Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця: відмінності між версіями

Наступного року швейцарський уряд запросив уряди всіх європейських країн, а також Сполучених Штатів, Бразилії та Мексики на офіційну дипломатичну конференцію. Своїх делегатів прислали до Женеви шістнадцять країн. [[22 серпня]] [[1864]] конференція затвердила першу [[Женевська конвенція|Женевську конвенцію]] «Про покращення становища поранених в польових арміях». Її підписали представники 12 країн та королівств: Бадену, Бельгії, Данії, Франції, Гессе, Італії, Нідерландів, Португалії, Пруссії, Швейцарії, Іспанії та Вюртембергу. Конвенція складалася із 10 статей, які встановили перші обов'язкові правила, що гарантували нейтральність і захист підчаспід час збройного конфлікту пораненим солдатам, медичному персоналу й гуманітарним інституціям. Крім того конвенція встановила дві вимоги для визнання Міжнародним комітетом національного товариства допомоги:

Одразу ж після підписання Женевської конвенції національні товариства були засновані в Бельгії, Данії, Франції, Ольденбургу, Пруссії, Іспанії та Вюртембургу. Ще в 1864 Луї Аппія та [[Шарль ван де Вельде]], капітан нідерландської армії, стали першими незалежними й нейтральними делегатами, що розпочали діяльність підчаспід час збройного конфлікту під емблемою червоного хреста. Через три роки, в 1867, була скликана перша Міжнародна конференція національних товариств з медичної допомоги пораненим у війні.

Правовою основою роботи Міжнародного комітету Червоного Хреста підчаспід час Другої світової війни була Женевська конвенція в редакції 1929 року. Діяльність комітету була аналогічна його діяльності в Першу світову війну: інспекція таборів військовополонених, організація допомоги мирному населенню, забезпечення можливості листування військовополоненим, повідомлення про пропалих безвісти. До кінця війни 179 делегатів провели 12 750 відвідувань таборів військовополонених у 41 країні. Центральне інформаційне агентство в питаннях військовополонених (''Zentralauskunftsstelle für Kriegsgefangene'') мало 3 тис працівників, каталог бранців налічував 45 мільйонів карток, Агентство забезпечило пересилку 120 млн листів. Значною перешкодою було те, що Німецький Червоний Хрест, який контролювали нацисти, відмовлявся дотримуватися женевських статей. Серед порушень булоа депортація євреїв з Німеччини та знищення євреїв у нацистських концентраційних таборах. Крім того [[Радянський Союз]] та [[Японія]] не були членами Женевської конвенції 1929 року й не мали легальних зобов'язань щодо дотримання її вимог.

У 1944 Міжнародний комітет Червоного Хреста отримав другу Нобелівську премію миру. Як і підчаспід час Першої світової війни, ця премія була єдною в період війни з 1939 по 1945. Після війни Міжнародний комітет працював із національними товариствами, намагаючись надати допомогу країнам, що постраждали від війни найбільше. У 1948 Комітет опублікував звіт, в якому описувалася його діяльність підчаспід час війни. З 1996 архів Міжнародного комітету за цей період відкритий для академічних і публічних досліджень.

12 серпня 1949 були затверджені нові зміни до двох попередніх Женевських конвенцій. Додаток «щодо покращення умов поранених, хворих членів збройних сил на морі, та тих, що пострадали від корабельних катастроф», який тепер називають другою женевською конвенцією, був включений в основний текст Женевської конвенції як спадкоємець Гаазької конвенції 1907. Женевська конвенція «щодо поводження з військовополоненими» від 1929 року була другою з історичної точки зору, але після 1949 її стали називати третьою, оскільки вона з'явилася пізніше від Гаазької. Враховуючи досвід Другої світової війни, була затверджена [[Четверта женевська конвенція]] «щодо захисту мирного населення в часи війни». Додаткові протоколи від 8 червня 1977 року проголосили, що конвенції мають силу й підчаспід час внутрішніх конфліктів, наприклад, [[громадянська війна|громадянських воєн]]. На сьогодні чотири конвенції та додаткові протоколи до них містять понад 600 статей у порівнянні з 10 статтями початкової Женевської конвенції 1864 року.