)|Miserere]] (бл.1630). Цей твір був написаний для Папської капели і виконувався лише там, він вважався настільки прекрасним, що його було заборонено до розповсюдження. Історичний анекдот розповідає, що чотирнадцятирічний [[Вольфґанґ Амадей Моцарт|Моцарт]] записав його партитуру напам'ять, прослухавши тільки два рази.